Гомо інфантілікус або чому дорослішання це не боляче Насправд | Зухвала агресивно друкує…

Гомо інфантілікус або чому дорослішання це не боляче

Насправді боляче. Але не настільки боляче, як у випадку, якщо дорослішання так і не відбулося.

Думаю варто пояснити, чому я вирішила написати цей текст. Бо як мені здається, багато проблем, особливо такого буремного часу як цей, упирається в бісову інфантильність.

Всі безглузді гасла від «какая разніца» до «нужно просто пєрєстать стрєлять» суворо упираються в цю саму інфантильність.

Почнемо з визначення. Інфантильність - це по суті недалекоглядність. Прийняття рішень, враховуючи виключно, що я отримаю тут і зараз. Її опозиція зрілість - це як раз прийняття рішень з урахуванням довгострокової перспективи.

От вам приклад. Сидить людина і думає «а какая разніца?». Ну правда, що зміниться до вечора, якщо продовжувати говорити російською? А зранку щось зміниться? Ніт. То нашо воно треба. Значить дискомфорт вже сьогодні, а переваг ніяких. Ні завтра, ні після завтра. І на наступному тижні теж.

Цікаво, все та ж дитяча свідомість вимагає результатів тут і зараз, а наслідки багаторічного їбланства повинні розчинитися в повітрі.

Що ще характерно, так це віра в те, що на складні питання існують прості відповіді. Як закінчити війну? Надо просто пєрєстать стрєлять. Ну а шо? Ну пулі не будуть летіть і війна закінчиться.

З усіх внутрішніх воєн які я веду, боротьба за зрілість найбільш запекла. Я роблю це з цілком егоїстичних причин. Просто помітила, що якщо враховувати довгострокову перспективу, то в лобєшню летить рідше.

Треба визнати, що ця боротьба не йде гладко. От я захотіла скачати книжку українською і качаюсь в агонії, а чого це тут не едемський сад? Я ж дозріла читати українською, а тут і цього нема і того нема. Дитина лютує, доросла вже питає, а давно ти створюєш попит, що розкатала губу прийти на все готове?

Дитина волає, так це ж скіки часу пройде, поки тут все налагодиться. Оно на руском все є, тут і зара, і платно, і на шару. Доросла питає, ну і що чекає на тебе через рік? П’ять? Десять?

Парадоксальний по очевидності висновок, який доводиться визнати. Складне - це складно. Магічної пігулки нема, Гогвартс не відкрили. Саме розчарування. Перемога не наступає за 2-3 тижні. Демократія не будується сама собою. А якщо не платити податки то і нєхуй питать, а гдє європєйскій уровєнь жизні?

Сама боротьба за зрілість - ще те побоїще, де на тисячу невдалих спроб відкласти телефон до 00.00, наступить 1001 перша, де ти нарешті второпав. Але це буде явно не сьогодні. І будемо вважати, смирення, з яким я залипаю в телефоні до перших півнів - теж свого роду зрілість