2022-01-30 16:16:22
коли вибір стоїть між кримінальною хронікою на реальних подіях і модою, мій вибір очевидний.
я не прихильниця історій вбивств, тому обравши для перегляду серіал «The Assassination of Gianni Versace: American Crime Story» я, мабуть, упустила інші шість слів, окрім двох - імені та прізвища великого модельєра. це «упущення» дало змогу познайомитись із серіалом надзвичайної краси. там прекрасно все і так вважаю не лише я: чотири номінації на «Золотому глобусі», дві нагороди за найкращий міні-серіал та найкраща чоловіча роль у ньому говорять самі за себе. Даррен Кріс, котрий зіграв головного героя - серійного вбивцю-психопата Ендрю Кунанана - воістину геніальний. але давайте про все попорядку.
перше, що мене здивувало - дуже дивна форма викладу подій. вона антихронологічна, спершу результат дії, а потім сама дія. перші три серії я намагалась розібратись, що відбувається і водночас захоплювалась красою кожного кадру та чудовою, непідробною грою акторів (окрім Даррена ролі отримали Едргар Рамірес (сеньйор Версаче), Пенелопа Круз (Донателла), Рікі Мартін (бойфренд модельєра), Фінн Уітрок та Коді Ферн (ви стовідсотково бачили їх, якщо чули про Американську історію жахів).
і, нарешті, на третій серії я розумію у якій формі ведеться розповідь. розумію, що на екрані переді мною психологічно травмована людина, яка заплуталась у власних брехнях. але Ендрю (до речі, як його звати насправді, я теж зрозуміла досить пізно, бо для кожного співрозмовника у героя нове ім`я, рід зайнятості і життєва історія) обожнює моду, гроші та шик. він всюди і ніде. він все і ніщо. мене хвилями накривала огида, подив, супротив, бажання вдарити по обличчю. аж допоки, в силу відмотування часу, я не познайомилась із справжнім Ендрю. із хлопчиком, котрого зробив таким - лицемірним, облудливим, егоїстичним, пафосним і грошелюбним - взірець для кожного сина — його батько.
як же мені боліло за долю покаліченого американського хлопця, котрий мріяв стати найкращою версією себе. котрого змусили думати лише про себе і у котрого в один момент забрали все.
історія модного дому Версаче, яка вкраплено показується у кожній серії, мене вразила куди менше. хоча у непростих стосунках Джанні й Донателли можна прочитати ДНК бренду, його цінності.
особливо враженою я була опісля серії «Сreator \ Destroyer», де паралельно розгортаються дитячі історії Джанні та Ендрю. першого підтримували, чули та поважали його інтереси. приймали його орієнтацію. другого батько запхав у рамки та програмував стати тим, ким він сам не зміг. надуваючи щодня величезну мильну бульбашку, тато Ендрю не розрахував - в один момент вона лусне. і пектиме все. але навіть цей нестримний біль не змінить його. у останній серії, коли Ендрю зателефонував йому, з сльозами на очах, витрачаючи на дзвінок останні центи, його батько не зрадив своїй зміїній натурі.
вкінці я вже почала розуміти, чим обумовлене вбивство п`ятьох людей рукою Ендрю. його хочеться пожаліти, бо знаєш його нутро - дружелюбного інтелектуала, щирого хлопчика з наївними мріями. але навряд чи від нього щось залишилось, коли головний герой, керуючсь лише бажанням помсти, імітуючи будь-які почуття, лишає людей найдорожчого. рушить долі. тоді співчуття починаю межувати з огидою.
наприкінець мушу додати важливий факт: Ендрю активно почали шукати лише після того, як він убив Версаче. багатьох турбує питання: чому чотири людські долі важать менше, ніж життя одного селебриті? на місці життєлюбного і простодушного Версаче міг опинитись будь-хто інший. і дуже навряд, якщо б п`ятою жертвою серійного вбивці став пересічний громадянин, чи стали б американські служби шукати Ендрю так само ретельно?
короче. дуже рекомендую. окрім краси, помпезності та світу багатих нам показують формування психологічно хворого убивці, сімейні стосунки основоположників відертого шику, як живеться гомосексуалам в американських 90-тих та куди нас може завести брехня.
20 viewsedited 13:16
C
