Думай хоча би один раз

2022-02-04 22:19:16 хто ми?
—
ти так далеко
і водночас так близько
хто ти?
і хто я?
ми наче сліпі кошенята,
в темряві щось
намагаємось знайти.
в цій безмежній темряві
де тільки ти,
де тільки я
і ти.
в цій пустоті,
де тільки ми
водночас так близько,
але так далеко
хто ти? Відкрити / Коментувати

2022-02-03 03:10:36 Вибачте, я трохи романтик,
Тому мене заносить на поворотах
Всіх іскристих шляхів та хитросплетінь
Історії нашої.
Я трохи мрійник неосяжних фантазій,
Що єднають в собі душі блукаючі,
Що примножують фантастичність
Майбутнього спільного.
Я патріот нашого й вільного, тому,
Вибачте знову за мою інфантильність
Та розвіяну в повітрі наївність,
Обираю за руки тримаючись дивитись на світ.
Тримаючись разом і йдучи в неможливе,
Де лиш жилка можливого живиться
Зі скель крем'яних та порід повних
Золота слова, яке сказано голосом всіх.
Я прошу пробачити мене знову й знову,
Що втягую в світ нереальний, далекий.
Настільки далекий від правди,
Що лиш на папері залишить свій слід.
Ідеалістом я вважаюсь тепер перед вами,
Геть за власним бажанням сліпим.
Втім, я можу мати лише сліпу віру,
Як свої очі відкриє наш спільний дім.
І неньку пізнають заплакані очі всіх тих,
Хто за неї плоть шматками ложив,
Хто без надії ввесь час сподівався
І потім зненацька притих.
Ми маєм побачити, дано нам шанс,
Ох вряди-годи як, все довести до кінця.
Наївна, мила юність неумита,
Яка хороша, хоч і нерозумна ти. Відкрити / Коментувати

2022-01-29 05:20:55 Дуже люблю нові контексти й обставини. Не знаю, чи це для всіх є такою солодкою цукеркою. В нових контекстах відкриваються вже інші нові контексти.

Цього тижня для мене відкрилась ачівка "щоденні перероботки". Для когось це не буде новим, а я аж здивувався.

Вперше в житті я настільки концентруюсь на роботі тривалий час, забиваю на щось інше та й на всіх інших, якщо чесно. І навіть о 4 ранку, тільки закінчивши лише частину роботи, відчуваю легке задоволення втомою. В бізнесі не працює правило "і так пойдьоть". На жаль.

До цього завжди проходив номер "гарне *л‌а‌й‌н‌о‌, яке чомусь не хоче бути закресленим* щось краще за ідеальне нічого". Не доводилось перевтомлятись, а мішки під очима були спричинені іншими поганими рішеннями.

Взагалі, не це головне. Це просто філлер для контексту.

Я вже забув, до чого я веду...
Тут мала бути нереально крута й прониклива думка, яка більшості вже давно знайома, по свої суті очевидна, бо лежить на поверхні. Ну як завжди, нічого нового. Нащо ви взагалі підписані...

А зранку прокинусь і знову буде ніколи ахахахах

Залишу тут цей текст, щоб він мене дратував і я його замінив вже на щось цілісне й хоча би трошки суттєве. Відкрити / Коментувати

2022-01-28 02:12:54 В кінці днів стоїм навколішки,
Коли всього себе вже віддали,

Коли про себе вже нема, що показать.

Захід сонця в путь проводим повернутись,
Йому на зберігання кладемо свої здобутки.
Списані припали свіжим пилом палітурки.
Їм ще до сходу бутоном розгорнутись

Й історію одвічну нашу розказать, як

Завжди себе всього ми дарували
Без всіх вагань навколішки коханню.

Й останнє слово завжди лишається за ним. Відкрити / Коментувати

2022-01-23 23:40:38 друзі друзі друзяки
я тут зробив окремий канал для моєї поезії
мене бісить відсутність будь-якої навігації по ній і це приносить лише біль ахахах
довелось залізти в самі аннали історії цього каналу і знатно так крінжанути
виявляється, що я нічого собі так написав
гадав, що менше
короче лінк
велкам Відкрити / Коментувати

2022-01-20 00:15:29 Відкрити / Коментувати

2022-01-11 16:58:09 дивись як твої спогади у Лету кануть поволі:
забуваєш її обличчя, ходу, забуваєш голос.
ти загубив її серед трамвайних колій
та швидкісних магістралей свого мегаполісу.

вона лишилася там, де ти розпочав свій шлях
де ти ступав хиткими першими кроками.
пам'ятаєш, вона завжди казала, що ти маєш шанс –
на рівні боротися з тими «акулами» й «вовками».

а ще точно знала, що всі потребують свободи!
вільного польоту в безмежні висоти!
і хоч їй самій бракувало такого досвіду –
вона тебе не тримала своїм піддослідним.

9*11*21 Відкрити / Коментувати

2022-01-07 01:44:19 Думай хоча би один раз pinned «Безликість Я уявляю дуже приємну картину: Ми вдома, лежу на твоїх колінах, В повітрі завис запах зимового мандарину, Тепле світло відблискує у спільних світлинах. Руки рідні і ніжні перебирають волосся Кучеряве й слухняне лише перед ними. Не страшно, що…» Відкрити / Коментувати

2022-01-06 21:27:23 Безликість

Я уявляю дуже приємну картину:
Ми вдома, лежу на твоїх колінах,
В повітрі завис запах зимового мандарину,
Тепле світло відблискує у спільних світлинах.
Руки рідні і ніжні перебирають волосся
Кучеряве й слухняне лише перед ними.
Не страшно, що нам в житті перейти б довелося
Я ховаю в тобі свої надії і мрії вечірні.
Простір щільно залили з мрій зіткані подарунки,
Що додому принесла сьогодні з жагою —
Кілька свічок, свіжий рум'ян, морозні цілунки,
Втомлено говорити, сліпо дихати твоєю тобою.
Свято — стан в якому б серце постійно тремтіло,
Кожен день з тобою дорожче всіх солодких утопій.
Надія гріє саму душу і поринає у тіло.
Я знаю, що лиш уявляю і поринаю в жаданий спокій. Відкрити / Коментувати

2022-01-03 04:26:41 Пора задуматись.

Повсякчас настають моменти ось такого неначе всесвітнього просвітління. Вони приходять, як манна небесна — якраз, коли потрібно. В моменти найбільшої потреби. На хвилях особистого занепаду приходить божественне провидіння.

Насправді ж, просто перевалило чашу. На дні ще можна всидіти, а от в товщі почуваєшся гидко. Опора зникла. І от саме поміж підводних течій буремного сумління й самолюбства виникає воно — нескінченне пора. Зносить з маршруту, що був на автоматичному керуванні і доводиться ухопитись за кермо. Хіба що інстинкти підводуть.

Потреба в поштовхах — критична для продовження нескінченного циклу руху й зупинок, імпульсів і розсіювання, колізій та колапсів. Скільки ж копняків та довгих прольотів над горизонтом до самої посадки доводиться відчути? Принизливих з одного боку, освіжаючих з іншого. І скільки ще потрібно подихів життєвої відрижки в обличчя, щоб, фігурально звісно, навчити себе самого закидати ногу на 180 і пропульсаційним методом запускати в незвідані глибини шляху людини.

Я люблю мріяти про початок нізвідки і про кінець в нікуди. Що для мене все зародилось без моєї ж прямої на те участі в чорному ніщо. Туди ж моє так зване буття і повернеться. Все, що залишиться, в найкращому випадку — спогад та пил. Для мене саме це є оптимізм.

Бачити виразність образів довкола, гостроту їх погляду та здатність їх як бритвою очищувати все з поля зору і думок, окрім як самих себе — насичує. Відчувати трепітливість думок, які фабрикуються у мене в черепній коробці та гейзерні потоки солоної води з морських глибин цих імлистих очей — змушує йти далі.

Манівці, якими йду, чи ми, чи я без вас, чи ви без мене, чи не обрані ніким — складова шляху до оптимізму, який насправді заключається не в пенсійній подушці, не в солодкій перемозі після гіркоти сотні поразок, ні, на жаль, в гарячих губах коханих.

Але всим варто встигнути насолодитись. І не в гедонізмі справа. Він далекий до повноцінності. Все є банально просто й до банальності нецікаво. А нудьгу розвіяти, яка породжена отим страшним exist, належить лише собі і власноруч.

Просто прочитав коментар Мар до одного з постів, який мене розчулив і привів до себе. Дякую.

При всьому, історію варто берегти. Вона ж, немов заліковка. Відкрити / Коментувати