United in Blood

2022-02-10 22:30:16 Колись з цього тексту розпочалась історія каналу, проте він давно потребував на оновлення. І нарешті руки до нього дійшли. Ця стаття є базовою для розуміння нашої позиції по подіям Других визвольних змагань та дає відповіді чому саме ОУН, а не краківська група. Відкрити / Коментувати

2022-02-10 22:16:28 ​​79 років тому, 10 лютого 1943 було створено Українське Визвольне Військо

10 лютого на нараді райхсміністра РМО Альфреда Розенберґа, з представниками АВП ОКВ (Верховного командування Вермахту) остаточно вирішено питання щодо створення УВВ. Назва «Ukrainische Befreiungsarmee» вперше набула офіційного статусу. Українські вояки Вермахту отримали рівний статус опіки та соціальних прав і гарантій, як повноцінні бійці Вермахту.

Відтепер всі українські формування в складі Вермахту, зокрема HIWI, охоронні роти «гіва-мани», різноманітні допоміжні підрозділи, добровольчі східні батальйони та роти з українським особовим складом, відтепер мали бути зведені до рот та куренів УВВ, з відповідними національними відзнаками та статусом.

Цьому передувала протекція та сприяння Альфреда Розенберґа, прихильника лобіювання українських інтересів. Невтомна праця українських співробітників відділу пропаганди Вермахту АВП (Abteilung Wehrmachtpropaganda AWP). Численні перемовини та меморандуми з обґрунтуванням великого значення та доцільності створення УВВ, від Комбатантського корпусу Армії УНР, ОУН та її Вождя Андрія Мельника.

Українські добровольці УВВ билися від берегів Дону до берегів Нормандії, від Норвегії до Балкан. Близько 120 тисяч бійців пройшли Європейський фронт проти більшовизму та його західних союзників дядюшки Джо-Сталіна гробокопателів Європи.

Але про них ви звісно не почуєте на трибунах в Україні, про них не знімають ролики УІНП та вважають за краще замовчувати історики. Відкрити / Коментувати

2022-02-09 22:52:15 ​​99 років тому, на Лук'янівці було гаряче.

Це 9 лютого 1923 року ув'язненні козаки-повстанці підняли повстання, розв'язавши бій. Засуджені до смертної кари, легендарні отамани — зокрема Ларіон Загородній, Денис Гупало, Мефодій Голик-Залізняк та інші спробували щастя. Зранку під час рознесення окропу караулом в камеру, облили одного наглядача кип'ятком та забрали зброю та ключі. А потім все пішло лавиною накатом.

Швидко були відімкнені інші камери, частина козаків заволоділа зброєю внутрішньої охорони та розпочався бій. Оточені та осадженні переважаючими силами червоноармійців та чекістів, звісно вони не мали шансів на успіх, але вони трималися, деякі прорвалися до внутрішнього двору, бій тримали 4 години.

Коли почали закінчуватися набої, ті хто їх ще мав постріляли один одного, решта кидалася з цеглою та голіруч, аби лише бути вбитим в бою. Всього того дня загинуло 38 героїв, відомі повстанські отамани, старшини Армії УНР, козаки, повстанці та підпільники.

Ці люди жили життя як вільні гідні люди так і померти вибрали вільно та гідно. Вони не стали чекати як та худоба на забій, поки їх розстріляють за вироком миршаві ублюдки чекісти. А спробували щастя наостанок, так не вийшло, але думаю вони і не мали ілюзій що вдасться вирватися. Принаймні вдалося по-козацьки загинути славно в бою! Це їх була головна ціль, безумовно.

Вмирають всі, але не всі мають щастя вибрати як. Вони його мали. Відкрити / Коментувати

2022-02-09 22:29:46 Світлини з української маніфестації в Рівному, на честь звільнення міста, липень 1941 року.

На першому фото можна побачити колону військового відділу ім. Холодного Яру. Відділ виконував в місті і області поліційні функції, також приймав участь в антипартизанських акціях. В 42 році під впливом бандерівської агітації частина відділу йде в ліс. На базі залишок відділу були сформовані поліційні відділи РКУ та загони протипожежної охорони. Відкрити / Коментувати

2022-02-08 23:04:52 ​​Трохи про армійські реформи Скоропадського і його кабінету. Зі статті «З минулим досвідом до світлого майбутнього» генерал-хорунжого Володимира Сальського, 1937 рік.

Період гетьманату загальмував природний розвиток українського національного війська до рівня регулярної армії. Дві сині дивізії були розформовані, сіра дивізія демобілізацією здесяткована. Запорожцям і Січовим Стрільцям унеможливлено розвиток і доведено їх до стану животіння. Це був злочин ген. Скоропадського, який можна поставити нарівні з національною зрадою, що ЇЇ допустився в листопаді 1918 р. актом про скасування суверенної української державности.

У сформованих за гетьманату кадрах 8-ми корпусів і Сердюцькій дивізії в Києві командуючий склад не був національно-український. На першому місці поставлено фаховість і тим самим усунено рушійну силу для розвитку тих частин - національний ентузіазм. Наслідком того було те, що в часі 2-ої української революції (повстання Директорії) ці кадри зникли, а козаки Сердюцької дивізії перейшли здебільша в склад Січового Корпусу.

З повищого бачимо, що: а) занедбання спершу військово-фахового моменту та засад правильної організації війська привело до небоєздатносте війська, але всеж національний ентузіазм зберіг бодай кадри для розвитку частин, що перетривали ввесь час боротьби; б) занедбання в організації війська національного моменту було злочином і мало найшкідливіші наслідки. Ясно, що правда полягає в рівновазі, в гармонійній сполуці тих обох моменті. Властиво дальший розвиток нашого війська уявляє собою боротьбу тих двох моментів та тенденції добути гармонійну сполуку.

На ілюстрації думки посла Дона в Україні Черячукіна, чому гальмувалось створення армії в період гетьманату. Відкрити / Коментувати

2022-02-08 21:24:12 Большевики, щоби закріпити свою владу, замість старої релігії мусили створити нову – матеріалістичну, але з хвилею введення нової релігії, соціальний експеримент, оброблений раціонально до найменших деталей і закроєний на широко інтернаціонально скалю, став суто національним, питомо московським експериментом.

Релігія, яка ставить примат матерії над духом, відкидає друге життя, вбиває в людині гін до її особистої досконалості, й хоча вимагає від неї іраціональних жертв, але в заміну не дає їй нічого, скоріш чи пізніш мусить зломитися. ЇЇ потенціональність, яка лишилася в спадку з минулих поколінь, вичерпається і нація буде мусити або знову шукати організованого зв’язку з релігією вищою, або годитися на конання.

Євген Ляхович «Церква й ми», представник ОУН у Великій Британії.

На світлинах відбудова церкви в одному із сіл України, що була комуністами перетворена на кінотеатр, 1941 рік. Відкрити / Коментувати

2022-02-07 22:00:31 ​​Фашисти, нацисти були відповіддю душі, яка задихалася в емпіричному та утилітарному раціоналізмі сучасного світу, який заперечує велич людини.

Езра Паунд Відкрити / Коментувати

2022-02-02 17:15:32 ​​2 лютого 1943 року після 72 днів запеклих боїв в оточенні, капітулювали останні німецьки частини під Сталінградом. До цієї сумної дати публікуємо останню частину спогадів Євгена Снігура присвячену цій битві: Четвертого серпня 1944 року, золоте сонце купається… Відкрити / Коментувати

2022-02-02 17:15:10 ​​2 лютого 1943 року після 72 днів запеклих боїв в оточенні, капітулювали останні німецьки частини під Сталінградом. До цієї сумної дати публікуємо останню частину спогадів Євгена Снігура присвячену цій битві:

Четвертого серпня 1944 року, золоте сонце купається своїми проміннями у ріці Вислі. На її західньому берегу, пращаємо в останню дорогу десятника Богдана Ліщинського, що впав у бою проти червоноармїйських загонів Рокосовськото. Над могилою стоїмо в трьох: я і десятники Влодко Бойчук і Савурій Кривуля. З Дрездену наша перша «українська» чота, два роки тому, виїжджала до Модліну в числі 36 вояків, а тепер тут нас тільки три. Тут пращаємо нашого четвертого друга, який вийшов живим з пекла Сталінграду.

При залізнодорожному шляху між Куп’янськом і Лісічанськом, чорніють хрести на могилах Осипа Цибульського, Андрія Мережка, Степана Деркача, і чотирьох стрільців, що їх прізвищ не пригадую собі.

Від Клецкая на південному сході, чорніють хрести на могилах Стефка Русина і Степана Верещинського. А розчавлене тіло Миколи Кордяка, спочиває у спільній могилі двадцяти п’яти вояків четвертої сотні 26 полку «Вікінґ» дивізії, що згинули так, як він, під гусеницями совєтських танків.

Біля ріки Росошка, недалеко міста Пітомнік, полягли Симон Перхальський, Денис Турула і Андрій Бігун. У самому Сталінграді, з моєї чети згинули дев’ять українців з Зеленої Буковини, які були другим доповненням до моєї чоти. Решта залишилася в сталінградському окруженні, і їхня дальша доля мені не відома. Як також не знаю що сталося з раненими вояками моєї чоти котрі виїхали з Лісічанська першим транспортом ранених під Клецкая, бо я більше ніде з ними вже не зустрівся.

У Сталінградській офензиві і на Кавказі, в німецьких частинах різних формацій, брали участь чотири тисяч українців. Одначе, жодна з наших українських комбатантських публікацій, майже про них не згадала. Це, мабуть, тому, що з тієї офензиви повернулися тільки одиниці. Саме тому, жмутом слів цього спомину, заки в моїй пам’яті не припаде порохом забуття те, що ще пам’ятаю зі Сталінградської офензиви, хочу передати до реєстру пролитої крови і жертви їхнього життя в боротьбі проти комуністичної тиранії російського імперіалізму. Водночас, хочу передати у пам’ять сучасного і прийдешнього поколінь, кров’ю писану рішеність вояка-українця, який старався за всяких умов і обставин, і, незважаючи в якій уніформі, боротися проти ворогів України.

«Українська» перша чота четвертої сотні важких кулеметів 26 полку дивізії «Вікінґ», від Клєцкая до Сталінграду,і в Сталінграді, в жорстоких і кривавих боях, здобула 14 хрестів нагороди за відвагу. Одному з двох «могіканів» Сталінградської офензиви, припали три хрести нагороди. Це вказує на те, хто були ті українці, які служили в німецьких військових частинах.

Другого «могікана» сталінградської кампанії, похоронено 18 вересня 1944 року теж над берегом Висли. Тим «могіканом» був Савурій Кривуля. Авторові цього спомину, і Влодкові Бойчукові, двом останнім «могіканам», розійшлися шляхи на станції у Варшаві.

По Сталінградській офензиві, яка позначилася між іншим, гробами синів України, залишився тільки спомин про тих, що на їх могилах, степовий вітер колише траву, яка цілує поламані хрести з написами, що там похоронені вояки-українці «що їм дзвони не грали», як їх хоронили у спільному гробі: Хай вічна буде їм пам’ять. Відкрити / Коментувати

2022-02-01 22:36:11 Компіляція кадрів з українськими формуваннями часів ДСВ, з німецької кінохроніки. На відео представлені українські: Hilfswilliger, підрозділи Вермахту та поліції. Відкрити / Коментувати