Думай хоча би один раз

2021-10-02 00:13:07 Тряска.
Якщо закрити очі, то може здатись,
Що я на корабельній палубі.
Ніколи на ній не був, але ж відчути...
Неважко уявити скрип важкого його тіла,
Подих вітру морського й нескінченного,
Баржі хвиль, що розповзаються перед тобою
Й тануть в очах.
Як же я люблю всю цю романтику морської пригоди
Без хворобливих тошнотворінь.
Здається, що спиш...
Тільки от вже самовільно повертаєшся в світ
Свого нічного міста на своїй темній зупинці. Відкрити / Коментувати

2021-09-26 02:53:19 Від думок ховаються в думках.
Безпека там з'являється в ілюзії.
Чарівна й непритомна думка.
Від неї не втекти.
Тепер звалитись в сон.
Втратити свідомість. Перед тим
Духмяний подих затхлого повітря
Лоскітливо ввійде в носовий канал.
Імпульс. Імпульс. Синапси згоріли.
Лишилась пустка, звалище в горищі.
Розграбована долина, що бажає забуття.
Так само в забутті блукається увага.
Відраза до самої ж себе.
Зраджена, яку поглинула земля.
Це все, чого спустошена воліє —
Ковтати більше й більше.
Відчувати неспроможна.
Голод й страх це теж чуття.
Ззовні погляд саботовано і вбито.
Завжди тривожна новина — війна.
Війна з самим своїм.
Із власним й гордим.
Із тим, що вкорінилось й не піде.
І відбувається вона всередині, в вогні,
Що палить й не жаліє всі думки.
Вилити свідомості потік в папері,
Задушити олівцем страшну проказу.
Тимчасово.
З болем.
З криком.
З кров'ю налитими очима.
І з любов'ю, звісно ж.
Вона не йде, хвороба лиш дрімає.
Тож краще полюбити те,
Що трішечки вбиває,
Що вже ніколи не пройде.
І лише рве і рве, змушує грести,
І трохи, зовсім трошечки,
Але ж спонукає жити. Відкрити / Коментувати

2021-09-25 18:31:32 Можливо, зі сторони бачать більше, ніж зсередини. І справді вірити вам складно. Стараюсь. Відкрити / Коментувати

2021-09-25 18:21:31 Головний біль починає ранок
З надто яскравого екрану вашого телефону.
Очі щойно бачили сяйво світла уві сні,
Тепер же ріжучий лазерний промінь матриці.

Ранок продовжує головний біль,
Густо намазуючи його на гарячий тост.
Так він розмножується та заражає —
Через отруйні хлібні крихти, що втекли з вашої пащі.

Густий, насичений туман втягує в себе ваш подих
І вмить спалахує блискавичним вогнем.
Головний біль не терпить різких фехтувальних випадів,
Що ними вражає їдкий оптимізм незнайомця.

А як же біль головний полюбляє діла сердечні
І вмить ставить ультиматум перед вами:
Або ж я є фокус і вся твоя дорогоцінна увага,
Або ж відчуватимеш себе гірше відносно обох.

Хіба багато проситься від вас?
Лише наганяти кисню та підкидати дрова.
І так, дихайте глибше.
Димоходу немає. Відкрити / Коментувати

2021-09-20 00:35:35 Писатель, покуда долголетняя привычка не притупит его чувствительности, сам робеет перед инстинктом, внушающим ему столь жгучий интерес к странностям человеческой натуры, что он не в состоянии осудить их и от них отвернуться. То артистическое удовольствие, которое он получает от созерцания зла, его самого немного пугает. Впрочем, честность заставляет его признать, что он не столько осуждает иные недостойные поступки, сколько жаждет доискаться их причин. Подлец, которого писатель создал и наделил логически развитым и завершенным характером, влечет его наперекор требованиям законности и порядка. По-моему, Шекспир придумывал Яго с большим смаком, нежели Дездемону, точно сотканную из лунного света. Возможно, что создавая образы мошенников и негодяев, писатель стремится удовлетворить инстинкты, заложенные в нем природой, но обычаями и законами цивилизованного мира оттесненные в таинственную область подсознательного. Облекая в плоть и кровь создания своей фантазии, он тем самым как бы дарует отдельную жизнь той части своего "я", которая иначе не может себя выразить. Его радость – это радость освобождения. Писатель скорее призван знать, чем судить.

"Місяць та мідякі"
Вільям Сомерсет Моем

Вустами персонажа-письменника говорить автор. Мета-коментар. Виправдання.
Служить задуму автора, в той момент, коли автор сам є його рабом.
З власної волі. З неможливості бути проти волі власної ж природи. Відкрити / Коментувати

2021-09-19 15:43:40 И все же приятнейшее мое воспоминание о той парижской зиме – Дирк Стрев. Его скромный домашний очаг был проникнут очарованием. Вид этой уютной четы радовал душу, а наивная любовь Дирка к жене так и светилась заботливой нежностью. Бестолковая искренность его страсти невольно вызывала симпатию. Я понимал, какие чувства она должна была питать к нему, и радовался, видя ее теплую привязанность. Если у нее есть чувство юмора, думал я, она забавляется его преклонением, тем, что он вознес ее так высоко, но ведь смеясь она не может и не быть польщена и растрогана. Дирк
– однолюб, и даже когда она постареет, утратит приятную округлость линий и миловидность, для него она все равно будет самой молодой и прекрасной на свете. Образ жизни этой четы отличался успокоительной размеренностью. Кроме мастерской, в их квартирке была только спальня и крохотная кухонька. Миссис Стрев собственноручно делала всю домашнюю работу; покуда Дирк писал плохие картины, она ходила на рынок, стряпала, шила – словом, хлопотала, как муравей, а вечером, снова с шитьем в руках, сидела в мастерской и слушала, как Дирк играет на рояле, хотя он любил серьезную музыку, вероятно, недоступную ее пониманию. Он играл со вкусом, но вкладывал в игру слишком много чувства, в игре звучала вся его честная, сентиментальная, любвеобильная душа.
Их жизнь была своего рода идиллией, но подлинно красивой идиллией. Комичность, печать которой ложилась решительно на все вокруг Дирка Стрева, вносила в нее своеобразную нотку, некий диссонанс, делавший ее, однако, более современной и человечной; подобно грубой шутке, вкрапленной в серьезную сцену, она только еще горше делала горечь, неизбежно заложенную в красоте.

"Місяць та мідякі"
Вільям Соммерсет Моем Відкрити / Коментувати

2021-09-19 15:27:56 Жизнь я вел очень размеренную, по утрам работал, а днем бродил в Люксембургском саду или же шатался по улицам. Долгие часы я проводил в Лувре, приветливейшей из всех галерей на свете и всегда влекущей к раздумью, или же торчал у букинистов на набережных, перелистывая старые книги, которые не думал покупать. Я прочитывал страничку то тут, то там, затем шел дальше и таким образом просмотрел множество книг, с которыми мне и не хотелось знакомиться подробнее.

"Місяць та мідякі"
Вільям Соммерсет Моем Відкрити / Коментувати

2021-09-19 01:11:30 Грантоїди, збоченці, душевнохворі —
Називать вони можуть абсолют будь-як.
Шкода, що їм не вистачає трішечки любови
І сил подалити страх інакшості ніяк.
Хоча, ми всі є трішечки душевнохворі,
Ніяковієм та втрачаєм дах,
Коли жадаєм й палаєм від любові,
Коли по гарячим йдемо її слідах.
І ми не змінимось, все ж ті душевнохворі
Люди. За цілі ми всі б'ємось одні:
Щоб ми могли і нас могли навчить любові,
Щоб за руки всі могли ми взятись в єднанні.
Я, Ти, Ми, Ви — завжди душевнохворі.
Не паталогічно. Радше солідарно.
Й так само солідарно протянемо любові
Руку, дотик, гучний крик "Не марно!"

І, знов таки, ми робим це не марно,
Бо всі ми ділим спільну кров.
Б'ємось та боремось за власне, за безхмарне,
Бо зсередини, ось тут , існує в нас любов. Відкрити / Коментувати

2021-09-18 20:53:13 І шматочка не лишило... Відкрити / Коментувати

2021-09-18 20:25:13 Ця скрипка мене розриває на шмаття Відкрити / Коментувати