2022-01-30 22:59:18
how much sorrow can i take?
от я стою десь за мить до візиту до лікаря. і таке дивне, абсолютно химерне відчуття, ніби цього недостатньо. недостатньо тієї непідйомної ноші страждань, яким немає жодного виходу, недостатньо всіх пережитих безрадісних днів і бажання якнайшвидше з тим покінчити. щоправда останнє я зазвичай залишаю комусь і все чекаю, коли це зроблять за мене. не роблять. на жаль.
я абсолютно не знаю, де та межа, коли
вже пора, а коли
ще ні. мої друзі кажуть, я перетнула першу давно. так давно, що ні вони, ні я, того вже не пам'ятають. щоправда голос в голові так і не втихав.
"тобі скажуть піти додому і поспати, а не займатись дурницями і витрачати чужий час."
але я не можу спати.
"тобі скажуть : почни думати позитивно і все наладиться."
але я не вмію думати в цей бік.
я чомусь так сильно боюсь оцього "скажуть", ніби в світі з адекватних людей це я і мої друзі. хоча, може це й так. не спробуєш – не дізнаєшся, та?
декілька років поспіль все, про що я мріяла – це щоб хтось завів мене за руку кудись
туди і просто
take care про мене, коли я не в стані.
але пішла я нахуй зі своїми мріями. я в курсі.
как-то так.
16 viewseugené, edited 19:59
L
