Читай, krw, книжки️📚

2021-05-10 09:22:23 ​​#прочитала

Чесно скажу: цю книгу я узяла задля того, аби відпочив і розслабився мозок, втомлений продиратися крізь говірки, суржики, інші мови (часто без перекладу), сумішшю яких написаний останній роман Остапа Українця "Дискордія". Свою роль - розвантажити - "Шістка воронів" виконала бездоганно.

Перша частина дилогії із загального фентезійного Всесвіту Гриши, у якому поруч із звичайними людьми живуть таки собі маги - гришники, що вміють зціляти, вбивати, керувати металом ну і решти потроху. Їх, як і будь-яке незрозуміле, хтось боїться, хтось ненавидить, більшість використовує, а також купляє і продає. "Шістка воронів" розповідає про банду Покидьків, яка складається з людського асорті тих, кому непощастило прийти у цей світ бідними, нікому особливо не потрібними і схильними до легковажного ставлення законності. Всі вони різні, але добре вміють вижити у клоаках міст, де панують свої кодекси честі. Черговий їх контракт може принести їм або купу грошей, або, що скоріше, довгу й болісну смерть. Але винагорода манить, тому й починається ця авантюра на 500+ сторінок.

Захоплива оповідь, де я відмітила рівно три місця, до яких в мене багато запитань, на яких автор відповідає хіба що "а от тому що!" Образи яскраві, діалоги не без гумору, і хоча сюжетні повороти досить передбачувані, читати це досить цікаво.

Свою ложку гівнеця у повидло докидає хіба що захоплення авторки сРашею настільки, що батьківщина магів-гришників Равка списана з певного ідеалізованого образу Росії, яка от-от відродиться з попелу і всім як покаже кузькіну мать.

До речі, поки читала, зрозуміла, що таки вже скучила за добре прописанними томиків на 5-6 фентезійними світами, тому звісно що прочитаю "Королівство шахраїв" (це завершення цієї дилогії), і пробіжусь полицями, подивлюся, що в мене з цього жанру ще там стоїть і давно чекає.

А, ну і про саме видання. Якби не цей хитровикручений шрифт, де літера "б" виглядає більше цифрою 6, аніж літерою, і з-за чого я постійно кульгала на усіх словах із "б", то я б і часу на прочитання витратила вдвічі менше!

Лі Бардуго "Шістка воронів", переклад з англ. Є.Даскал
Видавництво Vivat
2018 р., 544 стор.

4 гудрідзу з 5 Відкрити / Коментувати

2021-05-07 14:49:15 ​​Ніколи не кажи ніколи

Гасло, яке характеризує історію моїх зносин із видавництвом "Видавництво", і про яку ви знаєте, якщо слідкуєте за моїм YouTube-каналом. Якось я сказала, що ВВ - це той приклад видавництва, продукція якого мене взагалі не цікавить, а вже через кілька тижнів я мала вже першу книгу від них. До речі, досить символічно, що саме сьогодні вона (а це був мальопис "Чужий 3: невтілений сценарій") отримав нового власника.

Ну а далі, як казав Альф, "я тільки привідкрив двері, а дале все як у тумані". Я тільки зайшла глянути, і ось вже маю чергові книжки від ВВ в себе на полицях.

Але привід згадати сьогодні ВВ зовсім не тому, що я щось купила, а тому що в них на сайті те, чого ніколи (практично) не буває: знижки за промокодом. Отже, якщо ви під час оформлення введене дві чарівні літери - Ще - у спеціальне поле, то загальна сума чеку впаде на 20%. Працює цей атраксьон небаченого марнотратства до 13 травня, тому потім будете шашлики шашличити, бігом купувати.

І так, "Мауса" вже нема. І не буде. Поки що. На фото те, що обійшлося мені на майже 200 грн дешевше, чого і вам бажаю. Відкрити / Коментувати

2021-05-03 09:21:39 ​​Подумай про гачок

І поки триває моя затяжна прокрастинація із тегом #моєулюбленевидавництво, тримайте невеличкий алгоритм, що допоможе вам написати достойний відгук на будь-яку книгу

Прочитайте книгу

Саме так. Прочитайте книгу. Не скорочений варіант для тих, кому ніколи. Не анотацію, не числені відгуки інших, не короткий зміст у хрестоматії, а саме книгу. Не просить сусіда наспівати впм Ковач нашвидкуруч, а самі прочитайте книгу.

Подумайте про гачок

Ні, не про Капітана Хука з Пітером Пеном, а про перше речення вашого відгуку. Саме воно має:
а) утримати увагу читача на відгуку, а не ліниво проскролити його, як сотні інших до цього;
б) стати квінтесенцією або всієї книги, або вашого ставлення до неї.
І так, не раджу починати з анекдоту, поки немає впевненості, що ваше почуття гумору на 100% співпадає із почуттям гумору читачів.

Досліди книгу

Ні, ніхто не пропонує вам написати кандидатську дисертацію на тему, що означали блакитні штори у тринадцятому реченні п'ятого розділу другої частини роману. Але початок відгуку, де зазначено мінімум ввідної інформації про книгу - де, коли видана, хто перекладав, якщо це переклад, яке це видання і чи не вільно присвоїло собі видавництво ілюстрації на обкладинці - додає читачу впевненості, що автор відгуку книгу таки читав. Ну або хоча б у руках тримав.

Напишіть підсумки

Так, саме підсумки і саме на початку. Два-три речення про загальну тему книги, її героїв та їх проблеми і щоб жодних спойлерів! Тут важливо пам'ятати, що вкластися підсумки мають у 5-секундне читання по-перше, і не спонукати до того, аби кинути читати відгук, по-друге.
Після того, як написали підсумки по гарячих слідах, залиште його відгук на певний час. Розвійтеся, випийте чаю чи кави. Потім, на свіжу голову, прочитайте підсумки. Захотілося вам особисто прочитати книгу за цим саммарі? Якщо так, то переходьте до наступного пункту. Якщо ні, редагуйте!

Що сподобалося

Нарешті можна переходити до суб'єктивного - що саме вам у книзі сподобалось. Це може бути сам сюжет або деякі герої, авторські художні знахідки або якісь незвичайні ідеї. Чи окремі цитати. Або навіть чисто якість видання, якщо ви оцінюєте книги у першу чергу лише за другорядними цінностями. Кожному своє, як то кажуть.

І що не сподобалося

Свято суб'єктивного погляду триває - тепер про погане! Єдине табу тут - перехід на особистість автора. Так, я знаю, як інколи хочеться назвати книгу гівняною тільки тому, що її написав хтось, кого ти відфрендив за лайк під дописом ворога, але дійсно погані книги мають вдосталь і власних вад, окрім постаті автора на обкладинці.

Підкресліть незвичні аспекти

Вони не обов'язково мають вам сподобатись або навпаки, але якщо у книзі є щось, що змусило вас подумки підняти брові вгору, то це варто зазначити окремо.

Шарашим рейтинг рекомендації з антирекомендаціями

Настав час зірочок чи купок лайна. Звісно, що рейтинг в вас вийде суб'єктивний, але врівноважиться рекомендаціями. Кому варто прочитати це, а кому краще звернутися до інших книг. Але пам'ятайте, що рекомендації на кшталт "книга для людей похилого віку" або "для слюсарів 6 розряду" не працюють. Працює, наприклад, "книга для тих, хто вже перечитав усього Бредбері" або "молодим мамам трійнят-однорічок, які примудряються й досі радіти життю".

Вмикайте перевірку орфографії

Серйозно, кожен другий відгук сьогодні написан так, що звіріють не тільки записні грамарназі, але й звичайні люди, які знов протирають очі від крові, коли вчергове побачили кому між підметом і присудком. Не треба так. Довіртеся вбудованим сервісам, які трішки знають за синтаксис та пунктуацію.

Ну і останній, найкоротший пункт:
Наплюйте на структуру відгуку

Врешті решт, ви пишете просто щирий та емоційний відгук, а не наукову працю, з якою ще засідання вченої ради треба пройти .

Але про орфографію не забувайте все одно! Відкрити / Коментувати

2021-04-30 14:00:59 ​​Читацький квітень:
засилля жанрової прози
новий скандинавський майстер справжнього детективу
лише один мальопис (але який! про нього буду ще казати окремо)
раптово - духовна література, яку, у принципі, можна віднести й до дитячої (і тут окремо хочеться відзначити якість видання від видавництва "Білка" - це просто рівень Бог)
і нарешті - НАРЕШТІ! - розмочений річний рахунок по нонфікшну, який, на жаль, чомусь абсолютно не виправдав покладених на нього сподівань Відкрити / Коментувати

2021-04-29 18:35:44 Приблизно рік тому я познайомилась із новим для себе письменником Доном Делілло і зараз вже навіть не згадаю, чому обрала саме роман Falling Man. Я тоді читала його на телефоні російською, а паралельно - паперову Гаську із її огидним українофобським висером під назвою "За спиною". І це напрочуд яскраво підсвітило справжність прози Делілло і ницість Гаськіної.

Делілло - сучасний американський письменник, якого вважають чи не іконою постмодернізму, насправді часто-густо просто ховаючи за цим словом власну читацьку неспроможність осягнути всі ті сенси, які він закладає у свої тексти. До сьогодні української з усього його доробку був перекладений лише його роман "Зеро К".

І от маємо новину: у "Фабулі" відкрито передзамовлення на роман "Підземний світ". Книгу, яку називають останнім великим американським романом. Купа премій, нескінчені обговорення й номінації, роман-епопея, що охоплює десятки років і сотні тем, буде доступна українською. А російською - ні. По-перше, це приємно. А по-друге, читай по-перше.

Відмічаю собі у "хотілки" і вам того ж бажаю :) Відкрити / Коментувати

2021-04-27 19:58:02 ​​__Чи можна було зупинити день Х?__

Насправді я трішки завинила у часі із цим відгуком, бо мав він вийти ще пару тижнів тому, але ось така затримка дала змогу у повній мірі насолодитися одноманітністю вражень від інших читачів та читачок

Всі, як одна, повторюють про неймовірну атмосферу передвоєнного Львову, про незрозумілий шаблонний, нічим не обґрунтований і не підкріплений мачізм головного героя, про відкритий фінал, який всіх приголомшив, про динамічність оповіді та незрівняний мовний колорит, який властивий Винничуку. Не бачила жодного відгуку, де б згадали, що в пана Юрія є ще один роман із назвою - от дивина! - "Нічний репортер" і яке, мабуть, було б варто теж прочитати, якщо вже так хочеться ось саме цього: передвоєнного Львову, колоритної мови та бурхливого мачізму головного героя. Ну то буду першою Так-так, ви все вірно зрозуміли: це то самий нічний репортер Марко Крилович на пару із своїм другом комісаром поліції Романом Обухом знов на вістрі подій.

Не бачила жодного відгуку, де б відмітили, як красиво осадила (і використала) Марка розумниця Ірма, яка, на відміну від всіх тих дівок, що вішалися на нього у перші ж секунди знайомства і подумки планували, де і як розставити свої меблі на його квартирі, просто зробила його майже безвольною іграшкою у своїх шпигунських іграх.

Не бачила жодної згадки про те, які яскраві виходять в пана Юрія другорядні герої: родина тихих шпигунів, доля яких, на жаль, трагічна, чи отой сусід, який по-господарські прибрав консервацію з згорілого будинку адвоката, ну ж бо нащо добру пропадати? правильно, немає нащо, а папірці ні, папірці йому не потрібні. Коли з ось таких дрібничок, деталей та влучно доданих словечок і складається кольоровий портрет, текст оживає і стає вже не текстом, а цілим світом.

Чи це помітила тільки я?

"Вілла Деккера" - роман, де саме тільки перерахування болючих точок займе половину відведеного відгуком простору. Серійний вбивця, який - спойлер! - так і не зазнає покарання. Незахищеність жінок певних професій. Політичні ігрища на нелюдських стражданнях євреїв, що їх влаштовувала совєтська імперія. Контрабандисти, нечесні на руку адвокати, честолюбські інтриги у поліцейських колах, брудний реальний світ маргінального прошарку населення, масонські заговори не надто критично мислячих людей. І як гігантська вишня - невпинне наближення дня Х. Того самого дня Х, який зупинити (читай перше речення) ніхто б не зміг. Бо як зупинити війну, коли її час настав?

Так, у романі те, що називають відкритий фінал - ми не знаємо, у який бік повернула доля головних героїв. Хоча насправді зрозуміти це неважко, якщо хоч трішки знаєш, чим і як закінчувалися долі тисяч інших схожих героїв, справжніх чи вигаданих, реальних чи збірних образів. Історія їх обнадійлива виключно у нашій уяві, бо пан Юрій вже натякнув, що буде продовження, а значить ми ще зустрінемось із мачо Марком і ще - буквально! - повоюємо!

У черговий раз не втомлююсь дякувати "Фабулі" за як завжди відмінну якість видання: папір, поліграфія, корінець, ляссе - справжня насолода для естетів-книголюбів!

5 з 5 гудрідзу і покладена у кошик попередня історія Марка Криловича та Романа Обуха. Відкрити / Коментувати

2021-04-23 12:54:57 ​​Так-так, я знаю, що ви чекаєте на перший епізод багатосерійника про видавництва, але ж результати показують, що починати треба з найбільшого. А найбільш плодовите в мене виявилося аж на цілих 200 (прописом - двісті) наявних книжок. Тому я поки ходжу колами навколо цієї цифри і намагаюсь придумати, як їх вмістити у один кадр

Тому поки що ось вам мої свіжі оновлення і без того безмежної бібліотеки. Цього разу відбувся набіг на видавництво АБАБАГАЛАМАГА, яке багато хто вважає видавництвом для діточок, хоча там є не тільки дитячі книги.

Третя книга Щербака - новиночка цього року. Дві книги придбані у рамках постійно діючої програми по заміні російських перекладів на українські (це Дал та Кафка). Ну а решта - просто тому що я люблю цю серію в Абаби

До речі, зараз на сайті видавництва діє акція - до 29% знижок на майже весь асортимент. А з промокодом WBOOKS2 додається ще -10% на все додатково. І тому оця гора книг мені дісталася за 560 грн (із безкоштовною доставкою ) Відкрити / Коментувати

2021-04-20 11:27:38 ​​Кілька днів тому у групі книжкових вражень на фейсбуці робили черговий флешмоб #моєулюбленевидавництво. Я у такі штуки не граюсь, бо неможливо обрати єдине, коли в тебе їх десятки. Буквально - десятки.

А після розмови із адміном я навіть можу назвати кілька сухих цифр. Отже, на сьогодні в мене на полицях стоїть 1500+ книжок, які розкидані по 80 українським видавництвам, звідси викреслені видані у совку, у маскві та видані в нас методом самвидаву.

Якщо сюди додати ті, які в мене були, але вже продані/подаровані, то виходить 86 видавництв.

А якщо узяти тільки ті книги, що видані з 2011 і по сьогодні, то це 72 видавництва. Є такі, де по одній книзі, а є і такі, де за сотню книжок. Тому я собі вирішила, що зроблю свій власний флешмоб і покажу всі свої видавництва, розкажу, що про них думаю (як обично - без цензури), чого очікую ну і взагалі скандали, інтриги, розслідування.

Але хочу ще від вас, мої дорогі читачі, інтерактиву. Тому голосуйте реакціями, з чого починати свій багатосерійний флешмоб. Отже, тисни
- починай з тих, де по одній-дві книжки
- починай з тих, де за сотню
- починай в абетковому порядку
- мені все одно, з чого починати Відкрити / Коментувати

2021-04-18 13:28:44 ​​Зранку новини принесли прекрасне: "В'язниці в Бразилії скорочують строк на 4 дні (до 48 днів на рік) за кожну прочитану книжку, якщо в'язень напише по ній твір-відгук."

Цікаво було б подивитися на статистику: скільки в'язнів скористалися цією можливістю? Що обирали для читання? Чи є якісь критерії, за якими відгук зараховується чи ні.

А я поки що продовжую насолоджуватися скандинавським детективом. І хоча Кріс Тведт дійсно за рівнем екшну та яскравістю героїв трішки недотягує до свого уславленого сородича Ю Несбьо, але натомість він має неймовірну здатність настільки різко завернути фінал своїх романів, причому буквально - фінал, останні сторінки - що потім сидиш ще кілька годин у зміненому стані свідомості і перетравлюєш все це ще раз і ще раз. Відкрити / Коментувати

2021-04-15 16:49:52 До 18 квітня на сайті Видавництва Старого Лева діє акційна ціна на 49 книжок.

І для мене особисто це стало приводом згадати, що досить довго в них були відсутні кілька романів Мілана Кундери, настільки довго, що я навіть видалила їх зі списку бажаних і подумки розпрощалась із думкою, що колись буду мати їх всі, перекладені українською.

Але ось, як бачите :) Вся наявна на сьогодні колекція книжок Мілана Кундери українською відтепер і в мене.

P.S. Акційну ціну видно тільки зареєстрованим користувачам сайту Відкрити / Коментувати

2021-04-13 19:21:27 ​​Сьогодні забрала з пошти давно очікувану збірку Маркіяна Камиша "Оформляндія. Чормет. Ряска". Подивилася на обсяг і... кинулася перевіряти текст.

І вчергове похвалила себе за лінь. Адже як тільки я дізналася за те, що ці три повісті виходитимуть у збірці, я відклала старі видання "Чормету" і "Оформляндії" на позбувну полицю - типу, нащо мені два екземпляри одного і того ж тексту? Але все лінькувала сфотографувати і виставити їх у барахолці на продаж.

А тепер уже і не виставлю! Бо у збірці виявився скорочений текст! Так, він авторський, але ж не той, що залишився у першому виданні!

Тепер мені буде цікаво їх порівняти, подумати, чому були нещадно скорочені речення, і якого ефекту добивався автор.

На фото - перші сторінки повісті "Чормет" у новій та старій редакції відповідно. Відкрити / Коментувати

2021-04-12 20:15:09 ​​Всі вже, мабуть, бачили, що стартап BookBox приказав довго жити: з 1 травня вони перестають обслуговувати приватних клієнтів, а залишають собі тільки обслуговування корпоративних замовників.

І от тільки не сприйміть це як глузування, але перше, що я сказала, як почула цю сумну для багатьох новину, звучало як "ніколи не було і от знову". Співрозмовники почали чомусь думати, що я згадала невідомі їм кейси із прогарянням такого ж сервісу, хоча я мала на увазі геть інше

Ще коли BookBox стартував і красиво розповідав про свій стартап, нудні зануди (так, я знаю) порахували, що якось в них не виходить прибутку з їх бізнес-моделі, ну хіба що вони щось таке сікрєтне знають, що пересічний зануда не бачить, але всі навколи були такі захоплені, такі воодушєвльонні. Ну у добру путь, як то кажуть.

Як виявилося, таки не знають Як виявилося, це рівно та сама історія, як і сотнями інших накачених мотивуючими тренінгами бізнесами. Замість того, аби дати одному зануді прорахувати все до останньої копійочки, включаючи приліт іншопланетян у третьому кварталі поточного року і виверження вулкану - у першому кварталі наступного, збирається 2-3 дитинки 20-40 годіков, читають один одному Бренсона вголос і біжуть - волосся назад - підкорювати світ новою моделлю. Ну от і прибігли.

До речі. Здається і далі вони продовжують геть нічо не рахувати, бо знов роблять ставку на старий світ. Світ корпоративних замовлень. Бо це ж традиційні ці "в нас пуфіки, стол для пінг-понгу, бібліотека, кава-чай, пєчєнькі і решта теплих людей у затишному офісі на -надцатому поверсі хмарочоса!" Сьогодні, коли всі і вся максимально переходять на онлайн, якій корпорації потрібна буде бібліотека з пєчєнькамі?

Короче кажучи - не читайте "мотиваційки", читайте історію - там вже всьо було і не по одному разу Відкрити / Коментувати

2021-04-11 17:41:48 ​​Пссс, пацанчику, не бажаєш трішки видавничої нркмн?

Так-так, дивний початок, але ви зараз все зрозумієте. Отже, свого часу, коли мені пощастило отримати промокод на 40% знижки у видавництві Нора-друк, я закупилась там серією "Морок", де виходять мої улюблені скандинавські детективи. Ну бо не Несбьо єдиним.

І от беру я книгу Кріса Тведта "Небезпека рецидиву" і читаю там в анотації, що тут ви побачите нові справи, які розплутує адвокат Мікаель Бренне, знайомий вам вже по книзі "Коло смерті". Та ну блін, кажу я, і іду шукати "Коло смерті", ну бо логічно же читати серію у її хронологічній послідовності, вірно? "Коло смерті" виявляється доступним вже тільки у електронному форматі (бо видання 2012 року - то вже букінистика в наших палєстінах, але я про це вже горіла, проїхали). А е-букі я щось останнім часом важко читаю, тому час від того моменту, як я завантажила на телефон книгу, і тим, коли дочитала, трішки сплив.

І нарешті в мене дійшли руки прочитати це саме "Коло смерті", відзначити його як "ахуєний детектив, давайте мені ще цього автора" і на моменті відмічання у goodreads я відхоплюю ніфігового такого віртуального ляпаса своїй дотошності. "Вітаємо!", каже сервіс, ви прочитали 5-ту (п'яту, блд!) книгу про Мікаеля Бренне. Що далі?" Як п'яту? Чому п'яту? А "Небезпека рецидиву" тоді яка?? Фсмислє - друга????? Ви йобнуті там штолє?

Гнів, заперечення, торг, прийняття - ну ви в курсі.

Отже, виявляється. Видавництво у мудрості своїй безмежній почало друк серії дійсно з п'ятого роману про адвоката Бренне. А потім вирішили надрукувати другий роман з тієї ж серії, але, блядь, в анотації написати так, наче вона була не до, а після п'ятої, яка для українського ринку взагалі перша! А потім випустили шосту та сьому книги. А от так. Бо можуть.

Так, знаю, сама винувата - треба було розвідку раніше робити. Але розумієте, я якось навіть не могла уявити собі, що так в принципі можна. Спочатку п'ята, потім друга, але в ній ми пишемо про п'яту, як про першу.

І ні, це абсолютно не псує мої враження про сам роман - дійно відмінний детектив, із купою твістів, несподіванок, яскравих характерів, північним колоритом та особливостями. І так, я обов'язково продовжу Тведта читати і далі, що вже в нас видано українською, але блядь! Ну що за КСДовщіна якась у підході до формування серій? Це від них постійно очікуєш, що серію закинуть на півдорозі або почнуть з середини. Але Нора-Друк? Не очікувала я такої підстави. От вопше. Відкрити / Коментувати

2021-04-10 20:01:57 ​​Зранку всі сидять і сруться у дописі письменниці Світлани Тараторіної, авторки "Лазаруса", який свого часу змусив мене повірити у реальність нашого суто українського фентезі без ельфів. Але сруться не за ельфів, а за мовну позицію, бо пані Світлані, за її словами, "заскочили думки" Іларіона Павлюка, який, як відомо, пише свої романи російською, бо йому так легше, а потім віддає перекладачу, бо видається він все ж таки в Україні.

І знаєте, я от зараз взагалі хочу не про позицію Павлюка зокрема чи мовне питання в цілому поговорити. Я за інше. Бо чи не найпершим коментом йде обурення від пані, яку просто вкрай возмутіло те, що Павлюк посмів назвати книгу продуктом. "Він так і сказав - продукт?", вочевидь накрапуючи собі валокордину, питає пані. І от тут вже заціпило мене.

Бо оце ставлення до книжок - всіх, скопом, як факту - як до чогось сакрального, чогось такого, що не можна оцінювати споживчими рамками, чогось надзвичайного і елітарно-одиничного - це якраз яскравий приклад того, що культури читання в людей нема. Нарід an mass не розрізняє масову літературу та високу полицю, кидається оцінювати літературні пам'ятки та шедеври з позиції "щось тут динаміки малувато, я заснув ще на переліку кораблів", і навпаки - ставиться до рядового жанрового покету як до Біблії чи Корану - "ви чьто? єта же кніга! як можна називати її продуктом!"

Павлюк - автор жанрових творів. Їх читають раз у житті, для рядового задоволення, аби скоротати час протягом поїздки чи розслабити мозок після напруженного робочого дня. Це не складні многоголосні твори, для розуміння яких потрібний бекграунд факультету філології та лінгвістики, приправлений курсами античної діалектики та міфології малих племен пустельної Африки. Це просто трилери, які розважають. Вони не залишаються у віках, не перетворюються на канон на наступні 400+ років і не стають об'єктом дослідження енної кількості докторантів філософії. Про них можна і навіть потрібно казати продукт.

Давайте я спробую пояснити ще цинічніше. Це як їжа: так, можна сходити у ресторан задля якоїсь вишуканої страви та форми її подачі раз, два, п'ять разів на місяць. Спіймати кайфа від усього в цілому: смаку, вигляду, компанії. Але отримувати стабільний набір білків, жирів, вуглеводів та мікроелементів людина має щодня. І от цей набір - щодня - хочеться також мати не якимось гівном з фастфуду, а повноцінним і здоровим, свіжим та різноманітним.

Так ось письменники, які, по-перше, чітко усвідомлюють, що пишуть не задля потрапляння у канон, а чисто на жанровому полі, а по-друге, воліють своїм читачам (читай: споживачам) надати не фастфуд, а свіжину (читай: якісний продукт), молодці.

І тут зразу попередження: ні, я не підтримую конкретну позицію Павлюка, який не хоче напружуватися і оволодіти мовою, я підтримую сам факт того, що письменник хоче надати читачу якомога якісніший продукт! Оце бажання - воно похвальне. А позиція Павлюка "я напишу, як мені вдобно, а потім вже нехай перекладач їбеться, як хоче" - то гівно, а не позиція. Відкрити / Коментувати

2021-04-09 20:18:39 ​​Прокляття знято - дочитана ще одна книга! Бо я вже було почала нервувати, що так на 4-х і зостанеться мій читацький квітень.

Третя книга з серії ретродетективів про Тараса Адамовича Галушко, колись помічника головного слідчого Київської поліції, а тепер простого пенсіонера, який воліє вирощувати сад, варити смачні напої та грати у шахи із такими ж пенсіонерами, як сам. Але ж хто йому дасть так прониджувати свій розшуковий талант, коли навколо постійно хтось його потребує? І ось вже третя справа для справжньої команди приватних сищиків готова - звіряче вбивство старого майстра, що вмів виготовляти меблі із потаємними механізмами, сталося просто по сусідству із домом Тараса Адамовича. Бувший слідчий Галушко із своїми вже притертими напарниками: курсисткою Мірою Томашевич та Яковом Менчицем, молодим слідчим поліції, до яких певною мірою доєднався й Олександр Горенко, колишній пілот, узяли розізнати, хто ж вбив старого майстра? По мірі розслідування питань стає все більше. Чому половина київських шніферів шукають якісь таємничі смарагди? Яке відношення до них мають цукровий магнат Лев Бродський та меценатка Варвара Ханенко? І чому у Київ знову повернулася неймовірно харізматична пара молодих аферистів - балерина Бася і Міхал Досковський?

Якщо б мене попросили одним словом охарактеризувати всю цю вже повноцінну серію ретродетективів, то я б сказала "добротність". Це така добротна жанрова проза, яка знаходиться у майже ідеальному стані гармонії. Вона не примітивна і не перетворює твій мозок на кисіль - з одного боку, і не претендує елітарною надінтелектуальністю на звання Великого Роману, що залишиться у Віках - з другого. Тому підходить практично кожному. Комусь - аби відпочити із книжкою, а комусь - аби спробувати прокачати мозок розгадуванням загадок і секретів.

За законами жанру всі три романи мають кожен свій окремий кейс-задачу, головних та другорядних героїв, наскрізних вигаданих персонажів та певну прив'язку до справжніх історичних подій, а значить і справжніх історичних осіб. Але не чекайте тут сухої документалістики. Це у першу чергу художні твори, а аж ніяк не репортажна хроніка Києва початку 20 століття.

Читати ці ретродетективи приємно: герої тут не бісять картонністю чи шаблонністю, оповідь розвивається хоча й повільно (але як вона ще може рухатися, коли на дворі - десяті роки минулого століття?), але й достатньо для того, аби інтерес тримався до останньої сторінки. Да і цікавість до того, куди заведе головних героїв фантазія авторів не меншає від книги до книги. Єдине, що відверто псує всю насолоду від читання, це якість видання: Фоліо як завжди примудряється випустити книги на такому папері, що ви можете з легкістю прочитати з однієї сторінки ще кілька наступних, не гортаючи їх, просто на просвіт.

Тож, із чистою совістю щиро рекомендую всі три справи цінителям стилю саме ретродетективів, а сама буду чекати, що там автори вигадають у наступних романах Відкрити / Коментувати

2021-04-07 20:05:12 ​​Якщо ви раптом підписані на мою інсту, про яку я постійно забуваю, то бачили, що кілька днів тому в мене була просто приголомшуюча статистика: щодня вранці я відмічала чергову нову прочитану книгу у сервісах гудрідз та лайвліб.

Але оце вже третій день число прочитаного у квітні не зростає - як було 4 книги, так і залишаться. Наврочили

Насправді пояснення цьому лежить не у площині містично-забобонного, а у суто скучно-банальних причинах. По-перше, моя метеозалежність не дозволяє читати у звичайному ритмі. По-друге, якось випадково виявилося, що схопила читати аж три книги зразу і коли дочитаю їх (а розмірами вони приблизно однакові), то відмічу всі три разом.

Ну і головна причина полягає у тому, що в мене в черговий раз закінчився вільний простір на полицях і я вже другий день поспіль проводжу у знесилюючих спробах знайти серед своєї бібліотеки у 1500+ томів щось, з чим буде не шкода розлучитися: віддати, подарувати, виставити на продаж.

Поки що вдається не дуже... Відкрити / Коментувати

2021-04-05 10:21:05 Для тих, кому мало було нанопідсумків, запрошую на перегляд відеопідсумків прочитаного у березні

І перепрошую за якість - чомусь техніка вирішила, що таку красу треба берегти аби не зурочили, і стиснула все до скупих 480 пікселів


Відкрити / Коментувати

2021-04-03 21:28:22 ​​О, ця ні з чим не порівнювана радість читання новинки, якої ще майже ні в кого нема!

Днями, а точніше вчора, мені до рук потрапила тільки-тільки видана нова книжка Енн Тайлер «Рудий на узбіччі». Вчора до рук потрапила, а сьогодні вранці я вже відмітила її у прочитаному. Бо невеличкий обсяг – 192 сторінки, легка оповідь, живі та теплі персонажі, а головне – той самий фірмовий еннтайлерівський стиль тонкої ненав’язливої (чуєш мене, авторко «Спитайте Мієчку»? не-нав’-яз-ли-во-ї!) іронії, і ось ти бачиш себе із книжкою у руках, коли на годиннику пів на п’яту ранку. Бо страх як цікаво дочитати просто зараз!

У центрі оповіді – 44-річний технар-відлюдник Міка Мортімер. Він живе у підвалі будинку, де здаються в оренду квартири, і виконує роль завхоза – дивиться за порядком, комунікує між власником та орендаторами, допомагає мешканцям замінити лампочки чи встановити поручні у ванній кімнаті одної старенької панни, хворої на рак. Так, це не надто інтелектуальна і високооплачувана робота, але в нього є дах над головою і немає потреби платити квартплату власнику. Насправді, робота в нього є – він власник (і єдиний працівник) фірми «Технар-відлюдник», яка займається дрібною допомогою із комп’ютерами. Регулярно хтось набирає Міку по телефону і благає допомогти із втраченими файлами, або принтером, який забастував, або із паролем до вайфаю, який знов десь загубився. Тоді Міка сідає у свою автівку, встановлює на даху табличку «Технар-відлюдник» і, дотримуючись абсолютно всіх правил дорожнього руху, їде по виклику. По четвергам він ретельно прибирає у квартирі, по понеділках – виставляє сміття у порядку, визначеному правилами сортування сміття на переробку і стережіться той з мешканців його кондомініуму, хто нехтує обов’язковим правилом «спочатку сплющіть картонні коробки, а потім вже складайте їх у бак»! Міка вирахує по наліпках, хто саме з мешканців то був, і обов’язково зробить розсилку по всьому дому, вказавши прізвища порушників! У Міки є безліч братів та сестер, які вже мають безліч своїх дітей (і навіть онуків, адже у родині він – наймолодший), але власної сім’ї в нього нема. Відносини із жінкою, з якою йому зручно (і головне – передбачувано) він підтримує у форматі «я сьогодні зготовлю свій фірмовий чілі, а ти принесеш кукурудзяний хліб та вино, будемо дивитися серіал весь вечір, поки тобі не стане час вертатися додому».

Як ви розумієте, у житті Міки все розграфовано, пронумеровано, окреслено і має чіткий час для виконання. Міка вважає, що він щасливий, аж поки на ґанку його дому не опиняється підліток, який щиро вважає його батьком…

Ні, це звісно не «мильна опера», де втрачені у дитинстві брати та сестри знаходять себе по родимих плямах на сідничках. Це напрочуд тепла історія про щастя та його форми. Про те, як важливо розмовляти із своїми близькими словами, а не сподіватися, що вони вміють читати ваші думки, особливо ті, які ви старанно ховаєте за пристойністю. Про те, що навіть жартома кинуте необережно слово може зруйнувати те, що роками відбудовувалося між вами. Про те, що інколи варто порушувати навіть власні правила (але не дорожнього руху, боже збав! Чи правила складання сміття на переробку!).

Це вже друга історія від Енн Тайлер, якою я повністю і до останку захоплена. І це вже точно ознака того, що решту її книг я із задоволенням куплятиму і читатиму.

Дякую «Фабулі» за якісне видання, за відмінний переклад і особливо – за швидкість донесення на український ринок дійсно якісної літератури (роман був виданий у 2020 році і тоді ж висунутий на Букера, до речі).

5 з 5 зірочок гудрідзу! Відкрити / Коментувати

2021-04-02 18:59:38 ​​Коли ще розповісти про найулюбленіші дитячі книжечки, як не у Міжнародний день дитячої книги?

Як і в будь-якої людини, яку навчили читати у 3 роки (маман, привіт!) я не уявляла собі життя без книжок і постійно із ними скрізь таскалася. Ще у початковій школі я перечитала весь репертуар дитячої бібліотеки містечка, де жила певний час, і бабусі довелося тягатися зі мною у дорослу, бо як же ж так – дитина без книжок сидить!

І якщо починати розповідати за всі дитячі книжки, які пам’ятаю, люблю та із теплотою згадую, то місця тут не вистачить. Тому я зупинюсь на кількох, але най-най-най!

По-перше, це книга, яка й визначила мій подальший вибір професії (дарма, що я давно вже із нею не пов’язана), це збірка повістей про пригоди дівчинки Аліси Кіра Буличьова. Книжка називалася «Миллион приключений» і починалася вона з того, як весело та захопливо проводили час юні натуралісти у майбутньому, у 22 столітті, на станції юних натуралістів. Момент виводу (та трагічної загибелі) генетично модифікованого комгуся ввів мене у екзальтацію надовго і мрія стати генетиком палала у душі подальші довгі роки.

Ще однією книжкою, якою я захоплювалась і перечитувала, були «Легенди та міфи Давньої Греції», які й по суті і сформували мою пристрасть до історій, в яких є продовження та наскрізні герої. Ну і до вини саме легенд Греції можна віднести моє досить легковажне ставлення до усяких там сакральним та духовним ритуалам.

Ну і апофеозом дитячої літератури для мене став «Том Сойєр» Марка Твена. Книга, яка просто у лоба сказала мені «гей, чуєш? Діти також багато чого можуть змінити у світі!»

Звісно, що у переліку улюблених ще залишаються десятки неймовірних книжок. І при спробі обрати най-най виявляється, що обирати треба або всіх, або жодну. Тому я на цьому поки зупинюсь і піду, мабуть, у черговий раз погортаю ті самі «Миллион приключений» або спробую, чи не перекладений цей цикл українською і чи не час його собі на полиці придбати… Відкрити / Коментувати

2021-03-31 18:28:10 ​​Короткі підсумки прочитаного за березень:

8 книжок (жодної електронної, але вперше - одна аудіокнига)
2132 звичайні сторінки, 4,5 години на слух та 352 мальописних сторінок
6 перекладних і 2 - сучасних українських авторів

Як видно по оцінках, перший весняний місяць видався напрочуд вдалим: практично всі прочитані (і прослухана) книги на відмінно, жодної поганої і тільки дві такі, що я вважаю для себе прохідними, пустими та такими, що не втратила б нічого, якби їх і не прочитала.

Про кожну з них ще буду писати окремо (а на деякі - навіть знімати окремі відеоогляди), а поки що скажу, що щиро раджу своє прочитане:
фанатам детективів - Марека Крайєвського "Голова Мінотавра"

фанатам трилерів, соціальних жахів та в цілому Кінга - Джо Гілла "Пожежник"

фанатам антиутопій - Карела Чапека "Р.У.Р"

любителям класики та драми - знову ж таки Чапека і Джеймс А. Міченера "Сайонара"

фанатам соціальних мальописів - Марджан Сатропі "Персеполіс" Відкрити / Коментувати

2021-03-30 17:05:39 ​​У 1996 році Дублін вирішив, що він не гірше за інших і взагалі має повернути собі славу "літературної Мекки". Так була започаткована одна з найпрестижніших літературних премій у світі - International IMPAC Dublin Literary Award. На премію може висунутися будь-яка книга, написана або - і це важливо! - перекладена на англійську. Саме так у переліку номінантів свого часу опинялися іспанець Васкес, норвежець Петтерсон та турок Памук.

Взагалі процес висунення на Dublin Literary Award досить демократичний - лонглист формують бібліотекари, які за результатами опитування читачів просто формують таки собі ріал бестселери, хоча тут доречніше буде не "бестселер", а "бестрідер". Потім вже з цього всього журі обирає короткий список.

Гадки не маю, як вони там вже визначали, яка премія найпрестижніша, а яка - таке собі, можна й краще, але факт залишається фактом: про існування цієї премії я дізналась виключно тому, що сьогодні ось проголосили шорт-лист чергових перегонів. Але порадував мене той факт, що серед номінантів є вже перекладена на українську книга "Сезон ураганів" Фернанди Мельчор, на яку я давно задивляюсь аби придбати, та книга, яка тільки у квітні виходить українською у "Фабулі". Це роман Бернардін Еварісто «Дівчина, жінка, інакша», яку я собі теж, здається, хочу у колекцію книжок про права жінок.

Якщо саме так виглядає "смерть української книги без російських перекладів", про який нещодавно волали ущємльонниє, то йой, най буде Відкрити / Коментувати

2021-03-29 11:37:53 ​​Завдяки каналу ВраженняUA дізналася про неймовірний проект, що триває вже кілька місяців.

Ivan Syniepalov взявся за щоденний переклад "Полярного щоденника капітана Роберта Скотта". Події, що відбувалися з 25 листопада 1910 по 29 березня 1912 року, викладаються автором на сторінці у Facebook день у день. Тобто, сьогодні ви можете прочитати про 29 березня 1911 року на кораблі Скотта. Зразу уточню - це вже культурне надбання, тому жодних прав спадкоємців не порушено.

“Полярний щоденник капітана Роберта Скотта” – це таке собі холодне, але дуже натхнене віконечко у світ, де будь-якому нитику, якому набридло ходити у масках сьогодні, можна спробувати відчути, як можна спробувати вижити (і не тільки) в умовах надлюдського холоду, криги, льоду та абсолютної невідомості, що буде далі.

Фанатам документалістики, мандрів, досліджень планети та просто тим, хто любить мандрувати дикими місцинами хоча б на сторінках книг, мастрід! Відкрити / Коментувати

2021-03-26 16:11:15 ​​Приїхала ще одна посилка з того самого замовлення у один день. На цей раз - з видавництва "Рідна мова". Але розпаковки на відео не буде, бо довелося відкрити з певних причин просто у відділенні.

Але задоволення побачити, що ж там було, не позбавлю Відкрити / Коментувати

2021-03-26 11:40:26 ​«Безкінечний глум» Девіда Фостера Воллеса вийде українського. Книгу перекладали чотири роки

«Видавництво Жупанського» повідомило, що завершило роботу над перекладом українською мовою книги Девіда Фостера Воллеса «Безкінечний глум». Над ним працювали чотири роки.

«3 304 200 знаків з пробілами, 1836 стандартних сторінок — це сухі цифри, за якими стоять чотири з гаком роки безперервної перекладацької праці над величезним і надзвичайно дискомфортним та складним текстом», — говорять у видавництві.

Також там зазначають, що наразі важко спрогнозувати, скільки часу знадобиться для відповідної редакторської роботи над романом.

«Коли ми на початку далекого 2017 розпочинали роботу над цим проєктом, то сьогоднішній день на обрії прийдешнього видавався чимось дуже далеким і нечітким, але мало помалу ми все ж дісталися цієї важливої точки на довгому шляху його реалізації.

Тож раді повідомити, що до появи «Безкінечного глуму» українською залишилося не так вже й багато часу — продовжуємо длубати неприступні скелі найбільших і найскладніших романів світової літератури», — пишуть у видавництві.

«Безкінечний глум» — одна з найвпливовіших книг свого часу. Девід Фостер Воллес закінчив роботу над нею у 1996 році.

Це об'ємний та складний твір. Його дія відбувається в напівпародійний версії майбутньої Америки та зачіпає безліч тем. Серед них — теніс, програми боротьби з наркоманією, депресія, жорстоке поводження з дітьми, сімейні відносини, реклама, популярні розваги, теорія кіно й квебекський сепаратизм. Відкрити / Коментувати

2021-03-25 19:52:00 Пам'ятаєте про 38 книг, куплених за один день? Так ось, розпаковую перші дві посилки.
Тут приїхала "Фабула" і замовлення з Є. У останньому - два видавництва. Моя любіма на різні круті, але нерозкручені штуки "Темпора" і "Книголав" з його "Золотою полицею класики".

Бонус - розказую про розіграш, який я проводжу в себе візьдє!

Інджой тут:

Відкрити / Коментувати

2021-03-24 17:05:58 ​​Впізнала себе у цьому персонажі, коли вчергове отямилася тільки коли оплачувала рахунок за чергові книжки зі знижками, цього разу - від видавництва ХХІ Відкрити / Коментувати