Дмитро Комаров

Одразу після звільнення Херсону, першими емоціями були страх і шок. Ми їхали через абсолютно розбиті села, де не було нічого живого. Розбиті дороги, заміновані поля. Але Херсон зустрів нас цілим. Скрізь висіли плакати «Россия здесь навсегда», які знімали в перший же день після звільнення. Скрізь було чути сигнали машин, святкові, щасливі вигуки. І всюди були люди з щасливими очима та усмішками. Це було справжнє свято. Я тоді подумав, що, мабуть, таких емоцій я не відчував більше ніде. І це справді репетиція нашого Дня перемоги, який обов'язково буде попереду.

Але окрім позитивних емоцій, були і страшні. Прямо на площі, в здавалося б святковій атмосфері, люди розповідали про катування, знущання, затримання і дуже жорстку атмосферу окупації.

Коли ми повернулися через рік, то побачили місто зовсім іншим. Розбитим через постійні прильоти 24/7. Росіяни б’ють хаотично по по цивільній інфраструктурі, мирному населенню, комунальним службам. Щотижня гинуть люди. В зоні ризику - всі.

Цю атмосферу напруженості неможливо відчути через новини у телеграмі чи по телебаченню. Я усвідомив, що навіть читаючи щодня новини про Херсон і дивлячись репортажі звідти, я взагалі не розумів, що там відбувається. Тільки приїхавши туди на кілька днів, відчув увесь біль, який вже майже рік щомиті відчуває кожен херсонець.

Ми документували всі найважливіші події, починаючи з першого дня після звільнення. І те, як сьогодні живе місто, ховаючись під землю.
Цієї п'ятниці на 1+1 Україна о 20.30 покажуть перший випуск з циклу "Рік. Херсон", присвячений річниці деокупації Правобережної Херсонщити та міста Херсон.

Дуже хочеться, щоб усі ми, всі українці, які живуть в інших містах, пам'ятали, що відбувається в Херсоні. Після 11 листопада 2022 року ми вважаємо місто звільненим, але про остаточну перемогу говорити зарано. Там постійні обстріли. Лівовобережна частина Херсонщини – досі під окупацією. Херсонці говорять як один – окупація - страшніша за обстріли. Тому пам'ятаємо про це і допомагаємо кожен, чим може.