2022-02-15 19:50:43
15 лютого 1919 року відбулася славнозвісна Проскурівська різанина, яка навічно закарбувалась в жидівській свідомості .
Погрому передувала невдала спроба повстання більшовиків у місті, що мало стати частиною великого Подільського повстання. Цей більшовицькій виступ підтримали розквартировані в місті Білгородський та Подільський полки, частина місцевого населення і єврейські загони «квартальної охорони», що залишалися з часів гетьманату. Повстання заколотників було швидко ліквідоване силами 3 Гайдамацького полку та Запорізької козацької бригади під керівництвом отамана Івана Семесенка. Звільнений з полону заколотників комендант міста Юрій Ківерчук підтвердив пряму участь жидівського населення в підготовці повстання та в самих боях.
Свідок проскурівської трагедії, підполковник Михайло Шадрин писав із цього приводу: «
Жиди, підготовляючи переворот, приєднали до повстання Проскурівську залогу, котра складалася з покликаних по мобілізації після повалення гетьмана бувших солдат розваленої російської армії, ще перейнятих духом революції грабіжництва, сваволі та мітингування».
Слід зазначити, що Семесенко, ще 6 лютого обійнявши посаду начальника гарнізону, видав наказ, де зокрема застерігав жидів від провокацій:
«
Пропоную населенню припинити свої анархічні вибухи, бо з вами у мене досить сил боротися; це більше всього зауважую жидам.
Знайте, що ви народ всіма націями не любимий, а ви робите такий бешкет між хрещеним людом.
Хіба ви не бажаєте жить? Хіба вам не жалко своєї нації? Вас коли не чіпають, то й сидіть мовчки, а то така нещасна нація каламутить бідний люд.»
Під час урочистостей з нагоди перемоги над червоними заколотниками отаман виступив із промовою, в якій наголосив, що одним із найнебезпечніших ворогів українського народу та козаків є жиди, та закликав козаків: «
Їх необхідно вирізати для порятунку України та самих себе».
Козаки підхопили заклик та урочисто клялись на знамені, що «
Виріжуть жидівське населення», але грабувати його не будуть, ця клятва стане відомою як «Клятва смерті». Козаків не цікавили гроші та майно, лише відплата за всі кривди, що жиди завдали Україні і які вони спокутуватимуть кров’ю.
Після урочистої присяги козаки з музикою і в бойових порядках виступили в місто, де по-військовому злагоджено розпочали вендетту.
Поет Володимир Сосюра, який брав участь у погромі, описував його так:
«…
Старшини казали, що це євреї загітували білгородців. Казали, що козаки першого куреня поклялися під прапором грошей не брати, а тільки різати. Вони пішли до міста i вирiзали майже всю проскурівську єврейську… голоту. Кравців та шевців. До буржуазних кварталiв вони не заглядали. Був один козак, який знав єврейську мову. Він підходив з товаришами до замкнених дверей i звертався до переляканих мешканців єврейською мовою. Йому відчиняли…»
Євреїв знаходили всюди: у власних помешканнях, під ліжками, на горищах. Козаки надавали перевагу холодній зброї – шаблям і багнетам. Стріляли переважно в тих, хто намагався втекти. Проте тікати було нікуди – бо околиці міста підхопили наступний заклик Ківерчука, який він разом зі сповіщенням про невдалий виступ червоних розіслав телеграмою: «
Усіх агітаторів та жидів розстрілювати на місці чи супроводжувати для розстрілу в Проскурів». Козацьке слово було тверде – такими ж твердими були і шаблі, удари яких посипалися на жидів.
За кілька годин у місті вбили приблизно 1500 жидів, що складали 10 частину від усього єврейського населення міста. Одержавши телеграму від Директорії, гайдамаки припинили розправу і вишикувавшись у колони, з музикою, піснею на вустах, та почуттям виконаного обов'язку, рушили до вокзалу.
246 viewsedited 16:50
U
