Ігор Уманський

2021-09-27 18:51:43 Українські дороги гніву

Система "Прозорро" в черговий раз дає нам зрозуміти, що стоїть в пріоритеті Зе!влади. Прямо перед початком опалювального сезону 9 з 10 найбільших підрядів на платформі стосуються улюбленої іграшки гаранта – "Великого будівництва".

Лише один спрямований на розвиток державного газового родовища. І це на тлі дорогого імпорту газу і непідйомних для більшості українців тарифів на опалення. Тобто, головна думка зрозуміла: Україні свій дешевий газ не потрібен, тому всі ресурси можна сміливо закатувати в асфальт.

Більше того, не варто забувати, що станом на кінець вересня недофінансованими залишаються витрати по "захищеним статтям" на 33,7 млрд грн А це глибока "соціалка": пенсії, оплата праці бюджетників, допомога за безробіттям. Виходить, що допомога громадянам для команди Зеленського не входить у пріоритетні витрати.

Дивлячись на цю картину, можна подумати, що, за планом влади, українці в майбутньому кинуть своє житло через неможливість його утримувати та будуть невпинно колесити відремонтованими дорогами країни у пошуках коштів для існування. Ось він, Шалений Володимир Макс в українській реальності.

Знов у народу і влади України не сходяться пріоритети. Знову стратегічні цілі відсуваються на задній план на догоду політичній (чи корупційній?) доцільності. Знову слова про енергетичну незалежність залишаються лише словами, а "епоха бідності" нікуди навіть не збиралася.

Я наполягаю на тому, що Україні потрібна влада, яка розставляє пріорітети на користь всіх громадян, їхньої безпеки та добробуту. Тільки зупинивши корупцію та змінивши економічну парадигму, ми зможемо побудувати Україну, в якій хочеться жити! Відкрити / Коментувати

2021-09-25 12:52:13 Природа корупції або як європейці раптово прозріли

В Україні пишним цвітом розквітає корупція, між олігархами та державними чиновниками стійкі корупційні зв'язки, а зусилля ЄС у боротьбі з корупцією не принесли очікуваних результатів. Ні, це не мої суб'єктивні висновки (хоча з цим не посперечаєшся) і не "нападки опозиції" – це висновки Європейської аудиторської палати.

І що тепер? Нічого.

Нинішня влада подає корупцію як дещо зовнішнє, окреме від влади. Ніби це дикий звір, який інколи нападає і заважає нам жити. А можновладці в білих зелених обладунках мужньо відбиваються, намагаючись здолати всесильне чудовисько.

Насправді ж корупція знаходиться під обладунками цієї самої влади. Просто на різних рівнях вона відрізняється обсягами. Якщо умовний начальник ЖЕКу бере 100 доларів за вирішення питань, то на рівні уряду та Офісу президента ця сума мутує в мільйони й мільярди.

Корупція знаходиться в конвертах депутатських "зарплат", в розкішних костюмах президентських чиновників та асфальтовому покритті "Великого будівництва".

Я це знаю не з чуток, тому що сам виявив багатомільярдну схему «скруток» ПДВ та рекомендував президенту Зеленському її ліквідувати. В результаті... автори та керівники цієї схеми отримали високі посади, а мене звільнили з посади через «неправильну» ініціативу.

І справа тут не в олігархах. Вони – бізнесмени, мета яких – примножити свої статки. Бізнес в будь-якій країні діє в рамках правил. І якщо в державі цих рамок фактично не існує або в них є величезні корупційні пробоїни, це проблема держави та її керівників.

Жоден олігарх не зміг би отримати бажане без сприяння влади, вочевидь не безкоштовного. І якщо цього вперто не помічають антикорупційні органи – це теж викликає підозри щодо корупції.

І давайте нарешті скажемо це словами: у висновках європейських аудиторів йдеться про корупцію в оточенні Зеленського. Саме на Банковій знаходяться всі важелі впливу в Україні, саме його люди зараз керують кожним гвинтиком державної машини. Отже, і всю відповідальність за те, що відбувається в країні несе саме президент зі своєю командою.

Але ми з вами й так про це знаємо, без європейських аудиторів. Відкрити / Коментувати

2021-09-24 11:51:17 Впав останній бастіон. Олігархів повалено. Тепер посадимо мільярд дерев, наробимо тисячу немовлят і переможемо путена. Одразу є перша інтрига. Певний громадянин України Володимир Зеленський підпадає під усі критерії олігарха.

Вступна теза. В особі Зеленського маємо громадянина, наділеного максимальною владою. Він є і головою законодавчої влади. І фактичним керівником уряду. І, як показали останні події, розпорядником судової системи. Набагато більше Володимиру Зеленському пасував би термін «монарх». Але ми називаємо його просто «громадянин». А відсьогодні – маємо підстави назвати «громадянин олігарх Зеленський».

Нижче я викладу мої суто оціночні судження, які складені на основі відкритих матеріалів ЗМІ і життєвого досвіду.

Оцінка № 1. Зеленський використовує політичну владу для збільшення капіталів свого оточення. У легенду про бідного царя, у якого багаті слуги, я не вірю. Звичайно, особисто громадянин олігарх Зеленський грошей в руки не бере. Зате люди президента контролюють масу державних підприємств, міністерств і відомств. А в цих підприємствах, міністерствах і відомствах, за інформацією ЗМІ, процвітає корупція. За найтаємнішими слухами, з цієї корупції ніби навіть платять надбавки депутатам, звісно не офіційно, а в конвертах. Звичайно, це предмет для дослідження НаЗК, НАБУ і інших кваліфікованих співробітників. Можливо, одного прекрасного дня вони щось накопають.

Оцінка № 2. Громадянин олігарх Зеленський – контролер ЗМІ. Це стовідсотковий факт. Він контролює засоби масової інформації. Так, громадянин Зеленський – не власник. Але, як казав один мудрий чоловік, головне не володіти, а користуватися. Зеленський впливає на ЗМІ і контролює їх, з вигодою для себе і свого оточення. Не обов'язково впливати фінансово. А ось впливати адміністративно, через лояльну Нацраду з ТБ – це 100% про нашого Зе. Чи ви думаєте, інші олігархи просто так хвалять громадянина олігарха Зеленського в ефірах ТБ? З прийняттям цього закону, громадянин олігарх Зеленський буде контролювати ЗМІ через закон «про олігархів». Опосередковано, через РНБО, - але це все - це буде він. Якщо, звичайно, РНБО не визнає очевидний факт – він олігарх.

Оцінка № 3. Зеленський має значну економічну та політичну вагу. Хто посперечається? Одне «Велике будівництво» чого варте. Так, він витрачає не свої гроші, а державні. Але вага його від цього не менше. Будь-який олігарх мріє прокручувати державні мільярди і впливати на формування бюджету. Отже знову все сходиться.

Оцінка №4. Зеленський фінансує партію «Слуга народу». Офіційно – через бюджетні виплати на користь партії. Так, це не його гроші. Але ніде в законі не написано, що фінансувати повинен «за свої». Там написано просто «фінансує». А якщо вірити ЗМІ, то фінансує ще й неофіційно – через розподіл «рибних» посад (в тому числі в наглядових радах), конверти, потоки. Через збереження недоторканними різного роду схем.

Оцінка № 5. Олігарх (за законом) – не тільки той, хто володіє монополією. А ще й той, хто здійснює контроль над керівництвом монополій і отримує з цього вигоду. І тут у нас є одразу кілька прикладів, як громадянин олігарх Зеленський впливає на: «Укравтодор», НАК «Нафтогаз», «Укрзалізницю». А якщо копати глибше, то і на «Енергоатом», «Центренерго», і ще багато кого.

А найбільша монополія – це влада. Монополія на призначення і на розслідування (або їх відсутність). Монополія на Антимонопольний комітет і його бездіяльність. На СБУ, Генпрокуратуру і МВС. На ДАБІ. На структури, які десятиліттями приносили корупційний дохід. Цього доходу ніби немає. Але він – звичайно ж, існує.

Одних цих аргументів достатньо, щоб називати Володимира Зеленського олігархом. Особливо іронічно те, що ці критерії прописані в його власному законі. Виходить, він просто зобов'язаний отримати статус олігарха. До того ж, першим! Все ж громадянин Зеленський є ще і Президентом країни. А це, як мінімум, потрібно поважати! Наступним кроком олігархоборця Зеленського має бути обмеження власного впливу на державу. Перемогти гідру олігархії в зародку! Відкрити / Коментувати

2021-09-24 11:51:13 Відкрити / Коментувати

2021-09-23 20:08:01 Трудовий договір, як форма рабства

"Слуги" серйозно взялися за реформування трудового законодавства і... краще б вони цього не робили. Своїм новим законопроєктом 5388 "реформатори" фактично замінюють КЗпП трудовими договорами, які повинні регламентувати умови праці.

Що це означає на практиці?

Українці будуть змушені підписати трудовий договір з роботодавцем за новими умовами праці. Якщо ж працівник не згоден зі статусом безправного раба на галерах, він може бути легко звільнений без узгодження з профспілками.

Таким чином, з огляду на мізерні заробітки та колосальний рівень безробіття, влада ставить українців перед вибором: або підписати договір про фактичне рабство, або їхати з країни у пошуках кращого життя.

Більше того, такі "реформи" остаточно руйнують баланс у трикутнику Бізнес-Держава-Люди, перекладаючи на плечі звичайних громадян наслідки усіх економічних проблем.

На українців з африканським рівнем доходів вже повісили "європейські тарифи", взялись за посилення податкового тиску, тепер ще й фактично скасовують КЗпП, щоб уже точно позбавити нас навіть тих небагатьох прав, що залишилися.

При цьому усі незручності для бізнесу знову ж таки перекладаються на пересічних українців підвищенням цін на товари та послуги. Тобто окрім державного тиску, ми отримали ще й тиск від бізнесу, ставши таким собі компенсатором для всіх.

Так ми втрачаємо захист як споживачі, як платники податків, тепер ще і як працівники. І це все влада "компенсує" підвищенням мінімалки у 200 гривень, якої не вистачить навіть на транспортні витрати для того, щоб дістатися на ту саму роботу. Вочевидь, так і виглядає кінець епохи бідності "по-зеленськи".

Як відомо, трикутник - найстійкіша геометрична фігура. І саме так має виглядати суспільна конструкція для стабільного розвитку. Але наразі все навантаження лягає на одну зі сторін - на людей, і може настати день, коли ця сторона не витримає, а наслідки відчує на собі вся країна. Відкрити / Коментувати

2021-09-23 20:08:01 Відкрити / Коментувати

2021-09-20 15:05:06 Передові технології – це майбутнє України

Наступна індустріальна революція – одна з основних анонсованих тем Давоського форуму 2022. Найуспішніші країни світу зосереджені на розробці, впровадженні та освоюванні технологій так званого шостого укладу: інтернет речей (IOT), штучний інтелект, роботизація, нанотехнології, 5G тощо.

До 2025 року обсяг ринку передових технологій виросте до $3,2 трильйонів!

Для України – це сигнал та орієнтир. Наш шлях до економічного дива лежить саме тут – у переході одразу до передових технологій. Наздоганяти передові країни, повторюючи всі їхні кроки сходинка за сходинкою – не варіант. Такий шлях ніколи не приведе нас до успіху, а розрив між Україною і найбагатшими світовими державами лише зростатиме.

Ми маємо не наздоганяти, а СТРИБАТИ. В економічній теорії це називається стратегією ліпфрогінгу (leapfrogging). Ще у 1988 році відомі економісти Карлота Перез і Люк Соте висунули цю ідею технологічного стрибка (ліпфрогінгу). Вона полягає у тому, що відсталі країни мають перестрибнути певні етапи технологічного розвитку. Яким чином? – Припинити інвестувати у виробництво попередніх технологічних укладів, натомість піти на випередження і направити основну масу інвестицій в технології, які щойно з’явились і ще тільки набувають розповсюдження. Тобто, в технології нового технологічного укладу. Лише так їм вдасться зрівнятись з розвинутими країнами, забезпечивши конкурентоздатність своєї продукції на нових ринках.

Ця ідея – реальна і робоча. Вона вже вивела на нову орбіту не одну країну. Яскравий приклад: Південна Корея. Після закінчення Корейської війни у 1953 році ця країна була однією з найбідніших. Середній дохід мешканця Кореї складав 158 доларів на рік – менше, ніж в Ліберії чи Гватемалі. За 30 років Корея пройшла шлях, який західні країни долали ціле століття. З відсталої аграрної країни вона перетворилась на технологічного лідера – саме завдяки «стрибку».

І ще один, дещо неочікуваний аргумент «за». Для України ліпфрогінг – це ідеальний варіант, адже нам буквально нічого втрачати. Виробництва третього і четвертого технологічних укладів, які ми отримали у спадок від СРСР та утримуємо на балансі, – це валіза без ручки. Їхня реальна вартість – вартість металобрухту. У стратегії «наздоганяння» – це програшна ситуація, але для стрибка у майбутнє – умови ідеальні!

Отже, як ми і вказуємо в основних засадах «Національної економічної політики Ігоря Уманського», Україна має, зокрема:

• припинити інвестувати у модернізацію застарілих виробництв;
• запровадити особливий фіскальний режим та спеціальні умови для підприємств, що використовують передові технології;
• заохочувати інвесторів, які готові вкладати у нові виробництва та технології;
• надати науці статус самостійної галузі економіки та інтегрувати науку з виробництвом;
• всю систему освіти орієнтувати на підготовку кадрів для високотехнологічних виробництв

Я знаю і вірю, що це і є наш шанс – дуже реальний, але й один з останніх. Не стрибнемо зараз – залишимося на узбіччі цивілізації назавжди. Саме для того, щоб не втратити шанс і реалізувати реальний потенціал України, я і моя команда йдемо у політику. Відкрити / Коментувати

2021-09-20 15:05:06 Відкрити / Коментувати

2021-09-17 08:45:01 Ви були радником Голови Офісу Президента після того як дочасно пішли з посади Міністра фінансів України через «схеми» на Митниці та Податковій. Але й звідти, на скільки мені відомо, пішли. Чому?

Повне інтерв'ю читайте на сайті газети День

Я досить відверто про це сказав. Півроку минуло. Якихось реальних дій немає. Більше того якраз тоді, коли я оголосив про відставку, я повідомив про схеми на Великому Будівництві. Після цього були журналістські розслідування…

Жодних кадрових рішень, жодної реакції. Сенс мені там перебувати, якщо нічого не змінюється. 

А Офіс Президента в цих схемах – це вигодонабувачі, чи жертви управлінської неспроможності?

Цих 2,5 роки вони підтримують міф нульової толерантності до корупції. Чому я собі цих півроку давав? Зрозуміло, що миттєво поміняти ситуацію неможливо. На це потрібен час. Але принаймні політичні рішення як то відставка – це ті речі, які можна приймати миттєво. А в нас голова Автодору Міністром став. Тобто відбувається з точністю до навпаки.

В мене немає інформації, що вони вигодонабувачі. Тому щось стверджувати я не можу. 
На такі питання я завжди відповідаю простою фаразою: якщо в системі є велика корупція, або якесь подібне неподобство, то перша особа про це знає, і вона в схемі, і в долі. Якщо в системі відбувається корупція, а Перший не в долі, і не в темі, то він не Перший! Відкрити / Коментувати

2021-09-16 21:00:04 Скажи дурному поклони бити – він чоло розіб'є...

Чергове бездумне/кулуарне рішення влади, за яке будемо платити ми.

Факт: Український уряд, руками Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі (МКМТ), з 13 жовтня закриває наш ринок для імпорту цементу. Пояснюється це захистом внутрішнього ринку від демпінгу – продажу товарів за штучно заниженими цінами.

Проблема: насправді рішення потенційно злочинне. Оскільки загороджувальне мито – це меч, гострий з двох боків. В умілих руках, він на деякий час (не назавжди!) захищає внутрішніх виробників від конкуренції з боку іноземних компаній, даючи першим шанс вижити і зміцніти. А ось в руках недобросовісних загороджувальне мито – зручний корупційний інструмент.

Суть: статистика показує, що єдиним імпортним цементом у нас був турецький, але його частка не перевищувала 8% на ринку України. Одночасно, українські цементні заводи отримують великі прибутки. Геть не схоже, що турки несли критичну загрозу вітчизняному виробництву.

Натомість, частка імпортного цементу на ринку не дозволяла внутрішнім виробникам вступити у картельну змову і розігнати ціни ще більше. Тепер для цього перешкод не буде, тому що конкуренція знищена.

Як би мав діяти нормальний уряд?

З'ясувати, чи дійсно імпорт загрожує внутрішнім виробникам. Лише в разі, якщо загроза є – вводити загороджувальні мита. Але на такому рівні, щоб внутрішні виробники не почали зловживати становищем та отримувати надприбутки на рівному місці.

Якби дійшло до перевірки, уряд побачив би, що рентабельність цементних заводів в Україні зашкалює.

Висновок: у цьому конкретному випадку імпорт слід не забороняти, а відкрити ринок для створення конкуренції. Від цього кроку виграла б уся економіка України.

Але режим обдуманого прийняття рішень в Кабміні Шмигаля не працює. Тому уряд ліквідує конкурентне середовище на прохання асоціації найбільших українських виробників, що об'єднані в "Укрцемент".

Чого чекати українцям?

Звичайно ж, подорожчання цементу. У 2019 такі самі мита вже вводилися проти імпортерів і за три роки ціна на різні марки цементу зросла в середньому на 35-50%.

Отже, зростуть ціни на будівельні матеріали та нерухомість. Тут можна "привітати" тих, хто вирішив побудувати будинок, відремонтувати квартиру або придбати нове житло.

Найкумедніше у цьому рішенні уряду те, що цемент активно використовується у "Великому будівництві" та "Великій реставрації". Тож влада створила проблеми для власного проекту. Чи не створила?

Може йдеться про чергову домовленість? Цього разу – між владою та виробниками цементу.

Врешті решт, платити за це все одно будуть українці, адже "Велике будівництво" здійснюється за гроші бюджету. Отже, ми знов вимушені будуть оплачувати чи то управлінські помилки, чи то кулуарні домовленості влади. Відкрити / Коментувати