2022-02-05 21:23:26
Стратегічна автономія Європи
Очікується, що у 2022 році відбудуться дві ключові події на трансатлантичному просторі.
По-перше, у березні Європейський Союз прийме свій Стратегічний компас - документ, покликаний встановити спільний погляд на безпеку та оборону ЄС у зв'язку з російською загрозою, що наростає. Водночас, документ прописує нечітке визначення "стратегічної автономії" Європи.
По-друге, на Мадридському саміті НАТО прийме нову концепцію, де заново прописуються його цілі та фундаментальні завдання у сфері безпеки. Тут же описані військові виклики та політичні можливості – трансатлантична оборона, безпека та глобальні технологічні зв'язки.
Вже зараз очевидно: перед нами розгортається нова європейська реальність з її посиленими форматами двосторонніх відносин та тісною регіональною координацією між окремими країнами-членами НАТО з основних стратегічних питань.
Це важливий момент, який говорить про те, що всередині організації, можливо, з'являться свої ізгої, наприклад, Угорщина. Ніхто цю країну викидати з НАТО не збираэться, проте враховувати «особливу думку» режиму Орбана, мабуть, перестануть. Занадто великі ризики перед російською глобальною загрозою.
Безпека і оборона
Закінчення холодної війни дало західному світу унікальну можливість розширитися Схід. Колишні держави «східного блоку» втекли від Москви, яка, незважаючи на, здавалося б, тимчасове послаблення, встигла розв'язати кілька воєн у пострадянських державах, але не захопити їх. Першими жертвами неоімперської політики Кремля початку 90-х стали Грузія та Азербайджан, потім Ічкерія. Звичайно, потік «біженців» з 1997 року тільки посилився, і це не дивно.
Західним партнерам було набагато простіше. Грошей на військово-політичну інтеграцію вони витратили мало, переваг глобалізації було багато, а відсутність на той момент регіонального суперника робила геополітичне злиття Трансатлантики безпечним та... нецільовим.
Але в міру того, як Росія заявляла про свої претензії на пострадянський простір, стало зрозуміло, що ера міжнародного милосердя закінчується. Економічна криза 2008 року лише оголила слабкі сторони глобалізації, знадобилися 10 років, анексія Криму, війна на Донбасі та Сирії, щоб хоч якось адаптуватися до нових глобальних реалій.
Євросоюз відповів на ці геополітичні виклики реструктуризацією економічних можливостей та приєднанням нових членів.
Звичайно, внутрішньо-європейський консенсус часто не стикується з національними інтересами. «Особлива позиція» Угорщини та Польщі говорять багато про що. Але саме США гарантують збереження політичних функцій та забезпечують співпрацю всіх держав-членів, особливо після зведення лінії стримування між Балтійським та Чорним морями у 2008 році.
Зараз, через 14 років, «лінія стримування» трансформуються у східний фланг НАТО, який явно набуває обрисів цивілізаційного кордону між трансатлантичним та російським світами.
За цей час визначення "оборони та безпеки" стало дуже різним для Східної та Західної Європи. Імперська Росія була і залишається базовим викликом у розумінні національної безпеки для східних країн-членів ЄС; вони витрачають більше коштів на збільшення спільного з НАТО військового потенціалу.
Водночас, західні країни-члени ЄС боролися з економічними проблемами та міграційними потоками з Африки та Близького Сходу.
Реальність перетворення Китаю на регіональну державу в Азії посилила стурбованість США щодо Тихоокеанського регіону. Вашингтон вимагає від європейців посилення своєї гри в організації, включаючи забезпечення континентальної безпеки.
Оскільки Великобританія після Брекзиту прагне відновити зв'язки з Тихоокеанським регіоном (в межах Співдружності), ЄС, схоже, усвідомив, що безпека є внутрішнім та невідкладним пріоритетом його розвитку.
Так, Франція запропонувала ЄС виробити спільну позицію щодо безпеки та оборони. Париж головуватиме в ЄС перші шість місяців цього року, і президент Еммануель Макрон оголосив, що серед його пріоритетів - підвищення здатності ЄС захищати свої кордони.
47 views18:23
В
