2021-12-15 00:46:01
я ніколи ні від кого не чула цього, тому розкажу про свій досвід. зрештою, всі ми тут для цього зібрались. почитати мої щоденники і зрозуміти те саме
ой, та зі мною ще все в порядку.це відкриття сталось зі мною років зо п'ять тому, а може й раніше. швидше за все раніше. воно набуло значення, виникнувши в переліку симптомів депресії і тоді ж взяло собі ім'я. це моя улюблена
дереалізація, в якій я й пишу ці рядки, щиро сумніваючись в дійсності того, що нині відбувається.
це так, ніби тебе відкинуло кудись з твого тіла і ти споглядаєш якусь зовсім невеселу кінострічку про життя невдахи. сидиш десь в кутку і дивишся, як вона сумлінно набирає текст тими своїми кривими й недоладними пальцями. відчуття дійсності і себе в своєму тілі повністю зникає. як і звуки навколо, і думки. ти ніби повітряна кулька. порожня всередині. бездумно відлітаєш в небуття.
раніше в такому стані мені вдавалось писати. точніше, після великого ніщо, яке метеоритом впало на плечі, я могла писати лише так і ніяк інакше. я спричиняла цей стан надмірним спожиттям алкоголю і відлітаючи далеко від реальності, писала про те, що боліло. так, ніби воно дійсно могло загоїтись.
я щиро дивуюсь тим людям, які встигають зробити за день мільйон справ і не померти. мої сили закінчуються після чотирьохгодинної роботи без перерви. далі все ніби на автоматі. я вже не розумію, що роблю, але щось та й роблю, лиш би не видавати власну неспроможність. я не відчуваю болю чи радощів. лише безмежну втому і бажання заснути. і ніколи не прокидатись.
часом мені навіть здається, що все моє життя це така собі симуляція, в якій нічого не існує. я все собі вигадала, сидячи десь в чотирьох голих стінах і споглядаючи на екран, де та сама я пише ці рядки. звучить кошмарно, але чим частіше тебе відкидає за орбіту - тим більше сумніваєшся в тому, чи живеш взагалі.
17 viewseugené, edited 21:46
L
