Ліна Костенко

2022-07-22 16:30:36 Усі: стежать за десятками каналів з новинами й заспамлюють свою стрічку

Ті, хто читає цей пост, дочитують його й переходять у @people_svit

Автори збирають, перекладають і редагують новини з понад 100 перевірених джерел, серед яких The Guardian, Washington Post, WST.J та інші. Надсилають новину за 5 секунд після публікації там.

Канал висвітлює події з усіх куточків. Таким чином, ви не пропустите останні чутки у світі.

Посилання для переходу Відкрити / Коментувати

2022-07-22 08:08:01 Не живемо, а вибачаємось.
Хтось завжди зазирає у вікно.
Хтось потайки обнишпорює душу.
Хтось на людей нацьковує юрму.
Я все щось мушу, мушу, мушу, мушу!
А, власне, що я винна і кому?!

#ЛінаКостенко
Iovka Mechkarova Відкрити / Коментувати

2022-07-21 20:14:22 Відкрити / Коментувати

2022-07-21 18:55:53 І ще одне горе:
минали літа,
бо треба ж літам минати, -
у великому серці
якась пустота
його почала турбувати.

Чудна пустота,
порожнеча гірка, -
холодна,
тривожна,
вагома!

А чим заповнити пустоту - невідомо...

Може, радістю і розвагами,
може, гомоном вечорниць,
чи таємними ласками спраглими
чорнобрових палких молодиць?
Все було.
Вечорниці і гульбища.
Буйний хміль парубоцьких літ...
Пустоти не заповнив у серці
тих розваг зникаючий слід.

Що ж заповнить її?
Може, дружба?
Побратимства клятва свята?
Побратався з сусідським Іваном...
Не заповнилась пустота!
Ну, то, може, наука?

Вчився,
над книжками хмурив чоло...
Всі знання свої в серце кинув.
Знов прислухався -
не помогло!
Пустота,
пустота,
пустота! -
не зникає, а вироста.

Він дівчину зустрів біля броду.
Марив нею,
ночей не спав.
Голубину дівочу вроду,
ж молитву, у серце прийняв.
Він би взяв її за дружину.
Та відчув у хвилину ту,
що й вона лише на крихтину
заповняє його пустоту.

продовження в коментарях

Thom Holmes Відкрити / Коментувати

2022-07-21 18:17:01 Висота

Хто знає круті підйоми,
ходив на високі мости,
тому, напевно, знайоме
чуття — боязнь висоти.

Спочатку провалля зяє,
обрій не має меж,
і страшно стояти скраю:
здається — ось упадеш.

А потім зберешся на силі,
поглянеш спокійно вниз
і все побачиш в тій хвилі —
до найдрібніших рис...

Пишу про це неспроста:
поезія — теж висота.

KaLisa Veer Відкрити / Коментувати

2022-07-21 14:09:01 До шибки притулився голубок.
У дощ йому незатишно надворі.
Моя фіранка, штапельний лубок,
хитає лоджій обриси суворі.
Венеція… Каміння і вода…
Фантазія задуманої ткалі.
Осінній вітер, Синя Борода,
рве з горобин оранжеві коралі.
І це село, і дощ, і голубок,
Венеція, і повні очі смутку.
Димарик той сховався за горбок,
як підліток, що смалить самокрутку.
Я знаю, сонце буде на соші.
І дощ, і сніг — і все воно минеться.
От тільки щастя хочеться душі.
А на фіранках виткана Венеція.

Spiros Dmytro Відкрити / Коментувати

2022-07-21 12:07:01 Признаватися, може, й не варто,
щоб не знав ти і відав,
як, приклавши лінійку до карти,
виміряю між нами віддаль.
Сантиметри старанно множу.
Кілометри ретельно ділю.
І з усіх підрахунків виводжу,
що, мабуть, я тебе люблю.
Дощі випадають нечасто-
поникла трава, поникла...
Ти дуже схожий на щастя,
а я до щастя не звикла.
І знову мовчу наостанку,
дивлюсь, як проходиш мимо...
Так діти малих полустанків
проводять поїзд очима.

Ліна Костенко
Ли Чон Сок|Endmion1 Відкрити / Коментувати

2022-07-21 08:17:01 Я кину все. Я вірю в кілометри -
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
котра була богинею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене бо гине
моя душа, задивлена в чужу;
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддаллю,—
ні спогаду з собою не візьму;
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев'яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!

Google Images Відкрити / Коментувати

2022-07-21 07:07:01 Куди мене ти, слово, завело?
Дві довгі лави і чотири мури.
Здається, досить тісно для натури,
і здавна так було. Отак було.
Повільно тепле літо перейшло,
повільно тепла осінь промайнула.
Де ти, моє село? Ти вже забуло
про сина блудного? Куди втекло?
І знов один. І знов я сам-один,
а на віку, немов на довгій ниві,
бувають днини журні і щасливі,
ти ж тужиш і радієш серед днин.
Куди мене ти, слово, завело?
В тобі — мої початки нескінченні,
в тобі — мої сліди і всезнищенні
напитування про добро і зло.
7.IX.72

Олег Шупляк Сузір'я Пасіка (Кассіопея). Із серії "Український космос "
Василь Стус Відкрити / Коментувати

2022-07-21 00:15:11 Так, держава — це я, а не те, що вони з нею зробили.
І якби кожен усвідомив, що держава — це він, то досі у нас вже була б достойна держава.
І нація — це теж я. А якщо в цій нації є антинація, то прошу не плутати. Бо я належу до нації, яку обрав я і яка обрала мене — до красивої і шляхетної нації.
Записки українського самашедшого

Презентація роману "Записки українського самашедшего". Харківський національний академічний театр ім. М.Лисенко. 7 лютого 2011 р. частина 1





Читай твори Ліни Костенко Відкрити / Коментувати