Канал сучасного правника

2022-07-29 13:13:07 #спадщина #відшкодування #моральна #шкода

Постанова КЦС ВС від 13.07.2022 в справі № 753/15095/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105371766

До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя (частина третя статті 1230 ЦК України).

В цивілістичній доктрині під моральною шкодою розуміються фізичні та душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, якими порушуються її особисті немайнові блага або посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності та ділової репутації фізичної особи.

По своїй суті право на компенсацію моральної шкоди є особистим, оскільки внаслідок заподіяння моральної шкоди відбувається негативний вплив на особисті немайнові блага фізичної особи.

Саме тому у частині третій статті 1230 ЦК передбачено правило, що спадкується право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

У випадку якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди. Відкрити / Коментувати

2022-07-29 06:50:57 #кпк #зміни

Верховна Рада ухвалила зміни до КПК: що це значить для суддів, затриманих і підозрюваних

https://sud.ua/uk/news/publication/245368-verkhovnaya-rada-prinyala-izmeneniya-v-upk-chto-znachit-dlya-sudey-zaderzhannykh-i-podozrevaemykh Відкрити / Коментувати

2022-07-28 22:35:21 #інформаці #стан #здоровя #конфіденційність

​​Інформація про стан здоров’я є конфіденційною – КЦС ВС про умови розголошення

Лікар-невропатолог видала направлення до лікаря-психіатра на ім’я позивачки її чоловікові. У направленні, зокрема, містилася інформація про ВІЛ-позитивний статус жінки, тому в позовній заяві до невропатолога та медичного закладу, в якому працює лікар, позивачка просила визнати такі дії незаконними і відшкодувати завдану їй моральну шкоду.

Жінка вказувала, що згоди на розголошення діагнозу вона не надавала, зазначене направлення позбавило її можливості безперешкодно спілкуватися з дітьми, оскільки чоловік уважав, що ВІЛ-позитивний статус створює загрозу для дітей.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки чоловік раніше був обізнаний про діагноз позивачки, невропатолог перенесла відповідну інформацію в направлення із наданої чоловіком позивачки первинної документації – результатів МРТ, тому що вважала цю інформацію професійно необхідною для психіатра.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду скасував попередні рішення, задовольнив позов частково, стягнувши моральну шкоду, та зробив такі правові висновки.

Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні (ч. 1 ст. 286 ЦК України, ст. 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків (ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» передача лікарем відомостей про такий діагноз іншим медичним працівникам та лікарням допускається виключно за одночасного існування таких умов:

- надання людиною, яка живе з ВІЛ, у письмовому вигляді усвідомленої інформованої згоди на передачу таких відомостей;

- передача відомостей потрібна лише для цілей, пов’язаних з лікуванням хвороб, зумовлених ВІЛ;

- поінформованість лікаря щодо ВІЛ-статусу пацієнта має істотне значення для його лікування.

Позивачка не надавала письмової усвідомленої інформованої згоди на передачу даних щодо її позитивного ВІЛ-статусу іншим медичним працівникам. Тому лікар-невропатолог не мала права передавати лікарю-психіатру інформацію про неї як пацієнта, що є конфіденційною.

Крім того, суди не встановили обставин, що передача інформації про статус позивачки мала істотне значення для її лікування, а так само надання такої інформації іншому лікарю було нагально необхідним.

Також Верховний Суд звернув увагу, що ч. 5 ст. 13 вказаного Закону містить виключний перелік обставин та умов, за яких лікар може розголосити відомості про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам):

- людина, яка живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням;

- людина, яка живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не опритомніє та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.

Такої підстави для розголошення лікарем медичної таємниці, як обізнаність партнера про позитивний ВІЛ-статус другого партнера, ч. 5 ст. 13 зазначеного Закону не містить.

Постанова Верховного Суду від 29 червня 2022 року справі № 205/9115/19 (провадження № 61-10283св21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/105110286. Відкрити / Коментувати

2022-07-28 20:10:14 Уточнено, що вона також приймає рішення щодо: необхідності примусового відчуження або вилучення обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності обороннопромислового комплексу і щодо якого існує ризик переривання його функціонування.

У разі прийняття цей Закон набере чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

https://news.dtkt.ua/state/other/77701-primusove-vidcuzennya-ta-vilucennya-maina-v-umovax-vojennogo-stanu-novii-zakonoprojekt?fbclid=IwAR0APlBgcaiKAchovS_F4mu8nQRBkdFQ-I4TnFhFob6XNu9Pax5g15ZSp6w Відкрити / Коментувати

2022-07-28 20:10:14 #законопроект #примусове #відчуження

Примусове відчуження та вилучення майна в умовах воєнного стану: новий законопроєкт

У Раді зареєстровано законопроєкт №7605 щодо оптимізації деяких питань примусового відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану.

27 липня у ВРУ зареєстровано законопроєкт №7605 "Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації деяких питань примусового відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану". Його автором є М. Єфімов.

Метою і завданням проєкту Закону є вдосконалення та оптимізація процедури та механізму проведення примусового відчуження та вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану для підвищення економічної безпеки, захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості держави від збройної агресії Російської Федерації.

Проєктом Закону пропонується:

1) внесення змін до Закону «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» щодо оптимізації порядку відчуження та вилучення майна, та здійснення відповідної компенсації. Зокрема, уточнено, що:

• примусове відчуження або вилучення обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу і щодо якого існує ризик переривання його функціонування здійснюється на підставі рішення Ради національної безпеки і оборони України;

• право державної власності на обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу і щодо якого існує ризик переривання його функціонування, виникає з дня введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України про примусове відчуження або вилучення такого майна;

• компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану з попереднім повним відшкодуванням його вартості до підписання акта здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п’яти наступних бюджетних періодів, за рахунок коштів державного бюджету, за умови що місцезнаходження (адреса) вказана в акті про примусово відчуження або вилучення майна, не знаходиться на тимчасово окупованій території, станом на дату такої компенсації. Оформлення документів для примусового відчуження або вилучення майна, а також оплата витрат з оцінки майна, яке відчужується, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету;

2) доповнення Пункту 2-2 розділу V Закону «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» щодо умов передачі майна в управління.

Так, у виняткових випадках, рухоме та нерухоме майно можуть бути передані в управління Національного агентства у разі дотримання сукупності таких умов:

• такі активи було примусово відчужено або вилучено відповідно до пункту 4 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»;

• такі активи становлять обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу;

• існує ризик переривання функціонування цілісного майнового комплексу або його частини, який використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу.

3) доповнення статті 15 Закону «Про правовий режим воєнного стану» щодо повноважень воєнних адміністрацій.

Військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюватимуть також повноваження із внесення пропозиції до Ради національної безпеки і оборони України, погодженої обласною військовою адміністрацією, щодо запровадження та здійснення примусового відчуження або вилучення обладнання, яке використовується чи може використовуватись для цілей діяльності оборонно-промислового комплексу і щодо якого існує ризик переривання його функціонування;

4) доповнення Закону «Про Раду національної безпеки і оборони України» щодо компетенції РНБОУ. Відкрити / Коментувати

2022-07-28 08:00:46 #відмова #замовника #договір #підряду

Ухвала КГС ВС від 21.07.2022 в справі № 913/703/20
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105371705

КГС ВС у справі № 910/17235/20 дійшов висновку, що відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Предметом позову у цій справі є повернення попередньої оплати за договором підряду у зв`язку з відмовою замовника від договору. Підставою позовних вимог позивачем визначено статтю 1212 ЦК України.

Статтею 849 ЦК України встановлено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови. Зокрема, частиною другою цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду у разі коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення у замовника права вимагати відшкодування збитків підрядником. Положення вказаної статті не містять права замовника на повернення попередньої оплати за договором.

Правова природа, підстави виникнення і доведення наявності підстав для стягнення збитків або повернення безпідставно набутого майна є відмінними і такими, що врегульовані різними нормами матеріального права.

На думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач (замовник) відмовився від договору на підставі приписів частини другої статті 849 ЦК України, з урахуванням принципу «Jura novit curia» («Суд знає закони»), мали застосувати до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права (глави 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ГК України та глави 82 «;Відшкодування шкоди», главу 61 «Підряд» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України) та відповідний спосіб захисту. Тобто, у цій справі позивач (замовник), який на підставі частини другої статті 849 ЦК України відмовився від договору, має право вимагати від відповідача (виконавця) відшкодування збитків, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, на підставі якої позивач звернувся з вимогами до суду.

З огляду на викладене, ВС у складі колегії суддів, яка розглядає справу № 913/703/20 вважає за необхідне відступити від висновків (уточнити висновки), які викладені у постанові КГС ВС від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, приписів статей 849 та 1212 ЦК України, у зв`язку з чим справу № 913/703/20 слід передати на розгляд ОП КГС ВС. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 15:23:55 #несвоєчасне #повернення #землі #оренда

НЕСВОЄЧАСНЕ ПОВЕРНЕННЯ ОРЕНДАРЕМ ТИМЧАСОВО ЗАЙМАНИХ ЗЕМЕЛЬ, ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ СТРОКУ ДІЇ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ, ТЯГНЕ ЗА СОБОЮ НЕ КРИМІНАЛЬНУ, А АДМІНІСТРАТИВНУ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

В ході судового розгляду достовірно встановлено, що ОСОБА_1 не була обізнана про закінчення 06 листопада 2007 рокустроку дії договору оренди землі укладеного між ПСП «Богнер» та Петрівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області від 17 жовтня 2002 року, яким підприємству були передані в оренду дев'ять земельних ділянок. На момент укладення договору керівником сільськогосподарського підприємства був її батько ОСОБА_2 . Після закінчення дії договору оренди, ПСП «Богнер» продовжило користуватися земельними ділянками до 2014 року, тобто безпосередньо до моменту проведення перевірки, а також сплачувало орендну плату. ОСОБА_1 була призначена керівником ПСП «Богнер» у 2011 році, тобто під її керівництвом було продовжено використання земельних ділянок, які до цього використовувало сільськогосподарське підприємство, очолюване її батьком. Про відмову у продовженні строку дії договору її батьку вона дізналась лише в ході судових розглядів. Також, судом не встановлено жодних доказів щодо вилучення земельних ділянок у ПСП «Богнер», як і того, що з боку держави вживалися заходи повернення землі, після закінчення договору оренди.

ОСОБА_1 обвинувачувалась у самовільному зайнятті земельних ділянок, що завдало значної шкоди їх власнику, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 197-1 КК України. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що самовільно, з порушенням встановленого порядку займає (захоплює) чужу для неї земельну ділянку, передбачає, що власнику буде спричинена її діями значна шкода, і бажає цього.

Разом із цим, самовільне зайняття земельної ділянки - це дії, які свідчать про фактичне використання певної земельної ділянки без будь - яких правових підстав (ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).

В силу норм ст.1 цього Закону, відсутність відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки не є безумовною ознакою самовільного зайняття земельної ділянки.

Заслуговує на увагу той факт, що ПСП «Богнер» набуло право на користування дев`ятьма земельними ділянками, строком на п`ять років, на законних підставах, а саме на підставі договору оренди, укладеного 17 жовтня 2002 року із Петрівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області, зареєстрованого в Богданівській сільській раді Петрівського району Кіровоградської області 06 листопада 2002 року за №7.

Водночас, статтею 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

В свою чергу, ст. 54 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за порушення строків повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов`язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням.

Тобто несвоєчасне повернення або неповернення тимчасово займаних земель, наданих на підставі договору у тимчасове (короткострокове або довгострокове) користування є не злочином (ст.197-1 КК України), а адміністративним правопорушенням (ст.54 КУПаП).

Із системного аналізу наведених законодавчих норм слідує, що несвоєчасне повернення орендарем тимчасово займаних земель, після закінчення строку дії договору оренди, тягне за собою не кримінальну, а адміністративну відповідальність, тому висновок судів про відсутність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого кримінального правопорушення є правильним.

Постанова ККС ВС від 16 червня 2022 року у справі №400/122/18 https://reyestr.court.gov.ua/Review/104896864 Відкрити / Коментувати

2022-07-26 19:55:56 #спадкові #справи #спосіб #судового #захисту #додатковий #строк #прийняття #спадщини

​​КЦС ВС висловився про принцип диспозитивності та спосіб судового захисту у спадкових справах

Позивач звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки постановою державного нотаріуса йому було відмовлено у видачі свідоцтва у зв’язку з тим, що він не подав заяву у встановлений законом строк.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позовних вимог. Судові рішення мотивовані тим, що позивач був пенсіонером, тобто мав право на обов’язкову частку у спадковому майні після смерті його матері. Також він постійно проживав разом зі спадкодавцем, а отже вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційну скаргу позивача, змінив мотиви ухвалених судових рішень, зробивши такі правові висновки.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою встановлено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов’язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу (в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування) заяву про прийняття спадщини.

У позовній заві позивач посилався на те, що він не зміг вчасно звернутися із заявою до нотаріальної контори, оскільки він є пенсіонером і фактично проживав із матір’ю без реєстрації місця проживання, тому вважав, що прийняв спадщину. Однак в цій справі він не заявляв вимог про визнання права власності в порядку спадкування, а факт його постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не стосується предмета доказування у спорі про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Тому з огляду на обраний позивачем спосіб захисту своїх прав суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин ч. 3 ст. 1268 ЦК України та безпідставно зазначили як встановлену обставину факт прийняття позивачем спадщини у зв’язку з його постійним проживанням з 2011 року й на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем. Указана правова норма може бути застосована до правовідносин, пов’язаних із визнанням права власності на спадкове майно спадкоємцем, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно, під час розгляду справи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини не підлягає встановленню факт постійного проживання позивача із спадкодавцем.

Постанова Верховного Суду від 2 червня 2022 року у справі № 602/1455/20
(провадження № 61-475св22) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104711674 Відкрити / Коментувати

2022-07-25 16:02:35 При цьому обставини фактичної наявності або відсутності такої документації у відповідача не мають істотного значення для вирішення цієї категорії спорів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" така документація повинна була бути передана замовником будівництва або попереднім власником будинку відповідачу, а у випадку відсутності документації на багатоквартирний будинок він відповідно до вимог частини дев`ятнадцятої статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" зобов`язаний відновити її за власний рахунок (висновок викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/6167/18). З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє протилежні доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано суду жодного доказу про наявність відповідних документів у скаржника.

https://reyestr.court.gov.ua/Review/105034174 Відкрити / Коментувати

2022-07-25 16:02:35 #передача #документів #реєстрація #осбб

Корисне нагадування. Законом передбачений обов`язок попереднього балансоутримувача будинку з передачі документації на будинок об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку, який виникає у нього з дня державної реєстрації об`єднання та не залежить від прийняття об`єднанням рішення про передачу йому функцій з управління будинком та про прийняття будинку на баланс.

ПОСТАНОВА 30 ЧЕРВНЯ 2022 РОКУ CПРАВА № 925/1699/20 ВЕРХОВНИЙ СУД У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ КАСАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

49. За приписами частин вісімнадцятої, дев`ятнадцятої статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об`єднання, у тримісячний строк з дня державної реєстрації об`єднання забезпечує передачу йому примірника технічної та іншої передбаченої законодавством документаціїна будинок, а також документа, на підставі якого багатоквартирний будинок прийнято в експлуатацію, технічного паспорта і планів інженерних мереж. У разі відсутності документації на багатоквартирний будинок колишній балансоутримувач багатоквартирного будинку або особа, яка здійснювала управління багатоквартирним будинком до створення об`єднання, протягом півроку з дня державної реєстрації об`єднання відновлює її за власний рахунок.

50. Правовий аналіз положень частини вісімнадцятої статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" дозволяє дійти висновку про те, що передбачений зазначеною нормою обов`язок попереднього балансоутримувача будинку з передачі документації на будинок об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку виникає у нього з дня державної реєстрації об`єднання та не залежить від прийняття об`єднанням рішення про передачу йому функцій з управління будинком та про прийняття будинку на баланс, оскільки будь-яких інших умов, крім державної реєстрації об`єднання, для передачі документації від попереднього балансоутримувача Законом не визначено.

51. Наведений правовий висновок викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/6167/18.

52. Таким чином, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини щодо створення 24.10.2019 співвласниками багатоквартирного будинку № 40 по вул. Чигиринська у місті Черкаси, отримання ТОВ "УК "Нова якість "Дільниця 10" повідомлення від ОСББ про прийняте рішення про зміну форми управління будинком та щодо розірвання договору з управителем, невиконання ТОВ "УК "Нова якість "Дільниця 10" вимоги про передачу технічної документації на будинок та з урахуванням правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.07.2019 у справі № 910/6167/18, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у позивача виникло право витребувати у попереднього управителя будинком, яким є відповідач-1, документацію на підставі частин 18, 19 статті 6 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", а у відповідача виник обов`язок передати документацію на будинок.

53. Отже, оскільки відповідачем не виконано зазначений обов`язок щодо передачі технічної документації на будинок ОСББ, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання ТОВ "УК "Нова якість "Дільниця 10" передати технічну документацію на багатоквартирний будинок ОСББ "Чигиринська 40".

54. Відкрити / Коментувати