В Україні все більше шириться тренд вручати армійські повістки | RomPonomarenko

В Україні все більше шириться тренд вручати армійські повістки в місцях відпочинку чи в якості покарання за дрібні правопорушення. Очікувано, що це спровокувало палку дискусію, як за, так і проти. Зауважу, що в історії повно подібних прикладів, тому це не є нашим ноу-хау.

Не знаю, чи робиться це за вказівкою зверху, чи є ініціативою окремих воєнкомів, перед якими поставили план рекрутського набору, який вони тепер мають виконувати. Проте з цього можна зробити висновок, що не все у нас так добре з комплектуванням військ, як іноді зображають. Звісно, ситуація змінюється в залежності від регіону, але ці дзвіночки, що надходять з різних областей доволі показові. Фактом є те, що ЗСУ мають важкі втрати, більшість з яких приходиться на кадрових військових та мотивованих добровольців першої хвилі. Пошарпані частини треба відновлювати, для цього потрібні люди. Цим і обумовлено зростання кількості мобілізованих – зараз у військах вже 1 млн., і далі кількість буде тільки зростати.

З цього слідує, що часи «добровольчої армії», тобто тої, куди йдуть тільки вмотивовані та «готові» добровольці за свідомим вибором, закінчуються. І військову форму вже скоро прийдеться вдягнути дуже багатьом українським чоловікам. Це об’єктивна реальність, яку досі не всі збагнули. Звісно, хтось відкупиться (корупція в тилових військкоматах то окрема тема), проте більшість все ж опиниться у військах. В момент, коли на кону виживання держави і українців як нації, це очевидний, хоча і складних вибір. Валар дохаеріс, як казали у давній Валірії.

Окреме питання це моральний бік. Є слушна думка, яку я розділяю, що боронити Батьківщину є почесним обов’язком. Але це не значить, що в армію не треба примусово брати тих, хто того не хоче чи поводить себе, назвемо це, неадекватно. Армію наявність таких рекрутів не зіпсує і ніяк не опозорить. Тому що армія — це традиційний механізм виховання гідних членів суспільства. В нас чомусь поширена думка, що наявність таких солдатів чи то спаплюжить, чи то ослабить армію, після чого слідує висновок, що мобілізувати їх не треба. Це хибний посил. Бо колишніх «п’яниць та дебоширів» скерують не на фронт відразу, а в навчальний підрозділ, де вони пройдуть базову воєнну підготовку, вивчать ази служби, привчаться до дисципліни. Знаю парочку сержантів, які активно цьому посприяють. Від 2 до 3 місяців — і в бойовий підрозділ прийдуть вже більш-менш підготовлені люди. Звісно, не всі адаптуються до армійських тягот. Такі потім будуть нити в соцмережах, як все погано і вимагати відкрити кордони. Чи ще гірше, створювати проблеми своїм побратимам. Але то таке, валар моргуліс, як казали у давній Валірії.

Тому повістка в армію не є покаранням. Це путівка в елітний клуб захисників вітчизни.