там де зміст ясніє під кінець ніби небо просинню відлиги заклади білястий папірець щоб у сірі дні виднів із книги щоб у непроглядну ніч терпку довго не шукати свічку смислу зірці покажи до нас легку променю дорогу прямовисну
розгорнути небо і води відновити гладь важку і знову вже — допоки зору й видноти — суходолом вештатись і словом сенс життя багаттям спалить вись — спалахнувши у останній чверті відповіді вистигнуть колись запитання тлітимуть по смерті
дощ стояв під вікнами стояв краще снів і збурених уяв день йому як одяг підійшов дощ пішов і я за ним пішов я – у ньому він – в мені ішов з голови до самих підошов кожен шов мене він промочив душу не засохнути навчив
то дарма що нас було так мало нам була свобода за вино і любов поволі напинала мрії відчайдушне знамено час бринів у лавах легіону — тонша за обгортку на книжках збурювала нашу кров солону пафосу кольчуга не тяжка
С
