2021-10-19 19:59:29
КОМЕТА
Вечорами ти висипаєш пісок у ночви, наготовлені до купелі,
кажеш, що це море, хоча й металеві його береги,
ти розводиш сіль у кухлі і виливаєш поверх піску,
море не може бути прісним - приговорюєш мені,
ти роздягаєш ніч, наче то я стою перед тобою,
і занурюєш її під воду - щоб мені була компанія,
коли буду черпати на дні своїм тілом пісок,
пересипаючи його, мов небесний пил галактик,
в яких ти народився і звідки прийшов до мене,
бо я запалила свічку й лишила її у вікні маяком
для заблукалих кораблів і спраглих моряків,
стомлених од холодних вод, у пошуках притулку,
ти прийшов до мене, почувши, що співаю колискову тим,
хто далеко від дому і не знає в який бік йти,
бо їхні душі загубилися на перехресті шляхів,
які ведуть лише у пастку, сплетену ними за життя,
ти прийшов до мене, бо я просила рятунку
від своєї пустки, яку не наповнити ні піском, ні водою -
вона всеохопна і в'язка, не випірнути і не випити,
лише спробувати утопити в ночі, що зараз поряд
і увіходить у мене, щоби завершити початий ритуал
повернення до витоків створення життя
і переродження тією, яка не стане згубою світу.
14 views16:59
П
