янголи бачать, як я пишу

2022-04-29 00:22:54 Я вперше спала на новому місці,
І ти мені снилася.
Мій ангел ходив коло мого ліжка,
Шелестів крилами,
Стежив,
Чи бачу я уві сні свою наречену,
Як кожному в першу ніч на новому місці,
Безсумнівно,
Належить.
⠀
У Старому Місті старі цегляні вежі
Й високі стіни.
До кожної з них можеш мене притиснути,
Як стемніє.
А коли поряд не буде дурних перехожих,
Цілуй мене так, щоб перехопило подих.
Не дарма ж старалися ангели нас знайомити,
Показували мені ці сни.
⠀
Тієї весни
Я шукала тебе у натовпі,
Питала ангела: «Де?».
Він казав, тому, хто довше жде,
Потім більше подобається.
Якщо так рахувати,
Я чекала на тебе як мінімум сто років,
Перебирала обличчя та імена.
⠀
Зараз теж весна.
Місто повниться перехожими.
Одягну зайве кільце
І пофарбую нігті у чорний,
Щоб красивіше брати в долоні
Твоє лице
Перед поцілунком
У тієї жовтогарячої
Стіни.
⠀
Не знаю, чи ангели нас бачать
І як вони там рахують,
Але мені не потрібні нові віщі сни.

28.04.2022р. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:17:43 Чуєш, солдате,
Розмальований щит, іржаві лати,
Дворучний меч,
Звідки ж ти тут такий взявся?
Ти точно йшов воювати?
Чи думав, вас будуть тут зустрічати, наче гостей?
⠀
Ну і як тобі наша така гостинність?
Ваші тікали, налякані як горобці.
Трошки вам тут пообдирали пір‘я…
Вас не попереджали, що такий меч у нас тут тримають в одній руці?
Ні?
Дивно.
⠀
Дай подивлюсь на твої рани.
Заходь, полікую.
Заходь, напою вином,
Тим, що лишилося.
Ви ж спалили нам виноградники,
Забруднили воду в колодязі.
Вік не забудеш таку
Дивовижну вашу сміливість -
Воювати з тим, що навіть не є людиною,
Що не дасть здачі.
⠀
Що? Повторити, що тільки що сказав?
Кажу, годувати тебе нема чим,
Але можу покласти спати.
Кажу, в тебе цікава зброя
І гарний шрам.
Тож заходь, я тебе привітаю.
Я, знаєш, не гордий.
Розважайся, солдате,
Мій любий ворог.
⠀
Вранці прокинусь у ліжку сам,
Хоча твоє тіло лежатиме поряд.
Я ж казав, солдате:
Вода отруєна у колодязі.
⠀
17.04.2022р.
⠀
⠀
// дуже люблю тему, коли ворожих воїнів приймають як гостей, а потім таємно їх труять
а тут, чесно, я уявляла Бетті, котрий щось таке робить, так що можете вважати, що це від його лиця вірш, або навіть що це якась аушка з ним і Дітріхом в ролі воїна (бо як є шрам, чому б не бути й Дітріху?)
а можете читати це, як самостійний вірш з самостійними героями
як хочете
p.s. для нових читачів (а я знаю, що ви є): Бетті то герой моєї книги, і так, він хлопець Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:16:29 Вам кричатимуть тут: «Забирайтеся геть!»
Але знають не всі - вам нема куди забиратися,
Бо ви виповзли із глибин землі,
Із такої темряви,
Якої ніхто з нас ніколи не бачив.
⠀
А ви ніколи не бачили світла.
Такого, як є у нас.
Щоб дорога в селі асфальтована,
Біля паркана квіти,
Щоб люди вставали в ряд
Один одного боронити,
Щоб навіть бджоли вважали своїм обов‘язком
Покусати ворога.
⠀
Скажіть, вам не боязко?
⠀
Ви ж тепер вбивці,
Ви ніде на світі собі не знайдете місця.
І ваші діти
Теж не знайдуть.
Вони знатимуть тільки правду -
А вона вже всюди -
І ганьбу.
⠀
Ця війна буде виснажливою,
Весна - просто буде.
Як ви більше не люди,
Моя вам порада:
Не йдіть звідси -
Краще лягайте тут.
Спіть.
⠀
Бо нам треба добриво,
Бо нам ще готувати клумби
Й висаджувати
В перервах між обстрілами
Квіти.

4.04.2022р. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:15:46 Коли я була там востаннє,
Я гуляла серед теплиць,
Спостерігала рожеві заходи сонця,
В усіх дрібницях
Розписувала в щоденнику свої тайни,
Разів сотню
У тих записах
Згадувала колір її очей.
Йшла набережною,
Бачила, як Дніпро тече,
Як люди течуть містом,
І все таке справжнє,
І, звісно,
Моє.
⠀
Я їхала, забираючи все, що є.
І все йшло так гарно,
Я не хотіла вертатися навіть думками,
Не хотіла нічого знати.
Я більше там не живу,
Але,
Якщо ваша дурна війна змусить мене
Написати моєму першому коханню
Дурне
«Як ти?»,
Клянусь, я спалю Москву.

27.03.2022р. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:15:16 Ґрáда, приходь до мене.
В мене є вірші - томи, тонни.
Перечитаю тобі всі, поки темно.
В мене є моя віра,
Моя невіра,
Моя втома.
Що обереш, то офірую.
⠀
Я вдома.
В мене є олівці.
Я малюватиму янголів, поки матиму змогу тримати їх у руці.
Можеш крутити носом,
Можеш пролити воду на аркуш.
Залишаться плями - скажу, що то хмари.
Вимкнеш світло - малюватиму наосліп.
А все одно вийдуть янголи.
⠀
Я знаю,
Вони дивляться і знають,
Що буде далі.
А я не знаю навіть,
Чи встану завтра.
Яка встану.
Чи то я встану,
Чи хтось інший з моїм лицем.
⠀
Усього, що сталось, не виправиш олівцем,
Навіть якщо закреслити ворога на карті
І написати «придурок» під фоткою президента.
Раніше допомагало.
Тепер моє місто слухає сирени,
А я кличу тебе в іншому місті,
Яке маю за дім.
⠀
Ґрада, приходь.
Допоможеш намалювати німб,
Ти ж їх бачив насправді.
Відклади всі свої термінові, хтонічні справи,
Сиди зі мною.
⠀
На відміну від тебе і тих, кого я малюю, я поки що жива.
Тож приходь.
Бо я прийду до тебе сама.

26.03.2022р. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:14:55 / беженцам /
⠀
Со мной говорит город:
Через улицы, стены,
Через прохожих,
Через плакаты.
Город - это живая система.
И сегодня она говорит мне не плакать.
⠀
Говорит мне, что те, кто бежали,
Спасли себя сами
И за это уже достойны медали за храбрость.
Говорит, ей приятно их видеть живыми,
Ей приятно встречать их детей.
Говорит, что запомнит имя
Каждого из километровых очередей
На границе.
⠀
Говорит, ей видней,
(Ведь она - столица),
Скольких она сможет принять,
Скольких вместят её дома,
Сколько здесь родится.
⠀
Говорит: «Пока в вашем доме несчастье -
Я дам вам свой.»
⠀
Варшава говорит: «Проходите, располагайтесь.
Я знаю, как вы хотите домой.»

9.03.2022г. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:14:20 Віриш,
На днях цигани вкрали у них танк.
Віриш, вони стріляли у атомну станцію,
Вони випадково влучили в свій літак.
А ще кажуть «друга у світі по силі армія».
Може, друга з кінця?
⠀
Не ховайте, будь ласка, від камер свого лиця.
Так і кажіть: «Ми приїхали руйнувати.
Ми знали, куди їхали.
Ми - монстри.»
А ще визнайте:
Щось вам підказувало, що «спецоперація» не пройде просто,
Що ви будете помирати.
Тому ви взяли з собою йобаний крематорій на колесах.
Крематорій для себе.
Вдумайтесь: крематорій для себе.
Везти. В іншу країну.
Хоча що ж я - той, хто вміє думати, так просто не вчинить.
⠀
Віриш,
У них в «мирноє врємя» дітям кажуть,
Що повертатись до голови міської ради
Боком -
Це неповага.
А я кажу,
Що не поважає себе той,
Хто таке хаває.
Сьогодні - не повертайся боком,
А завтра всім на коліна встати?
Які з тих дітей потім виростуть люди?
Які солдати?
А, власне, ті самі, що з собою попруть крематорій.
⠀
Віриш,
Європа марнує санкції на людей,
Котрі говорять:
«Потерпимо»!
Віриш, з ними не працюватиме жоден план.
Маса ідей,
Але не вистачає впертості,
Єдності.
Вони не зроблять з Красної Площі Майдан,
Хоч сонце їм відключи.
⠀
А хто правди не може сказати -
Хай краще мовчить.
«Я за мир» не враховується.
У тих, хто так каже, вже давно відключено сонце
І компас.
⠀
Вже час спати - така година.
А я розповідаю своєму духу о російських солдатах,
Які зараз нищать мою країну.
Віриш,
У Київському метро під обстрілами народилась дитина.
Грáда, - ну, віриш? - ми боремося, бо нам є що втрачати.

5.03.2022р. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 20:13:50 я думала, що забулося
а воно увесь час лежало в мені
каменем
в недалекому минулому
скажіть, що ми були за діти?
що треба було зробити
з нами,
щоб, розмовляючи о війні,
я відчувала, що повертаюсь до себе
справжньої
?

22.02.2022р. Відкрити / Коментувати