Історія України

2022-04-27 18:00:50 Триває повномасштабна війна на території незалежної України. Але всі ми знаємо, що ця війна триває століттями.

Рекомендуємо канал про найголовніші історичні події нашої держави. Історія - це наші корені. Без них не можливе життя сьогодні й в майбутньому.

Підписуйтесь, друзі!
https://t.me/+SlW5mUErUn05Y2Ni Відкрити / Коментувати

2022-04-26 19:44:00 ​​ 26 квітня 1840 року у Петербурзі вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка.

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.

Останній приписував собі славу відкриття Шевченка-поета, оповідаючи, як замовив молодому і талановитому художнику свій портрет. І одного разу, коли Тарас Шевченко на хвилинку відлучився, знудьгований поміщик підняв із підлоги аркуш паперу з віршами. Прочитане вразило. Тарас Шевченко дістав із-під ліжка коробку, в якій зберігав свої твори, а Петро Мартос негайно відніс їх до Євгена Гребінки.

Насправді Шевченко ще в 1838-му віддав Євгену Гребінці п’ять своїх поезій для публікації в альманасі «Ластівка» (його видали лише в 1841-му), і той перебував у захваті від творчості Тараса.

До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».

Книга мала зручний формат і була видрукувана на якісному папері тиражем 1000 примірників. На початку книгу прикрашав офорт за малюнком Василя Штернберга «Кобзар із поводирем».

Існує два варіанти видання: з кількістю сторінок 106 та 116. Це пов’язано з тим, що перший наклад вийшов практично не цензурований, а після шаленого розголосу, який отримав «Кобзар» своїм антиімперським спрямуванням, його було піддано більш жорсткій цензурі і всі подальші примірники були адруковані з купюрами. Припускають, що це зробив сам Мартос, злякавшись санкцій.

«У консервативно-реакційних колах «Кобзар» одразу ж викликав суперечки й зазнав нападок. Про одну з таких суперечок, - що відбулася 23 квітня 1840 року на вечорі в М.Маркевича, на якому був присутній і Шевченко, - в щоденнику Маркевича читаємо: «А Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий і небезпечний. Мартос впадає у відчай». Цей переляк і відчай, очевидно, й спонукали Мартоса, не зупиняючись перед додатковими видатками на переверстку, вилучити з «Кобзаря» ряд уривків, публікація яких могла мати неприємні наслідки не тільки для автора (що й показав згодом розгляд «Кобзаря» в ІІІ відділі)», - писав відомий шевченкознавець Василь Бородін.

Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 400 карбованців сріблом.

«Багато праці коштувало мені умовити Шевченка», – згадував Мартос. Натомість Михайло Лазаревський наводив слова поета: «Шевченко розповідав мені, що перше видання вийшло майже проти його волі й що при розрахунках із видавцем він одержав непомірно малу вигоду».

Після виходу збірки Тараса Шевченка почали називати Кобзарем.

Арешт і заслання поета в 1847-му спричинили заборону й вилучення «Кобзаря» з книгосховищ, через що видання стало рідкісним ще в ті часи.

Насьогодні у світі збереглося лише кілька примірників книги.

Друге видання побачило світ у 1844-му, третє – в 1860-му. Вони доповнювалися новими творами, відтак «Кобзар» став головною книгою Тараса Шевченка.

У 1974 році видавництво "Дніпро" випустило факсимільне видання повного варіанту "Кобзаря" 1840 року, без купюр. Відкрити / Коментувати

2022-04-26 10:05:40 Безкоштовне навчання для українців

Програмування - один із найкращих варіантів віддаленої роботи, навчитися якому можна з нуля досить швидко.

У телеграмі з'явилися україномовні канали, де ентузіасти викладають уроки програмування та діляться корисними матеріалами абсолютно безкоштовно.

Якщо ви коли-небудь думали розпочати або вже займаєтесь цим ремеслом, підписуйтесь.

JavaScript — вивчаємо JavaScript разом.

Python — вивчаємо Python разом. Відкрити / Коментувати

2022-04-26 08:32:42 ​​ 26 квітня 1986 року сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Найбільша ядерна катастрофа в історії людства.

«26 апреля 1986 г. в 01 час. 25 мин. в помещении 4-го энергоблока Чернобыльской АЭС при подготовке его к плановому среднему ремонту произошел взрыв с последующим пожаром, который вскоре был ликвидирован, – інформував про аварію на Чорнобильській АЕС 28 квітня 1986-го голова КГБ УРСР Степан Муха першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького. Повідомлення, насправді, не відображає справжніх масштабів трагедії, ліквідувати аварію – От взрыва обрушился шатер перекрытия реакторного и кровля машинного залов, воспламенилась также крыша 3-го энергоблока, в связи с чем последний был аварийно остановлен. К 06 часам того же дня пожар на крыше этого энергоблока также ликвидирован». На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 чол. персоналу.

Наступного після аварії дня, урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1 і 2 енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті. Упродовж 27 квітня більш як 44,5 тис. мешканців міста енергетиків були евакуйовані в сусідні з Чорнобильським Поліський та Іванківський райони, 1 тис. – вибралися в Чернігівську й інші області. В Прип’яті залишилося тільки 5 тис. чол., які були залучені до проведення невідкладних ліквідаційних робіт. В повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 год. 28 квітня рівень радіації на 3 і 4 енергоблоках становив 1000-2600, а на окремих ділянках міста – 30-160 мікрорентген в секунду. В цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Что это означает?». Це промовисте свідчення того, що навіть найвищі посадові особи держави до кінця не усвідомлювали рівня небезпеки та масштабів катастрофи.

1 травня 1986 року Комуністична партія вивела на святковий парад у Києві сотні тисяч людей, у тому числі й дітей, хоча рівень радіації перевищував допустимий у десятки разів. О 20.00 30 квітня вітер повернувся у бік Києва і в місті почав підніматися радіаційний фон. 2 травня 1986 року радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії, а офіційно оголосило про неї – тільки на 9-й.

Аварія на Чорнобилі викликала занепокоєння Заходу. Там побоювалися, щоб вітер не переніс радіаційний пил до їхніх країн. Іноземці, незважаючи на всі перепони, намагалися дізнатися правду про те, що сталося.

30 квітня 1986-го українці збираються на антирадянські демонстрації перед будівлями представництва СРСР при ООН в Нью-Йорку і секретаріату ООН. В церквах Нью-Йорка, Чикаго й інших американських міст відбуваються панахиди за жертвами ядерної катастрофи в Чорнобилі.

В США й Канаді українці створюють низку громадських організацій, які намагаються привернути увагу вільного світу до Чорнобильської аварії. Вони проводять демонстрації, готують звернення до урядів західних держав, збирають матеріали про аварію на Чорнобильській АЕС і організовують масштабну інформаційну кампанію в західних ЗМІ.

Із Чорнобильської аварії почався розпад Радянського Союзу. Приховування владою правди про факт катастрофи і її наслідки, брак інформації про заходи безпеки і недостатня допомога потерпілим, похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.

Спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися «зелені» – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища.

А вже невдовзі – побудована на брехні імперія зла впала, але до кінця не вмерла. Наразі Україна веде боротьбу з недобитим трупом цієї імперії у війні за нашу незалежність та право жити на власній землі.

@istoriya_ukrainy Відкрити / Коментувати

2022-04-25 15:02:33 Друзі, серед шаленого потоку новин не пропустіть важливе:

Які нині пільги доступні переселенцям?
В яких онлайн-сервісах доступне придбання валюти?
Де придбати військові облігації?

Канал КОШТ відслідковує зміни в роботі банківської системи під час воєнного стану, інформацію про доступні фінансові сервіси та пояснює все це на прикладах.

Канал КОШТ - це надійний провідник до фінансової грамотності.

ПІДПИСУЙТЕСЬ Відкрити / Коментувати

2022-04-25 09:21:31 ​​ 25 квітня 1900 року у Києві народилася Вероніка Черняхівська, перекладачка з п’яти європейських мов, поетеса, «зрубана гілка дерева Старицьких», – так назвав її дослідник біографії Юрій Хорунжий.

Трагічна доля Вероніки Черняхівської – представниці родини Старицьких-Лисенків, стала символом української інтелігенції молодшого покоління, вихованого на традиціях української еліти, яка формувала національну культуру кінця ХІХ – початку ХХ століття. Радянський сталінський режим у 1930-х роках завершував нищення таких представників.

Змалку Вероніка Черняхівська захоплювалася літературою, іноземними мовами, музикою, театром, мріяла про сцену. Вчилася на юридичному факультеті, отримала вищу економічну освіту. Але творча натура вимагала реалізації в іншій сфері, тож працювала перекладачкою. Їй належать переклади українською мовою творів Джека Лондона, Еміля Золя, Чарльза Діккенса, Стендаля, Гі де Мопассана, поезій а також наукової медичної літератури.

Її поезії сповнені ліризму, глибини емоцій, романтики.

Восени 1929 року Вероніку Черняхівську органи НКВД заарештували зі звинуваченням у причетності до «справи СВУ».

Після другого арешту за сфабрикованими звинуваченнями у шпигунстві для Німеччини, її розстріляли 23 вересня 1938 року.

Про долю Вероніки Черняхівської стало відомо у 1990 році, коли на запит Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького була видана довідка КГБ УРСР про її реабілітацію. Відкрити / Коментувати

2022-04-24 09:03:28 ​​ 24 квітня 1648 року 4 полки реєстрових козаків повстали проти польської влади і перейшли на бік гетьмана Богдана Хмельницького.

«Воювати козаками проти козаків – все одно, що вовком орати», – така приказка побутувала у Речі Посполитій у ХVII столітті. 374 роки тому королівський уряд мав добру нагоду пересвідчитися в її справедливості. Цього дня 4 полки реєстрового козацтва, вислані польським командуванням на придушення повстання гетьмана Богдана Хмельницького, самі повстали і перейшли на бік Війська Запорозького.

11 квітня 1648 року з Корсуня на Запоріжжя для придушення повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького відправилося польське військо. 8 тисяч вершників рушили суходолом, а піхота у складі 4 козацьких реєстрових полків та двох полків найманців спускалася на байдаках Дніпром. Обидві частини війська мали з’єднатися біля польської фортеці Кодак (нині – Дніпро).

Із Січі назустріч польській сухопутній експедиції вирушили 8 тисяч козаків та 4 тисячі кримських татар. 19 квітня союзники атакували польське військо на березі лівої притоки Інгульця під назвою Жовті Води, змусили його закласти табір та оборонятися.

Не дочекавшись біля Кодака польського війська, реєстрові козаки на байдаках вирушили на Січ на Микитиному Розі (біля нинішнього Нікополя) і прибули туди 23 квітня. Наступного дня у Кам’яному Затоні (нині на його березі – місто Кам’янка Дніпровська) реєстровці на Чорній раді ухвалили рішення перейти на бік Хмельницького.

Ось як описував це повстання комендант Кодака Криштоф Ґродзицький: «Один ухопив корогву і почав кликати до Чорної ради. З Чорної ради побігли всі за ним. Ілляш осавул кинувся до рушниці та до них, але його зараз почали бити обухами, вхопили і так само всіх інших старшин – побрали живцем і вже другого дня після ради повбивали. Вибрали старшину: гетьманом Джалалія, а осавулом Кривулю. Була рада у них закликати орду і хана та йти разом добувати пана комісара, а потім на Кодак».

З Кам’яного Затону повсталі реєстрові козаки повернулися до Кодака, а звідти вийшли до верхів’я Жовтих Вод. 5 травня вони приєдналися до війська Хмельницького і билися проти польського війська в урочищі Жовті Води. Відкрити / Коментувати

2022-04-22 10:29:31 ​​ 22 квітня 1918 року кримська група Армії УНР під командуванням полковника Петра Болбочана звільнила Крим від більшовиків.

Після підписання мирної угоди з Центральними державами в Брест-Литовську, українське командування планувало ще до підходу австро-німецьких військ зайняти Крим (що формально не належав до УНР) і взяти під контроль Чорноморський флот.

10 квітня 1918-го з частин Запорізької дивізії була сформована Кримська група на чолі з полковником Петром Болбочаном, яка й вирушила до Кримського півострова. Вона мала випередити німців (15-а ландверська дивізія генерала фон Коша наступала слідом за групою Болбочана) і заволодіти Таврійським півостровом раніше за союзників.

18 квітня армія УНР взяла Мелітополь, здолавши вперту оборону червоних. Українці продовжували безупинно насідати на більшовиків, 21 квітня зайняли Новоолексіївку і блискавичною операцією вночі захопили переправи через Сиваш. Загін відчайдух на чолі з сотником Зілинським на мотодрезинах проскочив замінований міст, розігнав найближчу охорону і під прикриттям бронепоїздів Семена Лощенка та Павла Шандрука, що рухались слідом і вели безперервний кулеметний та гарматний вогонь, дезактивував вибухівку. Результатом стрімкого наступу стала повна деморалізація більшовицького війська: піхота захопила окопи червоних, ворог покинув позиції і панічно відступив. У групі Зілинського не загинув жоден вояк.

Аби не дати противнику отямитись, Петро Болбочан не став очікувати підходу основних сил і продовжив переслідування більшовиків.

Надвечір 22 квітня Кримська група розбила більшовицький заслін під Джанкоєм, вузловою станцією на півночі півострова, і увійшла в місто, вже зайняте німцями.

До групи Болбочана почали приєднуватися кримськотатарські повстанці. 24 квітня українські загони зайняли Сімферополь, наступного дня – Бахчисарай. А кінний полк гайдамаків імені Костя Гордієнка на чолі з полковником Всеволодом Петрівим гірськими стежками просувався у напрямку Севастополя і 28 квітня розпочав бої з більшовиками на підходах до міста. Як наслідок, 29 квітня Чорноморський флот підняв український прапор і оголосив про підпорядкування уряду в Києві.

Однак успіхи українського війська загострили відносини між союзниками. 26 квітня німецька дивізія оточила всі місця дислокації українських військ у Сімферополі та оголосила ультиматум Петру Болбочану негайно скласти зброю і виїхати з Криму. Після напружених перемовин Кримська група 27 квітня залишила півострів і зі зброєю, знаменами та значною частиною захопленого майна передислокувалася до околиць Мелітополя.

Попри такий підсумок, кримський похід виявив блискучий талант полковника Петра Болбочана і став справжнім тріумфом українського війська, однією з найбільш романтичних сторінок нашої воєнної історії.

Гетьман Павло Скоропадський саме завдяки акції Петра Болбочана зміг приєднати Крим до України на правах автономії і зберегти під українською владою Чорноморський флот. Але внаслідок антигетьманського повстання наприкінці 1918-го всі здобутки в Криму було втрачено. Відкрити / Коментувати

2022-04-21 14:28:24 21 квітня 1944 року в урочищі Гурби на Рівненщині відбувся бій південної групи УПА-Північ “Богун” під командуванням Петра Олійника-“Енея” та з’єднання “Холодний Яр” УПА-Південь проти військ НКВД. Це найбільший бій в історії УПА.

Загальна кількість УПівців разом з місцевими мешканцями, які до них приєдналися становила близько 5 тисяч. Південна група УПА мала 2 батареї гармат та кілька мінометних ланок.

Війська НКВД мали авіацію, яка виконувала розвідувальні функції, бронепоїзди, 15 легких танків, кінноту. Загальна кількість солдат становила близько 30 000.

Найзапекліші бої відбулися 21-25 квітня. Знищивши понад 900 більшовиків, підбивши 5 танків, бійцям УПА вдалося вирватися з оточення ворога, який переважав у силі.

НКВдівці спалили навколишні села Гурби та Антонівці, а мешканців вивезли. Кількість загиблих військових і цивільних під час тих подій донині точно не встановлена.

18 травня 2007 року, в урочищі Гурби, на місці боїв відбулось урочисте відкриття меморіалу пам'яті загиблим воїнам УПА. Відкрити / Коментувати

2022-04-20 21:06:24 ​​20 квітня 1938 року в окупованій радянським режимом Україні була прийнята постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У про обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах.

Вивчення російської мови в срср було частиною формування радянського громадянина змалечку. За кілька десятиліть асиміляції та цілеспрямованого стирання національних ознак народів з’явився чималий прошарок людей, які ідентифікували себе не з народом, до якого належать, а з цією штучною радянською ідентичністю.

Тривала русифікація породила в багатьох українців відчуття меншовартості. Українська мова в срср існувала або в контексті демонстрації різноманітності народів, або як “мова села”. Дійсно, україномовні громадяни, які в силу тих чи інших обставин переїжджали у великі міста, зокрема і Київ, свідомо переходили на російську, щоб позбутися “ознаки провінційності”. Це породило серйозні проблеми національної ідентичності в громадян вже незалежної України.

Українська мова – це не лише засіб комунікації, але й складова нашої унікальності та окремішності серед інших народів. Сьогодні мова є візитівкою нації, тією складовою, з якої починається знайомство із культурою конкретного народу.

Зневажливе ставлення до мовного питання, використання риторики, на кшталт “какая разница на каком язьіке” є симптомом імперсько-комуністичного спадку, який все ще присутній в пострадянській Україні. Замішування народів і поглинання культур – це класична ліва методика нівелювання природного стану речей. Саме тому для українців важливо відстояти і свою національну ідентичність через збереження мови та реукраїнізацію русифікованих українців. Відкрити / Коментувати