Леся Литвинова

2023-01-09 22:17:03 Я не в Бахмуті. Це мій особистий тригер. І тригер багатьох тих, з ким я добре знайома.

Важко кожного дня дізнаватись про те, що загинули твої друзі. Або твої знайомі. Або незнайомі люди, які мали б жити далі. Знати, що вони в самісінькому пеклі, а ти на умовному "курорті", де твоє особисте виживання залежить лише від твоїх навичок та дисципліни. А не від "прилетіло/не прилетіло".

Я не в Бахмуті. Я відчуваю провину перед тими, кому важче ніж мені, на фізичному рівні. Я не там. А значить, не маю права ані на скарги, ані на втому, ані на вільний час.

Я не в Бахмуті. Тому мої потреби, або потреби мого підрозділу - це тільки в черзі за тими, хто прям зараз у самісінькому пеклі. І в цю чергу я ставлю себе самостійно. Тому, що розумію різницю між ними і рештою.

Я не в Бахмуті. Десь глибоко всередині маленька частка мене з жахом чекає потенційної ротації та егоістично радіє, що не туди. Бо в мене діти. Ніби в них їх немає.. І одразу за полегшенням приходить сором. Я - не в Бахмуті, а вони - там. І я нічого не можу зробити, аби їм полегшало. Бо я не там.

Я не в Бахмуті. Це звело б мене з розуму, якби не мій друг. Друг, який в 14-му році писав мені в особисті, виплескуючи свій біль. Всі ті, кого він поважав, тримали оборону ДАП. Гинули, потрапляли в шпиталі, але були міцніші за бетон. А він тим часом стояв на позиції в Маріуполі. В Маріуполі, який ніхто всерйоз не вважав дійсно небезпечним напрямком.

Цього року він загинув. На тих самих "безпечних" позиціях, на яких в 14-му смажив шашлик на пляжі і писав мені безкінечні повідомлення про те, що справжня війна десь в іншому місті... Відкрити / Коментувати

2022-12-31 16:07:38 Залишу собі на згадку. Колись вони приповзуть розповідати про те, що вони не хотіли війни, що їх ввели в оману, що в нас спільна культура і спільна історія.

Наша спільна історія виглядає саме так. Відкрити / Коментувати

2022-12-15 16:05:35 Мені здавалося, що фразу " Вам про всяк випадок треба антибіотики пропити, бо температура зависока. Щоб попередити пневмонію" після кількох років ковіду я вже не почую ніколи.

Але - ніт. Нічого не змінилося. Своєрідна стабільність. Давайте знов призначати антибіотики про всяк випадок. Для профілактики. Антибіотики, бляха. Для профілактики...

- Лікарю, а ви щось чули про резистентність до антибіотиків? Чули? Чудово. А в шпиталі були хоч раз? Бачили що таке сепсіс, який нема чим лікувати? Ні? А сходіть, подивіться. Ви ж типу військовий лікар, Вам туди можна.

Здається, лікар на мене образився. Шкода. Ми навіть не встигли подискутувати як саме можна діагностувати пневмонію крім " щось у Вас температура зависока"... Відкрити / Коментувати

2022-12-12 18:29:17 Чи не в кожній оселі зараз є планшет. На ньому слухають музику, за його допомогою зв'язуються з рідними, на ньому грають в ігри, або вчаться.

А чи знали ви, що планшети також воюють? А інколи і гинуть.

От прям зараз, поки ми гадаємо - чи буде черговий обстріл і чи знов влучать у енергетичні об'єкти, дівчата у АРМІЯ SOS готують нових бійців.

Це величезна кількість планшетів, які будуть "мобілізовані" для захисту саме об'єктів інфраструктури. Частина з них вже працює. І працює дуже ефективно. Дівчата - чудові інструктори, які вчать цивільні планшети військовій справі.

Зараз "мобілізація" йде недостатньо швидко, бо потребує значних коштів. Але ці кошти навіть близько незрівнянні з тими, які будуть потрібні для відновлення того, що можна зберегти.

Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4DirUxwpuB
Приватбанк: Картка 5168 7456 0652 5191
Приватбанк: Рахунок в ГРН: № UA633052990000026007046801720
Pay Pal: army.sos.ukraine@gmail.com
Зробити внесок (G Pay / Cards / IBAN Bank transfer / Crypto): https://armysos.com.ua/uk/vnesok/ Відкрити / Коментувати

2022-12-10 21:52:01 Ти маєш дозволити собі жити. Розумієш? Не чекати смерті. Жити. Кожну секунду. Хоча, ніхто напевно не може сказати скільки їх залишилось.

Тобі можна хотіти не лише співчуття та знеболення . Чашка кави, або поцілунок, або нова сукня, або улюблена музика - все це не втратило цінность. Бо ти все ще тут.

Тобі можна злитись на мене і на Всесвіт. Бо ти скоро підеш, а ми залишимось. Це несправедливо. Кажи про це. Я зрозумію. Це не злість в тобі говорить, а біль і страх.

Я стільки разів говорила це людям, які дізнались про свої страшні діагнози... І з кожним з них ми починали саме з цього : " Немає нічого важливішого за те, що ти живий. Ти є. І лише від тебе залежить як прожити той час, що залишився. Не дозволяй страху забрати в тебе все, що є. "

Я не знаю що може бути страшніше для країни, ніж війна. Страшніше, ніж розуміння, що життя крихке і може обірватися в будь-який момент. Але, навіть крихке, навіть спотворенє війною, це - життя.

Не можна жити лише в очікуванні "прилетить/не прилетить". Не можна цілодобово відчувати лише страх і біль. Не можна відкладати сьогоднішній день на завтра. Бо "завтра" може не бути. А сьогодні ти міг бути щасливим. Якщо б дозволив собі.

Так, можна хотіти смачної кави, нову сукню і чашку з дивним малюнком. Так, можна закохуватись, або сваритись. Так, можна фотографуватись з новою зачіскою. Ні, це не соромно. І ні, це не "не на часі". Жити - завжди на часі. Навіть в останні секунди. Хоча, ніхто напевно не може сказати скільки їх залишилось. Відкрити / Коментувати

2022-12-09 07:20:31 Скільки себе пам'ятаю, стільки мені дорікали, що я людина не системна, людина-емоція, людина-хаос. Але в більш-менш стабільному світі мені, з моїм хаотичним плануванням життя, було ок.

В умовах війни і тотального хаоса, коли всі спроби планування летять в безодню, доводиться вчитись розраховувати кожен наступний крок. Свій і тих, хто поряд. Тримати в голові план "Б", якщо не буде світла/зв'язку/можливості/ресурсу. І все одно розуміти, що зовнішній хаос набагато потужніший, ніж всі мої спроби його приборкати.

Ще кілька тижнів тому я була впевнена, що у мене закрито питання з потужним генератором для одного військово-медичного проекта. Ціна була більш ніж помірна як на наш час. Я б навіть сказала "довоєнна". Кошти були відкладені. Гадки не маю що пішло не так, але "завтра можна забирати" раптово змінилося на "нічого немає".

Те, що ми знайшли новий варіант - само по собі невеличке диво. Бо їх немає не тільки в Україні, але й в тих країнах, які ближче до нашого кордону. Те, що його вже вантажать на відправку в Нідерландах і за 5-7 днів він до нас доїде - теж диво.

Але на цьому дива закінчуються. Бо ціна зовсім інша. Сучасна.

Аванс я сплатила, але на нього пішло все, що було. Решту треба встигнути знайти за тиждень. Це 400 000 гривень.
І він життєво необхідний там, де має бути.

Приват : 4149 6293 1477 9471
Монобанка: https://send.monobank.ua/jar/4PxfkKo464

PayPal, нажаль, заблоковано, не витрачайте час. Відкрити / Коментувати

2022-04-24 11:58:21 Христос воскресе...
... Почти вся россия сегодня будет твердить эти слова, не вдумываясь в их смысл. Задорно стучать яйцом об яйцо, угощаться куличами, "следовать традициям" и вообще вести себя скрепно. Большая часть к обеду будет пьяной в говно. И по-своему счастливой.

Христос Воскресе, россияне. Христос Воскресе...

Когда из ваших церквей будет нестись благостное "смертию смерть поправ", помолитесь. Помолитесь что б Бога не было. Потому что если он есть, то сегодняшний праздник - про то, что смерти нет. А значит у вас нет никакого шанса по окончании вашей бессмысленной жизни провалиться в спасительную тьму. И тому, что осталось от ваших душ, придётся вечно платить за сегодняшний шабаш.

Христос Воскресе из мертвых...
Над руинами Мариуполя не было сегодня колокольного звона, зовущего к всенощной. Но если вы внимательно прислушаетесь - вы услышите набат. Набат по всем вашим мёртвым душам. На многие поколения вперёд.

Христос воскресе из мертвых, смертию смерть поправ...
Сегодня во всех украинских домах эти слова звучат о тех, в чьей смерти больше смысла, чем в вашем существовании. Чьи души тут, рядом с нами. Души воинов, души стариков, души младенцев. Убитых на поле боя, замученых в подвалах, расстреляных в своих домах, уничтоженных ради забавы, растерзаных, но непобежденных. Смертию смерть поправ...

Христос Воскресе...
Говорят, Бог милосерден. Говорят, он умеет прощать. Не знаю. Я всего-навсего человек. Поэтому в Светлое Христово Воскресенье единственные слова, которые у меня для вас есть - будьте прокляты. Відкрити / Коментувати

2022-03-04 12:46:51 Часть моих постов будет на русском языке. Для тех, кому все ещё кажется, что это миротворческая операция. Для тех, кто продолжает писать в международных пациентских группах "не тащите сюда политику, тут просто больные люди, в чем они-то виноваты"

Не осталось тех, кто не виноват. Не осталось тех, кто вне политики. Просто запомните это. Война, которая развязалась с вашего молчаливого согласия, уже забрала много жизней. Заберёт ещё больше. И все они будут на вашей совести.

В ночь, когла ваши ракеты полетели на наши города, ваша страна начала обратный отсчёт. Возможно, я не увижу развала вашей страны. Сеголня никто не знает увидит ли завтрашний рассвет. Но мне достаточно осознания того, что он близок.

Мы платим страшную кровавую цену за свою Независимость. Мы готовы её платить. Вы идёте в бой за безумные идеи свихнувшегося карлика. Не понимая, что тут из каждого окна будет торчать ствол, а с каждой крыши лететь коктейль Молотова.

Многие уедут. Те, у кого лежачие, маленькие дети, старики, системный болезни, те, кто парализованые страхом. Останутся те, кто не отступит ни на шаг. Я, например.

Вы готовы встретиться со мной лицом к лицу? С человеком, который хорошо умеет две вещи - рожать прекрасных детей и помогать тем, кому плохо.

Те, кому мы помогали, сейчас запреты по своим квартирам без возможности спуститься в подвал. Без лекарств, без воды, без возможности вывезти.

Мои дети отрезаны от меня на одном из самых "популярных" направлений. Без света, почти без еды и без шансов вытащить, пока вы не уберетесь с моей земли.

Я учусь тому, что ненавидела всегда - убивать. И поверьте, что учусь я быстро. У меня нет ни сочувствия, ни эмпатии, ничего вообще по отношению к тем, кто сюда припёрся. Мне все равно сколько им лет, кому они дороги и насколько ценны для этого мира.

Для меня вы все - мрази, вломившиеся ко мне домой. Все. До единого. Включая тех, для кого "все не так однозначно". Включая "мы просто родились не в той стране, а что я могу сделать".

Хотите выжить? Поднимайте бунты. Попробуйте показать миру, что россия - это не только Путин. Тогда, возможно, у вас есть шансы. А возможно и нет...
Потому что теперь это будет выглядеть как бунт голодных желудков, а не горячих сердец. Відкрити / Коментувати

2022-02-24 18:15:04 Мы работаем. И будем работать столько, сколько это будет возможно.
....Четыре часа дороги до работы. Впервые - через блок пост. Впервые - по асфальту, покореженому гусеницами. Впервые - навстречу людям, уезжающим из Киева на машинах и уходящих пешком.
.... - Простите за дурацкий вопрос. Но вдруг Вы работаете?
Мама-папа-сын приезжают за кислородом для дедушки с онкологией. Из больницы надо забирать. Папа на низком старте воевать. Мама, случайно услышав мой разговор по телефону с детьми, спрашивает не надо ли забрать нас к ней - у них безопасно.
.... Ігор Трофимов матерится как сапожник, но консультирует коллегу, у которого тяжелый ребенок в реанимации и перспектива остаться без кислорода.
.... Приезжают двое мужчин, привозят функциональную кровать и всякого-разного. У них умер близкий человек. Но они знают, что кому-то может понадобиться срочно. Остаются помогать сортировать перевязку для медиков. Кстати, с кем не успела сконтачиться - заезжайте, поделюсь всем, что есть.
...Звонят и звонят люди. Больницы выписывают всех, кого можно, что б освободить место для раненых. Отменяются операции. Пока есть электричество - есть шансы дышать дома. Киеву помочь могу. С регионами сложнее. Гуманітарна пошта України в лице Георгий Гарькуша обещает перевозки не останавливать. Но я понимаю, что не все от них зависит.
...На моем столе лежит каска, записка с адресом, контакт и ключ. Привет от друга, который ушел утром воевать. В Черниговской области в сельском доме у него остался лежачий отец. И я не знаю как туда доехать .
....Молодая девушка с круглым животиком шутит, что они приехали за аппаратом с малышом. Не удерживаюсь, всовываю Варькину игрушку и обещаю, что мы отобъемся раньше, чем малыш появится на свет.
...В офис приносят в переноске еще одну кошку. Ее только недавно взяли из приюта. Обещают потом забрать обратно. Кошка сидит в переноске тихо-тихо. Только глаза как блюдца.
... Еще с утра Tetiana Gorbatiuk ищет кто отвезет в область женщину с Альцгеймера. Сиделка сбежала. Родных нет. Готовы принять добрые люди, но надо перевезти.
- Да не вопрос! Сегодня?
Парень, который будет ее перевозить, позавчера потерял отца. Мы им помогали. Он зашел спросить чем помочь нам.
....- Это чудо. Чудо, - плачет женщина, только что получившая возможность не дать задохнуться отцу, - давайте я вам денег дам?
- Идите, занимайтесь отцом. Война закончится. А людей надо сохранить, - мне хочется плакать вместе с ней. В который раз за этот день.
Все будет Украина. Сил нам всем. Відкрити / Коментувати

2022-02-23 20:37:04 Из Телеграмма Andriy Tsaplienko :
23.02.2022 о 17:37 до ч/ч ВП № 1 (смт. Станиця Луганська) Щастинського РВП (ЄО № 837) надійшло повідомлення від гр. Левенець Олександра Олександровича, про те, що за адресою: Станично-Луганський район, смт Станиця Луганська, вулиця Ватутіна, буд.98, у будівлю потрапив боєприпас 122 мм, будівля горить.

....Вчера вечером я материлась в трубку, не стесняясь в выражениях.
- Сегодня. Никаких завтра. Ты выезжаешь чем хочешь, но сегодня.
Уже утром я встречала ее с поезда....

Дежавю. Гребаное дежавю. У нас с ней это уже было. В феврале 15 года. Только то утро было морозным, а сегодняшнее - теплым. Вот и вся разница. Впрочем, нет. В тот раз ее вывозили прямо из-под обстрелов. А в этот - она даже успела что-то набросать в сумки.

В перерывах между этими двумя приездами у нас было много всего. Попытки устроить жизнь на Западной, онкология, лечение, операция на головном мозге, васкулит, возвращение домой, в Станицу, в надежде на то, что там теперь безопасно...

В 15-м я встречала с поезда абстрактную переселенку. Сегодня - близкую подругу, почти родственницу.

- Ты знаешь, у меня чувство, что я никогда больше не вернусь домой...

В который раз она плачет у меня на кухне. И в который раз меня накрывает волной ненависти к тем, кто пришел в ее дом с войной.... Відкрити / Коментувати