Трохи про ретроспективне та перспективне застосування висновкі | Трохи про приватне право🧐

Трохи про ретроспективне та перспективне застосування висновків

1) в 2020 році звертав увагу на проблематику ретроспективного застосування висновків
https://zib.com.ua/ua/143235-dovira_suspilstva_do_sudovoi_vladi_vtrachaetsya_shvidko_a_zd.html

До речі, зміна правового висновку значно впливає на судову практику, в тому числі на справи, які вже перебувають на розгляді ВС, у судах першої та апеляційної інстанцій. Прийняття одного рішення, де був висловлений певний висновок ВП ВС, впливає на сотні подібних справ.

З іншого боку, навряд чи до висновків Великої палати може бути застосований такий саме підхід, як для вирішення темпоральної колізії норм. Тобто має застосовуватися висновок, який був прийнятий останнім. Будь-яких законодавчих та доктринальних передумов для цього немає.

Більше того, якби існувала як теоретична, так і практична можливість для застосування такого підходу, то не виникала б проблема неоднакової судової практики. Адже потрібно було б керуватися саме останнім висновком.

Можливо, потрібно запроваджувати підхід, за якого Велика чи інша палата мають указувати в постанові, з якого моменту застосовується змінена позиція судами нижчих інстанцій та касаційним судом.

Це дозволить забезпечити передбачуваність судової практики для учасників цивільного обороту.

2) Ухвала КГС ВС від 19.05.2022 у справі № 522/22473/15-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/104896140

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже на практиці складаються ситуації, коли висновки Верховного Суду застосовуються до правовідносин, що виникли задовго до того, як були сформовані такі висновки (ретроспективна дія висновків Верховного Суду).

Зазначене ускладнює, якщо не унеможливлює в окремих ситуаціях, можливість сторонам передбачити наслідки обраної моделі поведінки в певних відносинах.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом у 2015 році. На той момент судова практика визнавала відповідний позов учасника про визнання правочинів товариства недійсними належним та ефективним способом захисту його корпоративних прав. Більш того, відповідно до усталеної судової практики позивач звернувся з позовом до суду цивільної юрисдикції, оскільки другою стороною правочину була фізична особа. Після ухвалення рішення на користь позивача судом апеляційної інстанції (загальної юрисдикції) змінилася правова позиція Верховного Суду щодо юрисдикційності таких спорів - було визначено, що такі справи належать до юрисдикції не цивільних, а господарських судів. За таких обставин позивач був змушений починати процес наново - в суді господарської юрисдикції. На момент, коли справа потрапила на розгляд до суду господарської юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду кардинально змінила підхід щодо можливості учасника товариства оскаржувати правочини, укладені товариством (постанова від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17), внаслідок чого позов не був задоволений.

Колегія суддів КГС вважає, що застосування правових позицій Верховного Суду, сформованих у 2018-2019 році, до спору, який виник у 2015 році, може призвести до порушення основоположного принципу, який забезпечує верховенство права, - принципу правової визначеності.

У багатьох іноземних країнах саме Верховний Суд вирішує питання щодо надання своїм висновкам ретроспективної чи лише перспективної дії, реалізуючи таким чином принцип правової визначеності як вирішальний елемент верховенства права.

З огляду на викладене колегія суддів КГС вважає, що у цій справі наявна також виключна правова проблема, пов`язана із можливістю ретроспективного застосування правових висновків Верховного Суду та співвідношення такого застосування із дотриманням принципу правової визначеності.