2022-01-09 12:20:30
Мабуть, одним з найбільш міфологізованих й заплутаних подій в історії України є Переяславська рада 1654 року. Століттями російські й радянські історики нав’язували нам одну парадигму подій: 8 січня 1654 року Україна й Росія навіки об’єдналися. Ця подія є наріжним каменем російського історичного міфу. Досі наша нація відчуває вплив цієї події на нас.
Російська імперська система старанно захищала цей міф. Березневих статей нам не знайти: оригінали, мабуть, були знищені або переписані у вигідну сторону. Достеменно відомо лише те, що в Переяславі була тільки присяга на дотримання майбутнього договору, який мали укласти пізніше.
У багатьох могло виникнути питання, чого Б. Хмельницький пішов на договір з Москвою, який згодом стане «чорною міткою» в нашій історії, а майбутні покоління будуть проклинати гетьмана за це. Кампанія 1653 року показала складну політичну ситуацію козацької держави. Татари були ненадійними союзниками, а козацьких сил незавжди вистачало, аби захистити суверенність. Про міжнародне визнання теж не було мови, оскільки ні Б. Хмельницький, ні його соратники не мали в своїх жилах крові Данила Галицького чи руських князів з роду Рюриковичів, що давало право на законне право над цими землями. Про проголошення республіки не могло йтися в силу історичних обставин. Богдан Хмельницький обрав шлях лавірування між політикою Османської імперії, Речі Посполитої та Московії. Союз із московитами здавався йому більш прийнятним, ніж альянс з іншими сусідами.
На Раді були присутні козаки Київського, Чернігівського та Брацлавського полків і жителі Переяслава. Не було представників від селян, міщан та духовенства з інших міст Гетьманщини. Після молебня у соборі мала відбутися офіційна церемонія клятви про військовий союз чи протекторат (угода була усною), але московити на чолі з Бутурліним відмовилися присягати спираючись на твердження, що слово царя - закон і воно не міняється, тому присяга й не потрібна. Ця заява посіяла сумніви, щодо щирості союзу. Старшини довго сперечалися, полковник Тетеря вмовляв царських представників присягнути, але ті відмовлялися. Врешті-решт, козаки розтлумачили ці слова так, що цар все ж таки присягнув договору. Після урочистої церемонії Хмельницький приступив до розробки договору, аби максимально зберегти самостійність Гетьманщини, а московити - приймати клятву від жителів міст України. Багато полковників й благородних людей відмовилися присягати царю, а саме: полковники Іван Богун, Осип Глух, Григорій Гуляницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко, українське духівництво на чолі з митрополитом Київським Сильвестром Косівим. Запорізька січ відмовилася від цього дійства, багато міст теж послало під три чорти московських «ходаків». Особливо жорстко вчинили козаки Брацлавського, Кропивнянського й Полтавського полків: вони побили царських посланців киями.
На думку українського історика Юрія Шевельова, для деяких тодішніх українських інтелектуалів цей договір був способом для розвитку концепції «Київ - другий Єрусалим». Україні, як їм здавалося, відкривався шлях до культурного завоювання сусіда. Поразкою ж став не сам договір, а політична боротьба, постійна зміна курсів й використання зовнішніх сил для боротьби з внутрішніми супротивниками. Наступники Хмельницького часто діяли за принципом: «Союз з першими проти других, а потім - навпаки.
Доля часто є жорстокою, й батько Богдан відчув її сповна. У 1656 році Московія кидає Гетьманщину в боротьбі з Річчю Посполитою й укладає Віленське перемир’я. Гетьман намагався знайти нових союзників: короля Карла Х й семигородського князя Юрія ІІ, але смерть Б.Хмельницького у 1657 завадила зміні політичного курсу Гетьманщини й, як наслідок , в історії України почався сумний період Руїни.
Наступники гетьмана пробувала вибудувати новий шлях для України: Виговський укладення Гадяцького договору й утворення Республіки Трьох народів, в якій українські еліти мали рівні права з поляками й литовцями. Дорошенко ставкою на османів. На жаль, ці концепції не мали шансу на реалізацію.
327 views09:20
О
