Доки шукав побільше інформації про цих двох персонажів, натрап | :VOLKSTU(r)M:
Доки шукав побільше інформації про цих двох персонажів, натрапив на один напрочуд цікавий некролог Флавіо Кампи від камератті, колишнього мілітанта Lotta di Popolo Джузеппе Спеццаферро
«Флавіо Кампо був фашистом із великою схильністю до гольярдизму [ключовий термін для розуміння італійського неофашизму, від франц. Goliard — бродячий студент/поет, скоморох і шибайголова]. Або ж гольярдом, чиє життя припало на епоху фашизма (чистого, щирого). Він став популярним у правих колах (я використовую цей термін радше для зручності), коли почав бродити Римом, озброївшись ножицями, та стригти волосся патлачам, які збиралися на сходинках Трініта-деі-Монті (...) Що нас об'єднувало? Валле Джулія. Кілька спільних обідів. Кілька конференцій... Невеличка галявина перед магазином перетворилася на небезпечне місце зустрічі активістів Чорного Інтернаціоналу. Я не жартую. У той час дармоїди зі ЗМІ, прямо або побічно фінансовані компартією, невпинно публікували різноманітні розслідування небезпечних правих підривних організацій. На фоні гриміли теракти, влаштовані ультраправими підлітками, і це робило легітимнішою будь-яку теорію змови. А по вихідним траплялися й перевороти. Словом, то була щоденна низка фашистських тривог!
Ясна річ, що то був лише спектакль. Щоправда, найконченіші шизофреніки були цілком упевнені, що, займаючись гімнастикою в лісі та пострілюючи з самопалів, «завтра» стануть готовими до того, аби зайняти крісло якогось міністра. Завдяки їхнім мріям виживали локальні мислителі (кімнатні експерти з расизму) та ті, хто будував периферійні політичні кар'єри. І, перш за все, журналісти... Цілий світ фальшивих фашистів, фальшивих агентів 007, фальшивих польових командирів, фальшивих дуче... цілий світ, заснований на брехні, що дозволяв самим фактом свого існування процвітати іншому фальшивому світові (фальшивим демократам, активістам фальшивої свободи, фальшивим чесним людям...)
Під час авантюри у рядах Lotta di Popolo ми зустрічалися ще декілька разів. Нас завжди було мало в Римі, і ми часто вдавалися до фізичної підтримки з боку Ordine Nuovo, Avanguardia Nazionale та інших організацій. Жодної політичної угоди чи домовленості про кооперацію не було. Наприклад, до Ordine Nuovo в обличчі Клементе Ґраціані я звертався особисто. Лелло спершу почав нудити, що ми займаємо замалу нішу, а потім погодився на те, що хто-небудь з його добровольців прийде й протягне нам руку допомоги (…) Бруно, брат Флавіо, теж був авангардистом. Баста; про брак кадрів я уже писав в іншому місці.
З віком у Флавіо Кампо зростала гольярдистська сторона. Дорослішавши, він ставав все більш цинічним: він багато бачив, він уже не довіряв балаболам і їхній демагогії; невідомо яким дивом кожен із нас не став настільки цинічним. Ми уже не дивуємося так, як раніше, але трішки подиву все ж приберегли в кишенях.
Останнього разу я зустрічався з Флавіо на ході CasaPound. Ми давно не бачилися. Серафіно [той самий, що згадується в минулому пості] не влаштував поминок у ресторані (і навіть не розповів мені про смерть Флавіо; я дізнався про це вранці випадково у Твіттері).
Флавіо вирвався з натовпу зівак, підійшов до мене, лукаво подивився й прошепотів: "Я гадав, що ти вже закинув цю хрінь!" Я пояснив йому, що був там у якості звичайного симпатика. Він поглянув на мене серйозніше й мовив: "Любий Пуччо, це останнє, що нам лишилося..."
Того вечора говорив Джанлука Іанноне. CasaPound набирав обертів. Іанноне був лідером з необхідною харизмою, з творчою уявою, гідною хорошого письменника, та дивовижним вмінням збудити переживання. CasaPound міцнішав, коли там був Джанлука. І Флавіо це розумів. Як і багато хто з нас; із нас — старих, випадково виживших інструментів перерваної революції».
