Читай, krw, книжки️📚

2022-05-28 13:52:12 Червень - час змін!

Хочу розказати, що на моему patreon відбулися певні зміни. Ну, окрім чисто візуальних (я трішки погралась із шрифтами картинками до рівнів підтримки).

По-перше, для мінімального рівня підтримки практично нічого не змінюється. Всі патрони як мали доступ до влогів, так і матимуть. Ні, хіба що, їх можливо стане трішки менше. Трішки.

По-друге, для другого рівня підтримки додадуться покупочки, які хоч і вже не такі масові, як до повномасштабного вторгнення, але кілька десятків у травні все одно якось вийшло. Я не знаю як! Само приповзло.

А ось по-третє (і це найбажаніше для мене) - це затишний, поки що безименний, але такий рідний власний книжковий клуб! Обираємо книгу на місяць і обговорюємо її. Я протягом читання викладатиму якісь нотатки, щось раптове, або щось знайдене, а потім у кінці місяця обговоримо то все разом. Гуглміт, чи зум, чи лайв - це все вирішиться ближче до дати.

Отже, у вас у всіх є час, аби стати патроном, доєднатися до клубу, запропонувати і обрати книгу і вйо! Відкрити / Коментувати

2022-05-27 18:10:58 Перше, що відчула, як розпакувала посилку, це отой незабутній сморід сирого пліснявілого підвалу. Хоча книга 2017-го року видання. Подивіться на зріз. Якщо в вас добре прокачаний скіл уяви, то вам тільки що теж запахло. До речі, враз стало зрозуміло, чому продавчиня наполягала на передоплаті на карту і жодних олх-доставок.

Ну ок. В кожного свій визначник чеснот. В тому числі, і на продаж на вторинному ринку книг без попередження про їхній стан. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 19:22:01 ​​ Vivat збирається подарувати дітям купу книжок і закликаються всіх долучитися до толоки.

Скидаєтесь по 300 грн (купуєте сертифікат), отриману суму сам Vivat подвоює, збирає на ту суму книги і відправляють до малечі з Харківського спеціалізованого будинку дитини «Зелений гай», які зараз перебувають в евакуації.

Благочинність для лінивих Відкрити / Коментувати

2022-05-26 12:09:34 ​​Українська письменниця, лауреатка Шевченківської премії за роман "Доця" (який також становився Книгорою року ВВС, за що не стидно, на відміну від деяких інших років), волонтерка і просто неймовірна жінка Тамара Горіха Зерня зараз перебуває на Варшавському книжковому форумі, де скоро почнеться її власна презенація.

А отут можна побачити докладний звіт про те, як виглядає український стенд у Варшаві. Відкрити / Коментувати

2022-05-26 08:46:00 ​​ Сьогодні видавництву Човен виповнилося 5 років - вони вимірюють свій вік від презентації першої своєї книги, яка сталася у 2017-му році на V Lviv Media Forum.

Як вони самі про себе пишуть на ФБ, сьогодні Човен - це видавництво художнього репортажу, інтелектуального нон-фікшену, добірної есеїстики та біографічної літератури. І виклали "5 книжкових років «Човна»:

Катажина Квятковська-Москалевич. Вбити дракона. Українські революції, 2017.
Карл-Маркус Ґаус. Собакоїди та інші люди, 2017.
Пьотр Ібрагім Кальвас. Єгипет: харам, халяль, 2018.
Войцех Ґурецький. Тост за предків, 2018.
Мартін Поллак. Топографія пам’яті, 2018.
Олеся Яремчук. Наші Інші. Історії українського різноманіття, 2018.
Войцех Яґельський. Усі війни Лари, 2019.
Тоні Джадт, Тімоті Снайдер. Роздуми про ХХ століття, 2019.
Світлана Ославська. Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії, 2019.
Марічка Паплаускайте. Бог дивовижних людей та інших грішників, 2019.
Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала, 2020.
Тімоті Снайдер. Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка, 2020.
Ґжеґож Ґауден. Львів: кінець ілюзій. Оповідь про листопадовий погром 1918 року, 2020.
Тімоті Снайдер. Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника, 2020.
Тоні Джадт. Коли змінюються факти. Есеї, 1995-2010, 2021.
Катажина Кобилярчик. Струп. Іспанія роз’ятрює рани, 2021.
Войчех Орлінський. ЛЕМ. Життя не з цієї землі, 2021.
Остап Яриш. This is Америка. Історії не з Голлівуду, 2021.
Тоні Джадт. Шале пам’яті, 2022.
Тімоті Снайдер, ілюстрації Нори Круґ. Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна адаптація, 2022.

Геть не була здивована тим, що маю їх всі, практично. За виключенням "Нашої недуги", якої позбулася після прочитання. Да і над останньою графічною адаптацією Снайдера також висить загроза покинути мої полиці

Мої вітання, Човен! Ви робите дійсно круту справу! Відкрити / Коментувати

2022-05-23 19:31:17 ​​ "У фондах публічних бібліотек може зараз знаходитися більше 100 млн примірників літератури, яка потребуватиме вилучення"

Директорка Українського інституту книги Олександра Коваль дала розлоге інтерв'ю щодо стану наших бібліотек, де серед іншого пояснила, із якими труднощами може стикнутися процес вилучення російських книжок з фондів:

На мій погляд, головною перепоною в процесі вилучення літератури, яку можна швидко усунути – це не відстоювання "толстоєвського", а прості, меркантильні, але в то й же час зрозумілі інтереси бібліотекарів. Справа в тому, що в залежності від кількості фондів, бібліотеці присвоюється певна категорія. Відповідно, заробітна плата всіх працівників залежить саме від категорії бібліотеки. Крім того, при нарахуванні зарплати і визначенні тарифів оплати праці враховуються такі показники як книговидача і кількість приписаних до бібліотеки читачів. Всі ми бачимо лише офіційну статистику, яку подають бібліотеки. Судячи з неї у нас є начебто понад 10 млн читачів, кожен з яких відвідує бібліотеку 10-12 разів на рік і прочитує близько 20 книжок. Для мене це є свідченням того, що жоден правдивий облік не ведеться, і що ця статистика сфальшована. А роблять це бібліотекарі лише для того, щоб отримати свої 5-6 тис. грн. зарплати, інакше вони матимуть ще менші виплати. Я вважаю, що ми повинні покінчити з цією ганебною практикою, яка змушує людей до фальшування результатів їх роботи і не оцінювати роботу бібліотеки за показниками наявних фондів і книговидачі, а звернутися до досвіду європейських країн і стимулювати активність у залучення нових читачів, проведення різних заходів, промоцію читання тощо.

Чесно кажучи, не зрозуміла, що саме пані Коваль пропонує замінити. Не оцінювати за книговидачею, а стимулювати активність. Ну будуть тоді писати у звітах, що активність стимульовано на 3% щотижня. У якості доказів - нові картки читачів? Чи збільшені обсяги виданого?

/у якості ілюстрації використано фото однієї з оновлених бібліотек Вінниці/ Відкрити / Коментувати

2022-05-23 16:16:51 Важить не тільки "як", але й що зайде на звільнене від російських пам'ятників місце.

Те, що нам видається очевидним, іншим видається більш, ніж суперечливим, саме тому треба пояснювати, чому і навіщо ми це робимо.

Легко прибрати пам'ятник Пушкіну з вулиці, а ти спробуй прибрати його з голови містян.

Нам в першу чергу потрібна деколонізація, в тому числі - у проговоренні деколонізації від російської культури.

Не скільки без політики не може бути культури, як без ідеології її не може бути.

Як показали воєнні дії останніх днів, у всіх військових училищах світу буде велика потреба у фахівцях з російської літератури.

Кожна культура кожної хвилини робить вибір між доктором Джекілом та містером Хайдом.

Ну і моє улюбленіше: Російський ліберал, який не змінився з часів Салтикова-Щєдріна

Це було кілька цікавих та, на мою думку, важливих тез, що їх вчора промовили під час дискусії "Ніч музеїв 2022: Геть від Москви!" Євген Стасіневич, Михайло Назаренко, Сергій Жадан, Наталля Старченко та інші культурні діячі. Дуже цікава вийшла розмова, як є час - послухайте, сьогодні вже можна поставити швидкість на х2.



Відкрити / Коментувати

2022-05-22 16:35:19 ​​У дискусії під дописом пана Красовицького про російську культуру пан Юрій Винничук привів цікавий аргумент щодо російськості (а вірніше неросійськості) романа Гоголя "Мертві душі". Наведу його коментар повністю:

"Мертві душі" не російський роман.
«Въезд его не произвёл в городе совершенно никакого шума и не был сопровождён ничем особенным; только два русские мужика, стоявшие у дверей кабака против гостиницы, сделали кое-какие замечания, относившиеся, впрочем, более к экипажу, чем к сидевшему в нём…»

Ця фраза вводила в ступор багатьох російських письменників та дослідників творчості Миколи Гоголя.
На незвичність цієї фрази звернув увагу російський дослідник Сємйон Вєнґєров (1855–1920), який з цього приводу написав цілий нарис з епатажною назвою «Гоголь совершенно не знал реальной русской жизни (Почти невероятное происшествие)»: «Какие же другие могли быть мужики в русском губернском городе? Французские, немецкие?.. Как могло зародиться в творческом мозгу бытописателя такое ничего не определяющее определение». І далі: «Когда мы передаем свои заграничные впечатления, мы обычно прибавляем обозначение национальности: "На веранде сидели две немочки", "По площади шли, жестикулируя, три итальянца" и т. д. Обозначение национальности проводит черту между рассказчиком-иностранцем и чуждым ему местным населением, бытом, обстановкой и т.д. В аналогичной ситуации находился автор "Мертвых душ" по отношению к русской жизни».

Сучасний дослідник Юрій Манн уточнює: «"Русские мужики" бросают яркий свет на основу отношения Гоголя к изображаемому им быту как к чему-то чуждому, поздно узнанному и потому бессознательно этнографически окрашенному».

Андрєй Бєлий: «"два русские мужика..." для чего "русские мужика?" Какие же, как не русские? Не в Австралии ж происходит действие!»

«А каких же мужиков рассчитывал встретить там Гоголь, неужели португальских?» – дивувався Іван Бунін.

Так само зреагувала й Анна Ахматова: «В самом деле. Почему Гоголь написал "два русских мужика"? И верно, не португальских же! Для него, малоросса, это экзотика!» – а потім додала, що «поэт может как угодно скрывать свою личность и биографию, но прозаик выдает себя с первой же фразы».

Фйодор Толстой помітив у цих словах «невольно вырвавшееся небратство» (ось воно – фраза, яку ми вже чули від путінських пропагандистів на нашу адресу: «ета нє братскіє атнашенія»), так само зреагував Фйодор Тютчев: «москвич уже никак бы не сказал "два русских мужика"».

Здавалося б, дрібничка, але вчергове нагадує, наскільки треба бути уважними зі словами. Всім, а письменникам й поготів. Відкрити / Коментувати

2022-05-22 10:07:07 ​​Еріх Марія Ремарк, письменник: у 18 років мобілізований на фронти Першої світової, де відразу ж направлений на Західний фронт. Був там три роки, аж до поранення осколками гранати в ліву ногу, праву руку і шию. Поранений же зміг дотягти до медичної частини також свого пораненого товариша.

Ернест Міллер Гемінґвей, письменник: зумів потрапити на Італійський фронт Першої світової війни, записавшись шофером-добровольцем. Незабаром він опинився на передовій, зголосившись підвозити продукти солдатам просто в окопи. У 1918 році, рятуючи пораненого італійського снайпера, сам був важко поранений, але, незважаючи на свої ушкодження, він залишився допомагати пораненим солдатам. Пізніше у шпиталі з нього витягли 28 осколків, при цьому на тілі Ернеста було більше двохсот ран.

Борис Гуменюк, поет: "Я думаю, що ані Ремарк, ані Гемінґвей уявлення не мали, що таке справжня війна. Вони її висмоктували зі своєї уяви. Щоби зрозуміти, що таке війна, треба побачити у приціл ворога та вистрілити в нього". 

Ремарк на пару з Гемом з небес: ну ти й м..., Боря. Ото тобі б так не не мати уявлення про війну, як ми не мали.

На ілюстрації Ремарк та Гемінґвей дивляться на Гуменюка, як на (ну ви самі бачите, як). Відкрити / Коментувати

2022-05-19 17:22:01 ​​Спойлер: судячи по доступного для ознайомлення фрагменту з «дорослої» версії цієї праці, тексту там не більше, тому не думайте, що від вас щось приховали (як це подумала я, догортавши книжечку до кінця).

Якщо вам після прочитання здаватиметься, наче ви тільки що прочитали «Збірку статусів та підписів з соціальних мереж», видання друге, доповнене, то вам не здаватиметься.
«Життя є політичним не тому, що світ цікавлять ваші почуття, а тому що світ реагує на ваші вчинки».
«Постійна пильність – ціна свободи».
«Сьогоднішні символи визначають завтрашню реальність». Приблизно з таких мудростей складається вся книга.

Це називається «афористичність», і якщо ви, як і я свого часу, не звернули увагу на це слово перед тим, як натиснули «придбати», то хто ж тобі лікар? Себто, якщо хотілося Снайдера повноцінного, повнокровного і, гм, дорослого (?), то це до «Перетворення націй», або до «Кривавих земель». Тут Снайдер не аналізує, не розказує і не подає повну картину, максимально позбавлену емоційних сплесків. Тут він послідовно вибудовує думку, що Трамп – це новий Гітлер (не помітивши його справжнього десь у кремлівських стінах, де ця пліснява дійсно розрослася), що це були чи не останні вільні вибори у США і далі тільки тлєн. До речі, саме для графічної адаптації йому довелося дописати шматочок, і його видно у тексті, як фламінго серед болотів, бо було це вже після 2020 року.

Неілюзорно плутаючи націоналізм із націоналістичним шовінімом чи навіть нацизмом, Снайдер розказує, що як тільки по вашим вулицям пройдуть люди зі смолоскипами, то це вже розквіт тиранії. Адже – цитата – «Націоналіст заохочує нас проявляти найгірші сторони, а тоді каже нам, що ми найкращі». Бо – знову цитата – «націоналіст не є патріотом». І ще одна: «націоналізм не має універсальних цінностей – ні естетичних, ні етичних».

Збідкується, що вихід Британії з Європейського Союзу призведе до повалу демократії у Європі в цілому. Читати це навесні 2022 року в Україні як мінімум смішно. Коли нас чи не найбільше підтримує та сама Британія, вимовляючи потрібні слова і перша рухаючи ініціативи, потрібні для нашої боротьби з рашизмом. Британія, яку більше не стримують мегатонни союзної бюрократії. Ага, давай, розкажи мені, професор з США, як світ розпався після брекзіту.

Точка сидіння завжди визначає точку видіння, розумію.

Або ось ще дуже важливий урок, що його намагається передати нам Снайдер. Не читайте новин в інтернеті, з екранів, каже він. Там вами лише хочуть маніпулювати. Читайте друковані газети. Адже на підготовку їх витрачається більше часу, а значить там більше правди. Можна я це залишу без коментарів? Мене просто мама просила менше матюкатися.

І читайте книги, додає Снайдер. Хороші романи підживлять «нашу здатність оцінювати неоднозначні ситуації й наміри інших». У якості прикладу хороших романів в нього першим стоїть «Брати Карамазови» Достоєвського. Дякую, дуже дякую.

Щодо ілюстрацій, то другий раз особисто зі мною вони не спрацювали. Вразивши свого часу у «Вітчизні», особистій історії Нори Круг, тут, у цих крилатих виразах для найменших патріотів-ненаціоналістів, вони скоріше видавалися як мінімум зайвими і інколи навіть пошлими. Можливо, тому що перше враження отої практично інтимності від малюнків, що розгорталося у «Вітчизні», тут постійно натикалося на якусь категоричну повчальність, і викликало ніяковіння.

В цілому, книга на один вечір, який краще витратити на іншу книгу.

Тімоті Снайдер, Нора Круг «Про тиранію: двадцять уроків двадцятого століття», Човен-Видавництво, 2022 рік, 128 сторінок. Відкрити / Коментувати