Отже
про тригери у #SMM на прикладі чудового павера, який мені надіслали з Польщі — якщо на панельку попадає достатня кількість світла, він вмикається. І його не хвилює, що це лампочка, а не справжнє сонце. Так само й
людина, побачивши "світло", моментально реагує. І не думає.
З тригерами я працювати ненавиджу, най пробачає мене Локі. Мене дуже розхитує власними гачками в процесі добору. Зате на чужі імунітет.
Отже, тригер у пості може бути вказаний прямо (нам гаплик!) й завуальовано (обставини не дуже сприятливі для виживання). Перші більш ефективні, бо не потребують додаткового осмислення й одразу вибивають пакетник у мізках. Тож де воно може бути?
Картинка/відео — шок-контент, яскраві кольори або... спойлер. Останнє напрочуд ефективне.
Заголовок/початок тексту — найпоширеніший спосіб використання тригерів. Проте не найефективніший, бо всі так роблять й певною мірою люди звикли не реагувати/залишатись спокійними.
Перший-другий абзац авторської мови — як продовження заголовку, своєрідне "докручування". Прямі тригери сюди запихають рідко, аби не перевантажити, а от завуальовано настрій можна зберігати.
Цитата — не просто так її взяли.
"Передати мікрофон" — дуже зручний спосіб безкарно набити текст тригерами. Адже це не автор тексту сказав, а он той кадр.
Висновки/кінцівка — можливо, але ризиковано, це місце для логічного завершення. Хоча деякі примудряються зробити гармонічно.
Сам тригер не несе жодної конкретної інформації і не дає відповідей на питання, але спонукає їх задавати. Тож нащо він?
Продавати непотрібну хрінь та розганяти істерику про світову змову. В істеричечних та спам-розсилках тригерів напхано, як на їжаку кліщів.
Зараз цей прийом у інфопросторі використовують досить широко: алярми від наших, вкиди від москалів, продаж фігні (бо як у війну без продажу фігні?!). Тому я й вирішив поділитися гранатою. Коли знаєш, як виглядає та як працює, вірогідність підірвати сі набагато менша.
Підписатись на Даймара та котиків
