Цікаво, що ще до вступу, починаючи з першого ЗНО, я очікувала | Back to school in your 30s

Цікаво, що ще до вступу, починаючи з першого ЗНО, я очікувала для себе особливого ставлення. Бо я ж типу поважного віку, що є великим досягненням. І багато в чому я його отримувала: половину предметів мені перезараховують, розмовляють як з людиною, якій надають платну послугу, а не як зі студентом, а одногрупники бояться навіть дивитись в мій бік.
Але. Настав. Медогляд.
Я довго билась в істериці, протестувала, благала і переконувала, що я добровільно піду до лікаря тільки в разі таких хвороб як смерть. Але, мені доступно пояснили, що, по-перше, це не задля мене, а навпаки, щоб знати, що я не заразна, а, по-друге, без медогляду відрахують. Далі був спіч про ризик для здоров’я інших студентів. Я навіть їм повірила. І, оскільки, було занадто пізно розгортати кампанію протесту проти насильного медогляду, то довелось піти.
Багато, багаааато спогадів нахлинуло на мене, коли я зайшла в студентську поліклініку. Той хаос не описати. Натовп студентів «науковців» безперервно травили медоглядні жарти і нервово реготали. А ще я зрозуміла, що алкоголь або адреналін менш ефективні в пробуджені тваринних інстинктів ніж черга в поліклініці. Це як зомбі апокаліпсис, вчора це все були твої друзі, а сьогодні кожен сам за себе.
Диригент цієї вакханалії нам оголосила, що «у нас револьверний медогляд». Поки всі ржали зі слова «револьверний», вона мені пояснила, що кабінети лікарів з’єднані по колу. Тобто ти заходиш в перші двері, по черзі обходиш всіх лікарів, а потім зґвалтований морально виходиш з інших дверей в кінці коридору і йдеш додому плакати під душем.
Якийсь пацан вирішив влізти переді мною. Бідний наївний пацан. Я зайшла разом з ним і сказала лікарці, що ми будемо проходити медогляд разом.
- То ви будете роздягатись при ньому? - лікарка чомусь вирішила стати на сторону чувака, який вліз без черги.
- Він хімік, він вчиться в іншому корпусі, я його бачу вперше і востаннє в житті. Точнісінько так само, як і вас. То в чому тоді різниця перед ким з вас мені роздягатись?
Лікарка розгубилась, а у пацана почався напад епілепсії (добре, що ми вже були в лікарні). Тож мене вирішили прийняти першою. А ще таким чином я спіймала її блєф – роздягатись так і не довелось.
Далі був кабінет стоматолога. Вона подивилась чи є у мене пломби і записала це мені в картку. Мене це просто шокувало:
- Я перепрошую, заради цього ви вставили мені в рота дзеркальце, яке ви тільки що пересовали в роти всьому моєму факультету?
Але вона мене заспокоїла:
- Ні. В роти всіх студентів першого курсу Києва.
Тепер я переконана, що в моїх зубів снідосіфіліс.
У окуліста в кабінеті блимала лампа. Як у фільмах жаху.
Ну і звісно був кабінет терапевта, яка питала мене про довідку про щеплення, бо без них ніяк не можна закрити медогляд. Вони мені дали чітку інструкцію: треба піти в ту поліклініку, де я робила щеплення і попросити нову довідку. Робила 24 роки тому. Добре, що я на точних науках і вивчаю фізику, бо машина часу мені стане в пригоді, бо йти доведеться в 1996ий, в рік коли ту поліклініку закрили.
Я витратила три години свого життя, але завдяки життєвому досвіду не витратила ні краплини нервів. Тільки тому, що я весь час поводилась як бітч і лікарі одразу звертали увагу на дату народження на мед картці. Тому вони намагались бути зі мною милими, наскільки це взагалі можливо для лікарів студентської поліклініки.
Для всіх інших це були три години приниження та агонії. Підстаркуватий кардіолог чіплявся до усіх дівчат без винятку. Хірург розповідав масні жарти. Уролог лякав хлопців хворобами, які вигадував на ходу. Терапевт, який заміряв зріст і вагу, кожного по черзі назвав жирним.
В результаті 9 з 12 лікарів записали в картку, що у мене немає на щось (підставити відповідний орган) скарг. Один записав, що у мене є пломби, один, що у мене гарний зір, а ще один сказав, що треба щеплення обов’язково, але медогляд все одно закрили. Зробили висновок - я не заразна. Бо очевидно ж.
Медицина.