Трохи про приватне право🧐

2022-09-01 09:19:11 Постанова ВП ВС від 10.08.2022 у справі № 202/4233/16-ц
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105961909

24.14. Про дату, час та місце розгляду справи повідомляються учасники справи, якщо справа відповідно до цього Кодексу розглядається з їх повідомленням (абзац другий статті 366 ЦПК України).

24.15. Згідно зі статтею 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

24.16. Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

24.17. Зі змісту частини першої статті 176 ЦПК України вбачається, що ціна позову наявна виключно в позовах, де заявлені вимоги майнового характеру. У позовах немайного характеру ціна позову не визначається.

24.18. Системний аналіз змісту зазначених норм дає підстави для висновку про те, що приписи частини першої статті 369 ЦПК України щодо письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін можуть бути застосовані судами апеляційної' інстанції лише у випадку розгляду апеляційних скарг на рішення суду, якщо наявні виключно вимоги майнового характеру і розмір ціни позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

24.19. Якщо ж у справі наявні вимоги немайнового характеру, то розгляд такої справи у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

24.20. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 761/47244/19 (провадження № 61-5178св21), від 18 серпня 2021 року у справі № 199/7148/20 (провадження № 61-7998св21), 24 травня 2021 року у справі №391/35/19 (провадження № 61-7814св20).

24.21. Суд апеляційної інстанції визначив розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

24.22. Проте предметом заявленого позову є немайнові вимоги - визнання патенту України на корисну модель недійсним та зобов`язання вчинити певні дії.

24.23. Отже, розгляд цієї справи судом апеляційної інстанції мав відбуватися з повідомленням (викликом) учасників справи.

24.24. Таким чином, апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав та дійшов помилкового висновку про те, що відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦПК України зазначена справа в апеляційному порядку може бути розглянута без повідомлення учасників справи - в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відкрити / Коментувати

2022-08-31 18:32:22 ​​Оновлено карту територіальної підсудності судових справ

Відновлюється територіальна підсудність судових справ Близнюківського та Сахновщинського районних судів Харківської області (розпорядження Голови Верховного Суду від 31 серпня 2022 року № 47). Із актуальним переліком судів, територіальну підсудність яких було відновлено, можна ознайомитися за посиланням: https://bit.ly/3wG2olS. Відкрити / Коментувати

2022-08-31 07:46:22 Постанова ВП ВС від 17.08.2022 у справі № 910/10427/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105935911

80. Наведене вище свідчить, що переказ коштів з рахунку платника - це послуга, яка надається платнику банком, що його обслуговує, на підставі відповідного договору, укладеного між ними. Разом із цим зарахування суми переказу на рахунок отримувача - це послуга, яка надається отримувачу банком, що його обслуговує, на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

81. ВП ВС дійшла висновку, що у розумінні пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III банк, який обслуговує отримувача - особа, яка надає отримувачу послуги з розрахунково-касового обслуговування на підставі відповідного договору, укладеного між ними.

83. З огляду на викладене вище саме по собі зобов`язання скаржника перерахувати кошти виключно позивачеві і нікому іншому не може свідчити про те, що Казначейство виконує функції банку, який обслуговує отримувача. Таке перерахування - це послуга, яка надається платнику згідно з умовами відповідного договору.

84. Враховуючи обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів укладення відповідного договору між скаржником та позивачем. Отже, позивачем не було доведено, що скаржник є банком, який обслуговує отримувача (ПрАТ «ЦЗФ «Вуглегірська»).

85. Натомість скаржник є банком, який обслуговує платника (Міністерство юстиції України). Вказане, зокрема, підтверджується обставинами, які встановив суд апеляційної інстанції (пункт 10 цієї постанови).

86. З огляду на зазначене вище ВП ВС висновує, що у цих правовідносинах суд не може застосовувати до скаржника санкції, передбачені абзацом другим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III. Відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III - Державну казначейську службу України.

87. Разом із цим позивач не позбавлений можливості відновити свої порушені права в порядку відшкодування шкоди, передбаченому абзацом четвертим пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III.

88. КГС вважає за необхідне відступити від висновку ВСУ щодо можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III).

89. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ВСУ від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити отримувачу (стягувачу), покладається на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III.

90. Натомість у цій постанові ВП ВС дійшла такого висновку: відповідальність за несвоєчасне виконання платіжних доручень у вигляді пені, яку належить сплатити на користь отримувача (стягувача), не може покладатись на юридичну особу, що здійснює обслуговування рахунка платника, тобто «банк платника» в розумінні Закону № 2346-III.

91. Враховуючи викладене, ВП ВС відступає від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц, стосовно можливості поширення на відносини щодо затримки платежу з вини банку відправника - органу Державної казначейської служби України наслідків, передбачених законом для відносин між отримувачем та банком, що обслуговує отримувача (абзац другий пункту 32.2 статті 32 Закону № 2346-III). Відкрити / Коментувати

2022-08-30 18:19:42 Трохи з Insolvenzordnung (Положення про неплатоспроможність: https://www.gesetze-im-internet.de/inso/__133.html)

§ 133 Vorsätzliche Benachteiligung

(1) Anfechtbar ist eine Rechtshandlung, die der Schuldner in den letzten zehn Jahren vor dem Antrag auf Eröffnung des Insolvenzverfahrens oder nach diesem Antrag mit dem Vorsatz, seine Gläubiger zu benachteiligen, vorgenommen hat, wenn der andere Teil zur Zeit der Handlung den Vorsatz des Schuldners kannte. Diese Kenntnis wird vermutet, wenn der andere Teil wußte, daß die Zahlungsunfähigkeit des Schuldners drohte und daß die Handlung die Gläubiger benachteiligte.

(2) Hat die Rechtshandlung dem anderen Teil eine Sicherung oder Befriedigung gewährt oder ermöglicht, beträgt der Zeitraum nach Absatz 1 Satz 1 vier Jahre.

(3) Hat die Rechtshandlung dem anderen Teil eine Sicherung oder Befriedigung gewährt oder ermöglicht, welche dieser in der Art und zu der Zeit beanspruchen konnte, tritt an die Stelle der drohenden Zahlungsunfähigkeit des Schuldners nach Absatz 1 Satz 2 die eingetretene. Hatte der andere Teil mit dem Schuldner eine Zahlungsvereinbarung getroffen oder diesem in sonstiger Weise eine Zahlungserleichterung gewährt, wird vermutet, dass er zur Zeit der Handlung die Zahlungsunfähigkeit des Schuldners nicht kannte.

(4) Anfechtbar ist ein vom Schuldner mit einer nahestehenden Person (§ 138) geschlossener entgeltlicher Vertrag, durch den die Insolvenzgläubiger unmittelbar benachteiligt werden. Die Anfechtung ist ausgeschlossen, wenn der Vertrag früher als zwei Jahre vor dem Eröffnungsantrag geschlossen worden ist oder wenn dem anderen Teil zur Zeit des Vertragsschlusses ein Vorsatz des Schuldners, die Gläubiger zu benachteiligen, nicht bekannt war.

§ 133 Умисне завдання шкоди

(1) Оспорюваною є юридична дія, яку боржник протягом останніх десяти років перед поданням заяви про відкриття провадження щодо неспроможності або після подання такої заяви вчинив з умислом завдати шкоди своїм кредиторам, якщо інша сторона на момент вчинення такої дії була обізнана про умисел боржника. Така обізнаність презюмується, якщо інша сторона знала, що боржнику загрожує настання неспроможності здійснювати платежі й що така дія завдає шкоди кредиторам.

(2) Якщо за наслідками вчинення такої юридичної дії інший стороні надано або уможливлено забезпечення чи задоволення [її вимог], то строк, вказаний в першому реченні частини першої [цього параграфу] дорівнює чотирьом рокам.

(3) Якщо за наслідками вчинення такої юридичної дії інший стороні надано або уможливлено забезпечення чи задоволення [її вимог], які за змістом і часовими параметрами відповідають праву вимоги такої сторони, то положення другого речення реченні частини першої [цього параграфу] застосовуються з урахуванням того, що замість загрози неможливості здійснювати платежі така можливість має вже настати. Якщо інша сторона досягла з боржником угоди про здійснення розрахунків або ж іншим чином отримала спрощення в розрахунках, то презюмується, що станом на момент вчинення такої дії ця інша сторона не була обізнана про неможливість здійснювати платежі на боці боржника.

(4) Оспорюваним є укладений боржником з пов՚язаною особою (§ 138) оплатний договір, яким безпосередньо завдається шкоди інтересам кредиторів в процедурі неспроможності. Оспорювання виключається, якщо договір укладено раніше, як за два роки до подання заяви про відкриття провадження щодо неспроможності або якщо інша сторона на момент укладення такого договору не була обізнана з умислом боржника завдати шкоду інтересам його кредиторів. Відкрити / Коментувати

2022-08-30 16:03:02 Channel photo updated Відкрити / Коментувати

2022-08-30 09:26:27 Як завжди цікавинка від Цивілістичної платформи та Екуса: про відсутність колгоспного та фермерського права; про значущість і нетиповість конструкції фермерського господарства Відкрити / Коментувати

2022-08-28 10:48:09 Постанова КЦС ВС від 22.08.2022 в справі № 136/2075/19
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105862411

У статті 229 ЦК України наявні такі формулювання, як зокрема «прав та обов`язків сторін», «другій стороні». Тобто, законодавець допускає оспорювання на підставі статті 229 ЦК України переважно дво- та багатосторонніх правочинів. Однак це не виключає й можливість оспорювання односторонніх правочинів.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтею 229 ЦК України. За своєю сутністю відмова від прийняття спадщини є одностороннім правочином. Тому не виключається оспорювання такого одностороннього правочину у разі коли особа, яка відмовляється від прийняття спадщини, помилялась щодо його природи.

Помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить).

У справі за позовом особи, яка вчинила відмову від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом, про визнання недійсним такого одностороннього правочину як відмова від прийняття спадщини на користь спадкоємця за законом належним відповідачем є спадкоємець на користь якого вчинена відмова, а не нотаріус чи нотаріальна контора. Відкрити / Коментувати

2022-08-27 18:10:20 Шановні колеги!
Щось обговорення концептуальної проблеми так і не сталося.
Багато хто хоче дізнатися про щось, але висловлюватися не бажає. Ну нічого. Думаю, що ми зрушимося потроху.
Так от тепер закінчимо проблематику частки її практичною площиною, а саме – чи потребує нотаріального посвідчення договір продажу частки?
Варіант 1. Потребує, адже це ж частка в праві на нерухомість. А відчуження нерухомості потребує нотаріального посвідчення.
Варіант 2. Не потребує, адже частка – це майнове право і воно є окремим об’єктом, який не тотожній такому об’єкту, як нерухомість (чому – див. пости з теоретичного обгрунтування).
І що ми з им будемо робити?
Йти шляхом на взірець: «а як же ж! Посвідчувати треба, бо завжди посвідчували».
Або такий аргумент: «а де написано, що договір продажу частки в спільній власності потребує нотаріального посвідчення?» Адже посвідчувати треба лише в тому разі, коли в законі прямо це передбачається (я не говорю про бажання сторін).
Обидва подібні пояснення, звичайно, попсові.
Але який на ваш смак? Відкрити / Коментувати

2022-08-27 14:07:32 Ухвала КГС ВС від 06.07.2022 у справі № 912/1941/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/105208716 21. Предметом позову у цій справі № 912/1941/21 є вимога НЕК «Укренерго» про стягнення 390 693,29 грн трьох процентів річних, 1 425 345,80 грн пені та 1 028… Відкрити / Коментувати

2022-08-27 09:49:13 Постанова ОП КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17
https://reyestr.court.gov.ua/Review/105837295

53. Оцінюючи обсяг повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, ОП КГС ВС дійшов висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.

56. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

57. У контексті наведеного правового регулювання помилковим буде звужене розуміння того, що застосовувати можливо лише норми матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування не лише норм матеріального права, які є обовязковими для судів першої та апеляційної інстанцій, а й вказує на особливості та правильність застосування норм процесуального права. У протилежному випадку на суди з урахуванням приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 ГПК України не поширювався б обовязок керуватися правовими висновками Верховного Суду, в яких би йшлося про положення процесуального права.

60. Тобто змісту підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, буде відповідати застосування судом апеляційної інстанції усупереч уже сформованому правовому висновку суду касаційної інстанції як норм матеріального права, так і норм процесуального права.

63. Ураховуючи викладене, ОП КГС ВС вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, від 12.05.2021 у справі № 911/1099/20 та від 26.05.2021 у справі № 910/8358/19, та вказати, що відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 цього Кодексу, у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, можуть бути як неправильне застосування судом норм матеріального права, так і порушення норм процесуального права.

75. Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

76. Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

77. Звідси ОП КГС ВС зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Відкрити / Коментувати