ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ФАКТИЧНОГО ВОЛОД | АНТиКОР🔺судова практика

ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ ФАКТИЧНОГО ВОЛОДІЛЬЦЯ [CORPUS POSSESSIONIS] ПРИ АРЕШТІ КОШТІВ З МЕТОЮ КОНФІСКАЦІЇ
Машина на жену, дача на тестя У тебя ничего нет! Ты голодранец! / Берегись автомобиля

При вирішенні питання про арешт вилученої в ході обшуку житла підозрюваного готівки (яка не є безпосереднім предметом злочину) з метою забезпечення конфіскації як виду покарання чи спецконфіскації слід виходити з презумпції права власності фактичного володільця. Вказана презумпція стосується перш за все рухомих речей, право власності щодо яких не підлягає державній реєстрації, чи відчуження яких не потребує нотаріального посвідчення письмових правочинів, або речей, що визначені родовими ознаками (зокрема, грошових коштів), та діє доти, доки не буде доведене зворотне.
Такий підхід застосувала АП ВАКС у наведеному нижче випадку, при цьому відхилила довід сторони захисту про зберігання підозрюваним у себе в житлі коштів іншої особи на суму понад 200 тис. доларів США без відповідного договору.

При виявленні та вилученні рухомих речей, що не підлягають державній реєстрації, суд має виходити з: 1) дії презумпції права власності за особою, яка володіє (реально панує, здійснює фактичний контроль над річчю - corpus possessionis); 2) спростування вказаної презумпції можливе за наявності беззаперечних доказів чи їх сукупності (зокрема, рішення суду щодо визнання права власності зі іншою особою, письмові докази, дата складання яких мала місце до моменту вилучення та не викликає сумнівів, матеріали фото-, відеофіксації, речові докази тощо); 3) показання свідків та пояснення зацікавлених осіб за умови обов`язкової письмової форми правочину не мають братися до уваги при вирішенні питання про спростування презумпції; 4) пояснення сторін оцінюються у співставленні із фактичними обставинами та наданими доказами.
Так, договір зберігання має вчинятися у письмовій формі у разі зберігання речей чи коштів на суму, що перевищує 340 грн.
Зі змісту абз.2 ч.1 ст.218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину.
Таким чином, пояснення учасників судового провадження не є джерелом доказів в кримінальному процесі та при доказуванні під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, та не можуть враховуватися судом як докази укладання (виконання) договору зберігання вилучених при обшуку грошових коштів (сума яких перевищує еквівалент 20 нмдг), а в кінцевому випадку - належності їх іншій особі з огляду на приписи цивільного законодавства.
Згідно до ЦК (ст.396, 400 та інші) з боку держави надається юридичний захист добросовісному володінню (без постановлення питання про право власності, вирішення якого пов`язане із значними витратами). Володіння захищається не заради самого себе, а заради права власності, як видимість власності, як її прояв. Наявність володіння породжує презумпцію власності. У зв`язку з цим Суд приходить до висновку, що вказана презумпція діє перш за все стосовно рухомих речей, право власності чи правочини щодо яких не підлягають державній реєстрації, чи відчуження яких не потребує нотаріального посвідчення письмових правочинів, та діє доти, доки не буде доведене зворотне.
Вказана презумпція застосовна до ситуації, що розглядається, оскільки: 1) виявлені та вилучені грошові кошти в іноземній валюті зберігалися за місцем проживання (у володінні та під контролем) підозрюваного; 2) інша особа заявляє, що саме він є власником вилучених речей; 3) вказані речі є рухомим майном (грошовими коштами в іноземній валюті), право власності на які не підлягає державній реєстрації; 4) обов`язкової письмової форми договору зберігання не дотримано. Особливо це стосується речей, що визначені родовими ознаками, якими є грошові кошти.