2021-10-21 10:37:50
Ласкаво просимо на Кубу
Виявилося, що книгу Наталії Довгопол «Куба-якої-не-було» можна прочитати за вечір, що я вчора і зробила. Вона справді невелика, 179 сторінок, а до того ж дуже легко написана. Книга визначається як «повість про маленьку людину на арені чужої битви» - і з цим визначенням цілком можна погодитися.
В основу «Куби...» лягла родинна історія про двоюрідну бабусю авторки, яка мала схожий досвід. Пані Наталія у подяках шкодує, що не наважилася розпитати родичку за життя, тому користувалася документальними свідченнями, повістями кубинських письменників тощо. Як на мене, то участь українців (хай навіть вони і вважали себе радянськими людьми) у подіях на Кубі – це цікава і незвична тема.
Починається все з того, що головній героїні медсестрі Тамарі пропонують виконати свій інтернаціональний обов’язок в одній з соціалістичних країн. Назву країни тримають в страшній таємниці і навіть маршрут капітани кораблів отримують частково. Тамара погоджується, бо
а) у неї немає опції відмовити керівництву;
б) дівчина романтизує цей самий інтернаціональний обов’язок, мріє здійснити щось героїчне (і вирватися з буденної сірості).
Зрештою – і це не можна назвати спойлером – «добровольці» після кількох тижнів морської хвороби у жахливих умовах на вантажних кораблях, які жодним чином не обладнані для перевезення людей через Атлантику, прибувають на так званий острів свободи. Там їм доведеться попрощатися з багатьма своїми ілюзіями.
Ілюзій у Тамари справді багато, але у книзі ми бачимо її жінкою різного віку, дізнаємося про її дитинство, зустрічаємо вже пенсіонеркою, - і протягом всього цього часу вона змінюється. Змінюється її ставлення до власного тіла, до влади, до української мови, яку вона, дівчинка з села, так ретельно з себе вичавлювала.
Нам показують різну Кубу: і святково-танцювальну, і технологічно-відсталу, і революційну, сповнену рому та цукрової тростини, надокучливих комах та небезпечних рослин. Образ кубинців здався мені вже надто спрощеним у цьому тексті, і, хоча я і розумію, що авторка планувала колупатися не в їхніх, а наших національних травмах, все одно б хотілося чогось більшого, а не лише красивих і не надто розумних туземців.
У книзі також присутня любовна лінія, але я не сильно прониклася цими стосунками, тому і говорити про них багато не буду. Мені було шкода Тамару, що вона поставилася до цього майже курортного роману (роману у відрядженні?) так серйозно.
Найбільше мене вразили сцени, де ми зустрічаємо людей опісля, вже у нашому часі – і виявляється, що ця «рятівна операція» стала для певних героїв найяскравішою подією в житті, що вони пишаються, що взяли в ній участь, і знімають з себе вантаж відповідальності. Агов, чуваки, вашими руками ледь не розпочали Третю Світову, тут особливо немає чому тішитися.
Тим не менш, це вже все минуло, лишилася тільки згадка про радянських «туристів», яких ніби і не було. Як ми всі знаємо, практика «їх там не було» у минулому не лишилася.
115 views07:37
G
