Не виношу стадне. ⠀ Однакові думки, однакові точки зору, однак | Колонка амбиверта

Не виношу стадне.
⠀
Однакові думки, однакові точки зору, однакові слова, однаковий порожній погляд. Не виношу, що стадо не розуміє, що їм керує хтось, кому це вигідно, створюючи з натовпу сліпих безжальних вбивць.
⠀
Люди, думайте! Мозок дан нам не для того, щоб ним лише споживати. Свобода вибору нам дана не для того, щоб цей вибір перекладати на течію більшості. Бо ж відповідальність була і буде особистою для кожного.
⠀
А найцікавіше: те стадне явище ніколи не використовується у благо. Чомусь. Лише на руйнування, маніпуляції та знищення.
⠀
Ось чому ніколи "усі разом" не перетворюються на прибирання двору, як приклад? Проте як забити того, хто сказав думку проти — а будь ласка.
Ніколи енергія "усі разом" не застосовується на створення, а лише на руйнування.
⠀
Пам'ятаю, як ще у школі, коли я не погодилася з рішенням "більшості", а в реалі просто кількох, хто вирішив та підмовив, і коли мене мало не били разом, мама мені сказала:
— А якби всі разом з даху стрибали, ти б теж стрибала? От вітаю, доню, ти стала осторонь а не пішла за усіма. Ти мала власну думку та мала сміливість дотриматися її. Бути іншою — це завжди так. Бо ти виявилася іншою, незрозумілою, некерованою.
⠀
То був важкий, болючий урок. На нього можна дивитися з різних боків. Але я засвоїла головне: не можна ставати на бік більшості, коли вона, та більшість, неправа. Навіть, якщо більшість майже абсолютна. Хоча це боляче. Та світить самотність.
⠀
Я давно не боюся самотності — я її люблю. А от чого я дійсно боюся — це втратити себе та те, уві що я вірю. А ще — стати на бік несправедливості, особливо коли на її стороні більшість. Така вже моя вдача.
А біль... Я знаю, як зробити так, щоб його не відчувати.
⠀
Заходь, я поділюся своїми спогляданнями та висновками згодом.