Історія України

2023-04-13 11:47:04 13 квітня 2022 року орієнтовно об 18.52 ВМС України за допомогою комплексу "Нептун" уразили ракетний крейсер "Москва", що на той момент стояв орієнтовно за 80 морських миль від Одеси та за 50 миль від межі територіальних вод України.

Щоб остаточно піти за відомою адресою, цьому російському військовому кораблю знадобилось дещо більше доби. Під вечір 14 квітня 2022 року міністерство нападу рф визнало факт загибелі крейсера "Москва". Щоправда, тоді кацапи стверджували, що їх корабель з повним водозаміщенням до 11,5 тисяч тонн і довжиною корпусу в 186 метрів пішов на дно через "погані погодні умови" під час буксирування до порту призначення.

Щоправда, наскільки "сильним" був тоді "шторм", показують останні фото "Москви", зроблені перед загибеллю – море було ідеально гладким, зате натомість колишній флагман чф рф димів буквально як в останній раз.

Пошкодження корпусу корабля свідчать, що від вдалого влучання "Нептуна" здетонував боєзапас систем протиповітряної оборони – С-300 "Форт", ЗРК "Оса" та артустановок АК-630. При цьому показово, що ці системи ППО навіть не були розгорнуті в бойове положення, і це свідчить, що екіпаж "Москви" буквально "проспав" атаку.

Втім, екіпаж крейсера "Москва" також "проспав" і боротьбу за живучість корабля та проведення організованої рятувальної операції. Наприклад, усі плоти для порятунку особового складу були скинуті з крейсера, але схоже, що справді скористатись ними змогла вкрай мала частина рашистських моряків, із яких вижити пощастило не всім. Про що наприклад свідчать "артефакти", які прибивало течією до узбережжя біля Одеси.

Коли у нас згадують про потоплення крейсера "Москва", то прийнято зокрема згадувати, що росіяни під час війни на морі втрачали свої флагмани лише двічі – під час Цусімської битви в 1904 році та власне у квітні 2022 року. Але це саме той випадок, коли мова історичних аналогій "шкутильгає" та не розкриває усієї глибини перемоги, здобутої за допомогою "Нептуна".

Бо з однієї сторони, до "флагманських" кораблів можна також віднести лінкор Балтфлоту "Марат" часів Другої світової, потоплений під час нальоту люфтваффе на Кронштадт в 1941 році.

А з іншої сторони, "Москва" поки що єдиний флагман москалів, знищений супротивником із потенціалом меншим у рази, удар по якому був виконаний взагалі із берегової ракетної установки.

Історія України - підпишись на канал та пошир цей допис. Вивчаймо справжню історію нашої Батьківщини! Відкрити / Коментувати

2023-04-13 08:00:49 3 квітня 1887 р. народився Іван Кавалерідзе, скульптор та кінорежисер, драматург.

Народився на хуторі Ладанському на Сумщині в селянській сім’ї нащадків грузинського князівського роду, чиї предки після завоювання росією Кавказу були привезені в Україну.

Навчався в Київському художньому училищі, Петербурзькій академії мистецтв (1909-1910), приватній студії Наума Аронсона в Парижі.

Автор пам’ятників княгині Ользі в Києві (1911, зруйнований більшовиками в 1919-му, відновлений у 1996-му), Тарасу Шевченку в Полтаві та Ромнах, Богдану Хмельницькому в Чернігові та багатьох інших.

Сценарист і режисер Одеської (1928-1933) і Київської (1934-1941, 1957-1962) кіностудій. Автор кінострічок: «Злива» (1929), «Перекоп» (1930), «Штурмові ночі» (1931), «Коліївщина» (1933). Але після виходу фільму «Прометей» (1935) про відданого в солдати українського селянина, змушеного воювати за царя з Шамілем, в газеті «Правда» вийшла розгромна стаття «Груба схема замість історичної правди». Сталіну не сподобалися сцени, що розкривали героїзм чеченських горців. Митця звинуватили в буржуазному націоналізмі та формалізмі, заборонили працювати з молоддю й знімати стрічки на історичну тематику.

За часів німецької окупації Києва деякий час очолював відділ культури Київської міської управи. Це давало змогу рятувати ув’язнених у Сирецькому концтаборі митців, надати притулок єврейським сім’ям у селах Київської області, рятувати молодь від вивезення до Німеччини, підтримати київську інтелігенцію, зберегти від пограбування культурні цінності. Одного разу на пропозицію гостя в есесівській формі створити бюст Гітлера відповів, що ліпить лише з натури. А пізніше з’ясувалося, що то був радянський агент.

Наприкінці 1942-го підготував проект пам’ятника Тарасу Шевченку для міста Дубни на Рівненщині. Реалізувати задум завадили військові дії. Дещо пізніше Іван Кавалерідзе запропонував цей же проект для Хрещатика в Києві, однак не пройшов конкурс.

Пам’ятник Григорію Сковороді, встановлений в 1977-му на Контрактовій площі в Києві, був підготовлений за п’ять років до того, однак автору довелося перероблювати його шість разів. «За часів Григорія Сковороди простий люд ходив босоніж. Тому Кавалерідзе зробив фігуру філософа без взуття, – згадував Олександр Юнін, генеральний директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе. – Цей проект вважався остаточним, проте секретар Центрального комітету компартії України з ідеології Валентин Маланчук зажадав взути Сковороду: не годиться, мовляв, щоб народний філософ був босим. Через це майстри, які робили бронзову фігуру в натуральну величину, допустили помилку: тулуб вийшов коротким. Довелося відкласти відкриття пам’ятника і зайнятися його доопрацюванням: тулуб подовжили в талії».

Іван Кавалерідзе, якого називали «українським Мікеланджело», жив виключно мистецтвом. Невтомно шукав досконалість і радів кожному новому дню. «Найщасливіший день сьогодні, – писав він у щоденнику в 1977-му. – Чому? Бо він є і я живу!».

Помер 3 грудня 1978-го в Києві, похований на Байковому цвинтарі. Відкрити / Коментувати

2023-04-12 21:36:57 12 квітня 1912 року розпочала діяльність українська скаутська організація “Пласт”. Цього дня 111 років тому перші пластуни прийняли присягу у Львові, що стало початком організованого скаутського руху в Україні. Його ключовими цінностями є патріотизм і всебічний розвиток дітей і молоді.

Український скаутинг виник як аналог англійського. Організацію “Пласт”, що була і є уособленням вітчизняного скаутського руху, заснували педагоги Олександр Тисовський, Іван Чмола та Петро Франко. Вони почали формувати скаутські осередки з гуртків при Академічній гімназії у Львові. Галичина на той час перебувала під владою Австро-Угорщини. Імперська влада досить сприятливо ставилася до розвитку “Пласту” і скаутингу загалом, адже це був приклад здорового виховання молодого покоління.

Скаутська організація “Пласт” відіграла значну роль в розвитку українського національного визвольного руху. Чимало перших “пластунів” в роки Першої світової війни зголосилися стати до лав Січових Стрільців. Загалом, в УСС більшість воїнів до військової служби були членами молодіжних організацій (“Пласт”, “Січ”, “Сокіл”).

У міжвоєнний період організація була осередком виховання патріотичної молоді, яка пізніше стала ядром армії УНР, а також складала ряди ОУН та УПА. Національно-християнська спрямованість українського скаутського руху унеможливила його існування в радянському союзі, до того ж комуністи створили свій аналог дитячо-юнацьких організацій, які слугували пропагандистським цілям. Саме тому “Пласт” пішов у підпілля та офіційно діяв лише у середовищі української еміграції.

З 1950-х років починається формування закордонних осередків “Пласту” в Європі, Канаді, США та Латинській Америці серед емігрантів, частина яких покинула Україні після Другої світової війни. У 1954 році засновано Конференцію Українських Пластових Організацій, метою якої була координація та об’єднання в єдиний провід всіх пластових осередків.

В роки Перебудови і ослаблення совєцької тоталітарної системи на західноукраїнських землях починають відроджуватися чи перезасновуються скаутські осередки. У 1990 році пластові групи молоді вже існували у Львові, Дрогобичі, Луцьку, Києві та навіть Донецьку. Швидкому відновленню організації сприяли українці, що проживали за кордоном і допомагали розвивати скаутський рух.

Скаути від самого початку існування руху були носіями здорових цінностей, громадою, що формувала відповідальних і розвинених людей з християнськими цінностями. “Пласт” – це чудова організація, що сприяє фізичному і духовному вихованню молодих людей, де вони можуть отримати необхідні для життя знання і навички, а також знайти багато друзів. Відкрити / Коментувати

2023-04-12 18:10:09 А що сьогодні? — це український телеграм-календар, який щодня публікує максимально розгорнуту інформацію про кожен день.

Читайте на каналі про:
найцікавіші події та свята
астрономічні параметри дня
визначні історичні факти та ініціативи, що трапилися поточного дня. Відкрити / Коментувати

2023-04-12 15:42:19 12 квітня 1879 року народився Андрій Лівицький — Президент УНР в екзилі. Урядовець Української Народної Республіки: тимчасово керуючий Міністерством внутрішніх справ УНР, Міністр юстиції Директорії УНР (1919—1920), Голова Ради Народних Міністрів (1920 — 1926), Голова Директорії УНР Україна (1926—1948). Ініціатор створення Української Національної Ради в еміграції.

Андрій Лівицький залишився у тіні таких діячів УНР, як Михайло Грушевський, Володимир Винниченко або Симон Петлюра. Але саме він офіційно став першим президентом Української Народної Республіки. Щоправда, сталося це в умовах вимушеної еміграції.

Із початком Української революції 1917 року розгорнулася політична кар’єра Андрія Лівицького. Він став членом Української Центральної Ради, Золотоніським повітовим, а потім і Полтавським губерніальним комісаром. Зоряний час для нього настав із приходом до влади Директорії УНР та переїздом до Києва. Від січня 1919-го Лівицький – тимчасово керуючий міністерством внутрішніх справ і заступник міністра юстиції, один із організаторів і керівників Трудового конгресу України. Влітку того ж року він став міністром закордонних справ, а з осені очолив дипломатичну місію УНР у Польщі. За дорученням Симона Петлюри Лівицький готував підґрунтя для українсько-польського союзу проти більшовиків. Тому саме він став одним із творців Варшавського договору квітня 1920 року.

Значно пізніше, коментуючи невигідність умов цього договору (нагадаємо, УНР була змушена поступитися Польщі західними регіонами України), Лівицький зазначав:
“В році 1920 була конечність продовжувати нашу активну визвольну боротьбу і необхідність урятувати нашу армію з Зимового походу. Це було можливо тільки в союзі з Польщею, а що зміст “варшав. умови” був такий, а не інший, то – лише тому, що Польща вже окупувала Галичину. Плюсом “варшав. умови” було визнання Польщею “права українського народу на державну незалежність (себто і “галицької” вітки), а мінусом – наша спільна поразка, і пізніші конфлікти між “петлюрівцями” і галичанами. Коли б ми тоді знали поляків, як знаємо тепер, то на ту “умову” не погодились би”.

14 жовтня 1920 року Андрій Лівицький був призначений головою Ради Народних Міністрів УНР. Отже, він став останнім прем’єр-міністром Української Народної Республіки, призначеним на українській землі, у час організованої збройної боротьби за її незалежність, до інтернування збройних сил та уряду УНР.

Вимушена еміграція, яка спочатку здавалася тимчасовою, насправді охопила майже всю другу половину життя Лівицького. Мешкати довелося спочатку в Польщі, потім у Німеччині. Як один із найближчих соратників Симона Петлюри, Андрій Лівицький продовжував залишатися серед лідерів Української Народної Республіки на вигнанні. Після вбивства Петлюри 25 травня 1926 року саме він очолив Директорію. Лейтмотивом діяльності нового очільника держави була популяризація ідеї незалежності УНР серед урядів країн світу, а також підняття рівня національної свідомості всередині срср та посилення невдоволення більшовицьким режимом, для чого проводилася інформаційно-пропагандистська робота, створювалися повстанські загони та підпільні групи.

У 1947-1948 роках Андрій Лівицький ініціював створення Української Національної Ради – законодавчого органу, який мав об’єднати всі українські політичні партії на еміграції та реорганізувати Державний центр УНР заради боротьби за відновлення незалежної демократичної України. Саме тоді, влітку 1948 року, у структурі Державного центру УНР з’явився пост президента, який посів Лівицький замість посади голови Директорії.

Помер 17 січня 1954 року в німецькому місті Карлсруе. Похований він був на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, згодом рідні перепоховали його на українському кладовищі Святого Андрія в Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США), де також знайшли вічний спочинок дружина, донька й син. Відкрити / Коментувати

2023-04-12 11:43:10 5 речей, яким повинен навчитись кожен

— Вміти обходити будь-які блокування
— Дізнаватися пароль від любої мережі Wi-Fi
— Дивитися платний контент без підписки або за найвигіднішими цінами
— Знаходити людей в мережі по фото
— Економити свій робочий час за допомогою нейромережі

Якщо ви всього цього не знаєте, обов'язково підпішіться на Не знав цю фічу. Це новий телеграм-канал від колишніх програмістів Дія та MacPaw. Вони діляться лайфхаками ваших пристроїв, про які ви не знали, та вчать використовувати нейромережі на 300%.

Все набагато простіше, ніж ви собі думаєте. Просто потрібно знати, де знаходити такі фішки: https://t.me/+LAaPb9GxS94wNWZi Відкрити / Коментувати

2023-04-12 08:19:15 Антикомуністична демонстрація в Бахмуті (тоді - Артемівськ). 7 листопада 1990 року. Відкрити / Коментувати

2023-04-11 20:31:56 Прохання про надання підданства Української Держави австрійському підданому, мешканцю слободи Шебекино на підставі того що ця слобода знаходиться в межах України.

Це звернення Білгородський повітовий староста Володимир Куколь-Яснопольський переадресував Харківському губернському старості.

Шебекине - це Україна. Свободу народу БНР Відкрити / Коментувати

2023-04-11 18:11:09 З початком повномасштабної війни, до ЗМІ в Україні відносяться з обережністю.

Але підписники Сергія Братчука щоденно чекають його звіту та пильно слідкують за новинами речника начальника Одеської ОВА.

Тому радимо скоріше підписатись на канал нашого доброго товариша

БРАТЧУК
БРАТЧУК
БРАТЧУК Відкрити / Коментувати

2023-04-11 15:55:10 Листівка проти глави ОУН (б) і АБН Ярослава Стецька, випущена кґб. Метою створення якої було бажання москви розсварити українців і євреїв у країнах Заходу, вчергове розігруючи карту вигаданого антисемітизму. Відкрити / Коментувати