2021-02-13 10:17:33
Жив у нас на вулиці Андрюха. Школяр. Малий, а розумний, зараза, як ніби йому років сто. Весь час ходив з книжкою і читав. Одного разу навіть зачитався і з трамвая випав.
І от дорого разу підходить до нього однокласник, авторитет Льоня. Здорове таке, спортівне, сильне, но обмежене, можна навіть сказати тупе створіння.
- Чув, чітатєль, ти ж віриш в дружбу? - і сам такий гумового еспандера в руці розминає.
- Ну вірю. - тихенько відповідає Андрій.
- Тоді давай дружить почесному. Ти будеш нам писать твори, а ми тебе не битимемо.
- Кому це нам? - Андрій не міг відірвати погляд від еспандера, який зимнався Льоніною рукою.
- Мені і моїм пацанам, - кивнув той в бок ще тьох хлопців які весь час крутилися біля нього на побігеньках.
Андрій зрозумів, шо вибору дружить чи ні в нього фактично й нема, тож кивнув і пішов на урок. З цього моменту він встигав за урок писати аж п‘ять творів на одну тему.
- Та ти ж так з розуму зійдеш! - казав йому Вадік, що сидів поруч за партою.
- Та мені вже й самому цікаво чи зможу п‘ять варіантів написать про одне й те саме. Ще й різними стилями.
Так минула друга чверть навчального року. Аж хтось з класних авторитетів десь розтриндів про походження своїх гарних оцінок з літератури і після нового року Андрія перестріли авторитети з паралельного класу.
- Чув, ану йди сюди! - поманив його здоровою, неначе лапа у ведмедя, рукою, Антон.
- Шо?
- По морді хочеш? - продовжив він спокійно і без передмов.
- Ні.
- Тоді будеш писать твори і нам.
- Кому нам?
- Мені і моїм друзям. Івану, ПетрУ і Василю.
- Пацани, - почухав потилицю Андрій, - я, звісно, дуже багато чого можу, але дев’ять творів на одну тему це перебор.
- Багато розмовляєш, - виставив той перед Андрієвив носом кулака.
- Та поняв я, - пробурмотів Андрій і пішов на урок.
Єдине, що втішало, що уроки в різних класах не були одночасно. І все одно написати дев’ять різних творів було важко. Через дві контрольні Андрій був вижатий як лимон. І зрештою здався. Віддав всім авторитетам однаковий твір. Ті, звісно, переписали все не читаючи. В результаті всіх чотирьох викликали до завучки де кожен наполягав, що це не він списав, а мабуть у нього.
- Сам я писав.
- І я.
- І я сам, я завжди сам пишу.
А після уроків за школою авторитети з різних класів влаштували між собою бійку, мовляв через підставу. І так побилися, що наступного дня навіть не прийшли до школи.
Андрій, розуміючи, що час розплати близький, теж не пішов у школу, а сидів у підвалі своєї багатоповерхівки і читав книжку. Всіх здав Андрієвий сусід по парті Вадік.
- Я й не хотів. Мене спитали де це стільки народу, чому не на уроках, а я й ляпнув, мовляв то все через твори з літератури.
Одним словом був у школі величезний скандал. Зібрали всіх учнів у актовій залі, виступали вчителі, а потім навіть директор.
- Соромно вам має буть, - журив він авторитетів, - книжки це ваш кругозор і знання, а ви не читаєте.
Ті мовчали і лише тупили погляд на свої черевики.
- А ти, - директор кивнув в бік Андрія, - вразив мене, якшо чесно. Це ж скільки ти встиг по факту творів написать?
- Чотири рази по п‘ять і тричі по дев’ять. Двадцять та двадцять сім.
- Ого! Майже пійсят. Це не кожен письменник стільки напише. Ти рекордсмен. Більше тебе мабуть лише Кокотюха написав.
- А це ще хто? - подав голос авторитет Льоня.
- От бач? - похитав головою директор, - якби читав, то знав би. Він вже вісімдесят книжок написав.
- Вісімдесят дві, - подав голос Андрій.
- Тим паче. Одним словом далі кожен сам собі твори пише. Класні керівники проконтролюють. А хто Андрія зачепить буде мати справу зі мною.
З цього моменту учні дали Андрію спокій і в нього з’явилося купа часу на улюблену справу - читання книжок.
А ще до нього прилипло прізвисько Кокотюха. Навіть попри те, що він казав, що до Кокотюхи йому як до неба рачки.
#Ми
236 views07:17
Г
