ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЗВУК [Ф] Один з найменш уживаних в укра | Українська з Марусею

ЦІКАВІ ФАКТИ ПРО ЗВУК [Ф]

Один з найменш уживаних в українській мові.
В алфавіті літера називалася “ферт” - від наслідування звуку, що видає кінь, фиркання.
Запозичений з грецької мови, тому в питомо українських словах не вживається, лише в іншомовних: факт, серафим, телефон, філософія.
Чужий звук [ф] слов’яни часто замінювали на звичніші для себе [п] та [х], ось чому грецькі імена Φιλιππος і Ευφημιος у нас перетворилися на Пилипа та Юхима.
А ще ним передають грецький звук θ: ὀρθογραφία — орфографія. Хоча в цьому питанні здавна не було єдиної думки: який звук вживати - [ф] чи [т]. Так грецьке θεολογία вимовляємо як теологія, а αἰθήρ — як ефір. Хоча звук у мові, з якої запозичено ці слова, той самий.
Український правопис від 1928 року бореться за послідовне вживання на місці грецького [θ] звичного нам [т] — звідси славнозвісні етери й катедри. У 2019 році новий правопис узаконив уживання [т] у грецизмах. Точніше, дозволено паралельне вживання, тобто можна казати ефір та етер, кафедра та катедра.
У питомих українських словах на місці потенційного звука [ф] уживається звукосполука [хв]: хвіртка, хвала, хвацький, хвилина. Колись її вживали й у запозичених словах: хвабрика, хварба, хвігура — вони навіть зафіксовані у «Словарі» Грінченка, — проте таке використання від якогось часу стало вважатися просторіччям.
Важливо!! В українській мові у кінці слова [в] ніколи не звучить як [ф]: любов - [любоф], ходив — [ходиф].

Законспектовано з книжки Ольги Дубчак “Чути українською”.