Наталія Яремчук

2023-01-06 20:46:23 Це різдвяне оповідання я написала в минулому році, шостого січня.
А сьогодні від спогадів — сльози.
Бо зараз кожна українська дитина дуже чітко відрізняє полуницю від паляниці…..


Вони так тихенько стукали у двері, що я спочатку не зрозуміла, звідки той стукіт.
А потім відчинила двері і побачила п‘ятьох колядників. Двох хлопців і трьох дівчаток, років дванадцяти.
Я їх спитала, чому вони не дзвонили, а так довго стукали?
І самий малий шкет дуже поважно відповів мені, що в нас може бути мала дитина, яка спить. Вони вже три роки колядують і в них вже є певний досвід в цій справі.
Я також, дуже поважно, відповіла, що я щаслива, що до мене завітали досвідчені фахівці і приготувалася слухати.

— Коляд, коляд, колядниця! Гарна з медом полуниця….
— Так, стоп! — моє педагогічне нутро дуже скучило за вихованням дітей, бо свої вже дорослі, а онука ще маленька, — Чому полуниця? Взимку?
— Тому що, я дуже її люблю, а до літа ще далеко, — не розгубився отой малий, що був в тій компанії головним фахівцем і солістом.
— Але ж колядки - це не просто спів, це певний символ. А полуниця, звісно, дуже смачна ягода і я її теж люблю, але вона не може бути символом добробуту, гостинності і здоров’я в родині. Адже саме це Ви прийшли мені побажати? — я вирішила не здаватися.
— А про що тоді співається? — тихесенько спитала дівчина, — Ми завжди співали про полуницю з медом.
— А як ти вважаєш, чи смачна полуниця з медом, та й ще взимку?
— Ні, звісно, — вони відповіли хором.

Я їх відвела на кухню. В мене був свіжий багет, який я тримала для бутербродів. Я відламала хрустку скоринку і поділила між дітьми.
Вони із задоволенням їли і розповідали мені про те, що коли батьки приносять свіжий хліб, то немає нічого більш смачного, ніж оця скоринка.
А потім я розповіла їм про паляницю. Про цей круглий пшеничний хліб, схожий на сонце. І про спеціальну скоринку у вигляді козира.
І цей сонячний хліб завжди був символом добробуту, щастя і прихильності долі. А в деяких родинах його вважали оберегом.
І коли на столі є паляниця, да ще й з медом, то вся родина буде і сита, і здорова, які б скрутні часи не були навколо.

Я дала їм цукерок и гроші. Вони пішли колядувати далі. Тільки спитали мене, ким я працюю? Я запропонувала їм вгадати.
Вони хором сказали, що вчителька…
Ну вчителька, так вчителька, я не заперечувала.
А потім прийшла на кухню і з‘їла залишки багету, да ще й з медом. Відкрити / Коментувати

2023-01-06 11:33:14 Чи є Різдво у цих потвор?
Ось і відповідь на це питання.
Чоловік, засуджений за зґвалтування та вбивство з особливою жорстокістю, помилований Президентом РФ за……
Участь у лавах незаконної приватної військової організації РФ на території іншої держави, масові вбивства мирних жителів та окупацію чужої землі Відкрити / Коментувати

2023-01-06 10:59:34 Я вже писала, що в цьому році я буду святкувати Різдво двічі.
Тому що мені, особисто, потрібен час для змін.
Але сьогодні я напишу про інше.

Я вам, як завжди, напишу про пологовий зал.
Знаєте, як саме відбуваються ідеальні пологи, коли народжуються здорові діти?
Це відбувається тоді, коли у пологовому залі є команда однодумців. Коли у всіх, абсолютно у всіх - і в жінки, і в її родичів, і в лікаря, і в акушерки, і в анестезіолога, і навіть у санітарки - є одне велике прагнення, зробити все правильно і красиво.
Є одна велика надія, що все буде добре, бо інакше бути не може!
Немає істерик, немає образ, немає розпачу, немає недовіри, немає суєти і страху.
Немає перекладання відповідальності з одного на іншого.
Є одна велика надія і всі серця б'ються в такт.
А серце дитини, внутрішньоутробно, в цей момент, б'ється вдвічі швидше — сто сорок - сто шістдесят ударів за одну хвилину.
Бо дитя поспішає. Дитя дуже поспішає.
Тому що ця дитина, ще ненароджена, дуже тяжко працює, щоб народитися.
Дитина згрупувалася, вона терпить свій перший внутрішньоутробний біль і вона бореться за своє право побачити світло.
Щоб своїм різдвом принести в цей світ щось нове.

І ще має бути тиша. Тиша та спокій. Щоб чути і серце малюка, і чути одне одного.
Щоб не просто чути, а ще й … відчувати.
І ще, я точно знаю, що в цей момент хтось молиться, найчастіше своїми словами, але з дуже великою щирістю і вірою.
І ці слова доходять. Крізь час та простір.

Але відчути це можуть тільки ті, хто пам’ятає, що є правило Всесвіту — «не вбивай», а до ближнього треба відноситись, як до себе самого.
Тобто, люди.
Тобто, ті, хто є людьми.
Тільки люди можуть розчинитися у щасті народження Спасителя.
Росіяни і Різдво — це oxymoron, безглуздя.
Це все одно, якби вбивця святкував день народження тільки що вбитої їм людини. Адже Спаситель є в кожному з нас. В кожній людині.

Нелюди росіяни цього не розуміють.
Тому що розуміти нема чим.

Всім людям — щасливого Різдва! Відкрити / Коментувати

2023-01-05 19:00:03 #чергування

Чоловік в камуфляжному одязі влетів до пологового залу, розхристаний, знервований і очманіло застиг.
Перед його очима кректало, сопіло і потягувалося маленьке диво в рожевих пелюшках, в капелюсі з вушками зайчика і в шкарпетках з квіточками, які повністю сповзли з однієї ніжки дитини і трималися тількі на мініатюрному, майже непомітному, пальчику.

Він випросив цю відпустку, щоб бути з дружиною на пологах. Але пологи розпочалися раніше. І він встиг саме в той момент, коли стомлена мама, вже тримала на руках його доньку, а у повітрі ще відчувався запах пологів, навколоплідних вод, молока та первородного мастила.

— Подивись, вона неймовірна красуня! Візьми її на руки, — тихим голосом шепоче йому дружина.
Він робить крок назустріч, простягає руки і … раптом забирає їх назад, за спину:
— Пізніше… Ти годуй її, годуй, а я пізніше… Пізніше, бо зараз я ще весь просочений війною….. Відкрити / Коментувати

2023-01-04 13:10:32 У колеги-психіатра дома стоїть макет черепа людини, на якому позначені основні зони мозку. Ну там, лобова частка, скронева, потилична, тощо.
Вони позначені різними кольорами.
Цей макет — улюблена іграшка її п’ятирічної доньки. При цьому донька впевнена, що у всіх людей голова розкреслена та розфарбована від народження так, як на цьому макеті.

Вчора моя колега разом з донькою прийшла до мене на консультацію.
Ми дали дівчинці фломастери і папір, щоб вона малювала, а самі пішли спілкуватися.
Виходимо — мала зникла!
Папір - є! Дитини і фломастерів немає!
Аж раптом іде наш анестезіолог, дуже голосно сміється, тримаючи за руку нашу дівчинку з фломастерами.
Виявляється, що дівчинка побачила абсолютно лисого анестезіолога, згадала свою улюблену іграшку, щось собі поміркувала і, озброївшись фломастерами, побігла за ним виправляти непорозуміння. Відкрити / Коментувати

2023-01-04 10:21:42 #архів
Українською.

Ледве волочиш ноги після чергування, заходиш додому і… посковзуєшся в калюжі крові. Підіймаєш каламутні очі, а кров – скрізь! На стінах, на підлозі, на диванах і килимах, на кухні – скрізь!
Перша передінфарктна лікарська думка — десь тут є труп. Розчленований… Друга – ну, це ж саме той привід, із якого я дозволяю телефонувати на чергування. Але ж діти мені не телефонували!

З кімнати виповзає син і задоволеним голосом повідомляє:
— Уявляєш, він побився із бродячими собаками! Але, який же він у нас молодець! Всім їм надавав, проте і його теж добряче потріпали.
На моє істеричне: «Хто побився??? Кого потріпали???», син поблажливо дійшов висновку, що я після доби чергування трохи не при тямі, а мова, звичайно, йде про нашого собаку, а не про нього. Особисто він із собаками не бився.

Передінфарктний стан відступив, але виникло питання — звідки стільки крові та де мій улюблений собака? Синочок повідомив, що в собаки кровило із дрібних ран, а, оскільки ми — родина чоботарів без чобіт і в домі немає ні перекису водню, ні спирту, ні жодного перев`язочного матеріалу, то йому, бідолашці, довелося мочити рушнички в колекційному татовому коньяку для дезінфекції і загортати в них собаку.
Собачка виривався, бігав по всій квартирі, на ходу розбризкуючи коньяк із кров`ю на стіни та всі навколишні предмети. Всього-на-всього! Подумаєш – проблема!
Я ж можу не хвилюватися й лягати спати. І взагалі, я повинна пересуватися квартирою обережно та дивитися під ноги, тому що, коли я, раптом, ще й втомлена, послизнуся і впаду, то алкоголю, для обробки моєї розбитої голови вдома більше немає й обробляти мою розбиту голову буде нічим.
А синочок зараз все поприбирає. Ось тільки підрахує — скільки пляшок перекису потрібно купити в аптеці.
А якщо мене цікавить, де собака – то він у ванній. Син його туди затягнув і для додаткової дезінфекції полив двома пляшками віскі. Собака спить, не кровить, можливо, що він п`яний, бо вилизувався, а витягати пса із ванної син не буде, бо сорок кілограмів – хочеш сама тягни.

Собака, перемащений кров`ю, мирно спав у ванній, похропуючи і, навіть, як мені здалося, посміхався. Я йому позаздрила. Від запаху алкоголю крутилася голова.
Я присіла на підлогу в коридорі, дістала мобільника і зателефонувала на роботу нашій акушерці. На моє прохання приготувати дві п`ятилітрові каністри тривідсоткового перекису водню для відмивання плям крові у квартирі, акушерка, нічого не питаючи, абсолютно спокійним голосом та без жодного здивування, запропонувала взяти шестивідсотковий перекис:
— Відмиє так, що слідів не залишиться.
Оце я розумію – професійний гарт!

Минуло кілька років. Уже вдома є і спирт, і перекис водню, і перев`язочні матеріали.
Але віскі чоловік десь приховує… Відкрити / Коментувати

2023-01-03 20:24:16 Іноді трапляються дива!
Пам‘ятаєте мій допис про пологи у сідничному передлежанні?
https://t.me/Yarem_chuk/82
Ці пологи відбулися на день Святої Варвари. Я не писала ім‘я дівчинки. Я взагалі описала тільки свої емоції і відчуття.
Мої підписники перепостили цей допис в Фейсбук.
І ось, що ми маємо тепер. Це неймовірно!
Цей світ дуже тісний! Ми всі поруч один з одним на цій планеті.
Окрім нелюдей. Відкрити / Коментувати

2023-01-03 17:51:21 Olexander Starish
Дві задумки совєтського архітектора Вучетича: «Батьківщина-мати» у Києві та «Батківщина-мати» у Сталінграді (нині Волгоград). Монументи мають однакову назву та абсолютно різне виконання.
На березі Дніпра стоїть «Батьківщина-мати», її обличчя горде та спокійне – вона дивиться на Схід, захищаючи Україну і, як наслідок, Європу, від Росії. Наявність щита демонструє оборону, а рівно піднятий меч – готовність захищати Україну зі зброєю в руках. Вона не робить замах ним, а лише показує, що має силу і готова захищатися.

На березі Волги стоїть російська «Батьківщина-мати», яка повертається оскаженілим обличчям до України і, як наслідок, Європи, заносячи меч з готовністю нападати. Вона без щита, оскільки збирається атакувати, а не оборонятись.
Що мав на увазі Вучетич, коли планував дві «Батьківщини-мати», ми вже ніколи не дізнаємось. Але старий і мудрий Фрейд ще ніколи і нікого не підводив: Україна і Росія – протилежності, у нас різні батьківщини і різні матері!
Мабуть, Вучетич щось знав…. Відкрити / Коментувати

2023-01-03 12:06:58 За дві доби ППО України збила всі 84 БПЛА.

Це 100% результат, – повідомив речник Повітряних сил Юрій Ігнат.

Ми таких результатів не досягали ще ніколи, – Юрій Ігнат.

Пишаюся, що це моя ППО!
Пишаюся, що це мої ЗСУ! Відкрити / Коментувати

2023-01-03 11:32:31 Мозок є не тільки в людини.
Мозок є у тварин.
Мозок є у комах. Ба більше, у компах він складається з трьох частин. Це зрощені ганглії, скупчення нейронів, які обробляють сенсорну інформацію. Кожна частина контролює різні види діяльності або функції.
Мозок є у риб.
Зачатки мозку навіть є у водоростів.
Але тільки людина, використовуючи потенціал свого головного мозку, може навчатися, помилятись, виправляти помилки і вдосконалюватись, творити, бути митцем, аналізувати, співчувати, нести добро і милосердя.
Ця робота мозку називається — розум.
Тому, всі ми — Homo sapiens, людина розумна.

Вже третій день пересічні росіяни волають в россійських чатах.
Вони обурені, знервовані і голосять — «За що?»
За що саме погані українці трьома влучними пострілами знищили шістсот мобілізованих росіян і їх бойову техніку в Макіївці?
В українській окупованій Макіївці.
«За що?»,— питають вони.

Тобто, десятки тисяч вбитих українців, п’ятсот підступно вбитих дітей, десятки тисяч понівечених родин, сотні зґвалтованих жінок і дітей, тисячі розбомблених лікарень і шкіл, сотні міст і містечок, які вони зрівняли з землею, мільйони біженців, яки лишилися домівок і поневіряються в інших країнах, трагедії абсолютно кожної української родини — це для них ніщо.
Тобто, вони тут ні до чого.
Це їх звичний спосіб життя.
Вбивати, красти, гвалтувати, винищувати.
Ну що ж.
Раніше, я вважала, що їх розвиток зупинився десь на рівні комах.
Тепер, я вважаю, що навіть водорості — це вища ступінь еволюції, ніж ті потвори.

Майте гарний день!
Все буде так, як повинно бути у людей. Бо водорості і потвори не мають влади і майбутнього на нашій планеті. Навіть, якщо їм дуже цього хочеться.
Все буде Україна! Відкрити / Коментувати