Пустелі

2021-09-27 15:29:13 кожне слово мов камінчик кинутий у воду
мов стріла не поцілена у ціль
але тремтить зрізана наконечником кора
але спливає соком відкрита рана
і колами збурюється німа вода

слова мов повітряні замки
у віддзеркаленні гір
відлунюють у камінні сурмою
загнаних страхом мисливців
у пастку підгірних королів

витесані на скелях символи згорають піском
що обпікають і переходять на шкіру ловців
що ще вчора були панами
а сьогодні стали жертвою слів

уклоняйтеся цим королям
що у мовчанні з’їли свої язики
каміння довго точитиме вода
а ще довше їх ранитимуть стріли Відкрити / Коментувати

2021-09-26 14:36:02 Трохи експериментального. Це вдруге записую вірш. Цікаво, чи зайде вам. Відкрити / Коментувати

2021-09-26 01:47:47 доконане відчуття того що я чужа
у цьому світі у тому житті
без чітких орієнтирів свободи і меж
без продиху до поколювання нігтів
у долонях до кривавих ран
до болю лиш би не дихати
бо подих то життя
а як жити відчуваючи свою непотрібність
у вечірніх відблисках ліхтарів
у ранкових туманах будинків
серед перехрестя думок слів і дій
лиш би не бачив лиш би не чув плач
серед нічних потвор
що прийшли за мною і тягнуть за руку
ходи сюди будь з нами
будь нашою посестрою
тільки подалі від болю і безнадії
день хилиться додолу
спроквола проводжаючи останній трамвай
так і я проводжаю востаннє себе
лиш би не чув лиш би не бачив Відкрити / Коментувати

2021-09-24 21:19:52 ЕТНА

Пробуджуючись од віковічних примар,
заслабла земля під розпеченою ковдрою,
у досвітню пору під закіптчаним небом
зламала тонку мантію прародительки Геї.
Вогняні язики вириваються з кузні Гефеста,
що поштовхом вибивали червоні ріки смерті,
увінчавши завершення людської ери.
Гарячим подихом Тифона охоплено світ.
Плин рутини тепер поступився віку руйнувань.
Розбурхана лихоманія поглинала все,
прожерливе бажання творило один закон –
тепер тільки він правитиме в світі цьому.
Мільйони років страждань минали без упину.
Всегрізний подих сина Геї знишкнув.
І лиш червона кров землі неохоче лишала слід,
де був колись його прихисток. Відкрити / Коментувати

2021-09-22 19:26:51 СПОГАД

Тану сутінками у руках твоїх,
осипаюся жаринками в обіймах,
темрява тремтить довкола тихо
і горить загравою минулих літ,
лишаючись відлунням вогників
на сферичних поверхнях наших тіл.
Кришаться від зніяковілих подихів
покрови й пута, схрещені над нами,
терпкий ґніт роздмуханого жару
розпалює смолу хмільних видінь,
де ти і я – мов відблиски ночі –
блукаємо стежками лабіринтів
незгасимих первоцвітів почуттів
у пошуках того єдиного спогаду,
що не тліє, а горить. Відкрити / Коментувати

2021-09-20 18:54:27 ​​ДВА ФРОНТИ

Небо стікає мені у долоні
холодними краплями сліз –
вздовж мого екватору
рубцюється тонка вісь
як між двома фронтами –
із півночі холодним,
із півдня спекотним.
Тремтить полуденна стрілка,
відлік пішов – із третім ударом
запобіжник у неба вимкнеться,
пекуче повітря розпалить кригу
і подихом спеки зігріє льоди,
обвіяні вітрами з півночі.
Відлік пішов – вісь тремтітиме
веретеном у твоїх руках,
голкою сколюватимеш крижини,
допоки вода не витече із них
під гарячим південним вітром.
Відлік пішов – збурена холодом
повітряна маса розчавлює вісь
і я мов розтоплена крижина
блукаю серед океану тепла. Відкрити / Коментувати