2022-04-28 14:21:13
Я довго думав чи варто це писати, але спробую. Це суб’єктивна думка - не більше того. В тексті про Маріуполь я не наважився повністю розкрити тему сепаратизму, бо зараз не прийнято відкрито говорити про свої національні проблеми. Але якщо вони існують, то для чого мовчати?
Трагедія Маріуполя, Волновахи та багатьох інших окупованих територій - це частково заслуга місцевих сепарів, які роками там мирно жили і чекали поки їх прийдуть рятувати від невідомо чого кацапські гандони. Зрозуміло, що їх там абсолютна меншість, але один прихований гнилий сепаратист може нашкодити тисячам українцям. Так і сталося.
Ще місяць тому всі активно обговорювали те, що в росії люди не виходять з протестами та не виступають проти війни. Але чомусь всі мовчали про українців (?) в Донецьку та Луганську, які так само ніде не протестували. Бананові республіки ніхто не обстрілював роками, вони вже жили відносно мирно і коли почалася війна - вони тільки й раді цьому, бо «где ви билі 8 лет?». Прийнято казати про те, що на територіях дірявих республік жили і живуть українці, які просто не мають змоги звідти виїхати. Але так само на українських підконтрольних територіях всі ці роки жили та продовжують жити сепари, які користуються всіма благами цивілізації, але дрочать на «рускій мір». Ці сепари обіймали керівні посади, допускалися до стратегічних об’єктів, володіли військовими таємницями та просто всі ці роки збирали цінну інформацію, яку зараз відкрито чи приховано зливають оркам.
Ось це і є наша українська трагедія. Люди, які ще вчора вечером сиділи з вами за одним столом, завтра можуть навести на ваш дім чи роботу ракети. А вони є як в Херсоні так і у Львові.
Поки в Україні житиме хоча б один такий виблядок - нам не вдасться остаточно перемогти. Бо будь-який організм гниє зсередини.
І ми повинні нарешті вилікуватися раз і назавжди.
1.2K views11:21
К
