Зухвала агресивно друкує…

2022-08-16 00:16:30 «В любой дракє вінавати обє старани»

Дивилась тут недавно відос пана @ssternenko про інтерв’ю свинособачого десантника, який проявив небувалу для кацапні прозорливість і засумнівався, а чи так це прям нормально вбивати беззбройних людей і пхнуть свою орчу морду на територію суверенної держави. Але тут не про це.

У фіналі русня підсумовує філософським висновком - «но вапщєта в любой дракє вінавати обє старани». В перекладі з свинособачої - типу жертва геноциду несе якусь відповідальність за геноцид.

Зрозуміло, що така логіка речей, а точніше її відсутність, для кацапа грааль мудрості, і тут нема нічого дивного.

Проте, ця дікуха про перманентну «віновность абоіх старон» прижилась далеко за межами сміттєвого бачка, який ще називають - мізки росіян.

Так кажуть і про конфлікт, і про бійку, і навіть про війну. Про війну В третьому тисячолітті.

О цій порі вічності, навіть неписемним ясно - в абсолютній більшості воєн є цілком очевидне зло. В кожній війні - є чортів агресор, загарбник, смердючий окупант, який із століття в століття вигадує своєму людожерству якусь благородну мету, типу асвабаждєнія.

Складно розв‘язуваних конфліктів, типу Ізраїлю з Палестиною, де обидві сторони мають свої справедливі претензії на територію - було мізер.

Це ще раз доводить, що яку б нісенітницю ти не ніс, якщо повторити її достатню кількість разів - воно приживеться.

І прижилось же. Від глобального, до побутового. Побачивши лупцьовану жінку мандрівні філософи дістають з рукава своє «в каждай дракє вінавати обє старани», добиваємо зверху «а ми вєдь всєй правди нє знаєм» і виходить - весь світ театр, а вся хуйня, яку в ньому несуть - методичка руской пропаганди.

Схоже в нашій галактиці нема нічого складнішого, ніж лінійна логіка. Все ніяк не виходить поставити крапку в простій аксіомі, що коли б‘ють - винен, той хто б‘є. Коли вбивають, винен вбивця. Не певна, що доживу до моменту, коли бажання виправдовувати сильного і йобнутого кудись подінеться. А поки готуюсь закатувати очі ще не один мільйон разів (якщо пощастить так довго прожити, звісно). Відкрити / Коментувати

2022-08-14 23:40:23 Хороших рускіх нема, їх вбили погані рускі

З усіх стартапів, які коли небудь починала русня, ідеально вигорів тільки один - і це, селекція мразоти.

Я все ще неможу усвідомити всю глибину жалюгідності і деградації той самой «загадочнай руской души». Але добре зрозуміло, що за одне покоління таких результатів не досягти.

Аномалія в тому, що найкращих рускіх вбивають самі рускі. Всі хто проявляв хоч якісь проблески людського - в могилі. Всі нємцови і політковські. Всі там. І так століттями.

Безумні людожери скаженого заболоття змогли досягнути колосального результату. У них є велитенське плем’я рабів, на фоні яких - худоба, виглядає потужним громадянським суспільством. Це вже виглядає як щось генетичне. Бо на болотах вєлікой руской імпєрії можуть адаптуватись і жити тільки супермразі, деграданти, та істоти, в яких на роду написано - нікчема.

Рабськість - це і є менталітет руского чєловєка. Здавалось би, це ж ідеально для будь-якого руского фюрера? Що ж пішло не так?

Істина стара як світ. Воюють воїни, не воюють раби. Піднімемо бокал за захід болотно-руской недоімперії. Відкрити / Коментувати

2022-07-19 00:22:27 Господи, як подумаю, скіки негараздів ще чекає на їбану русню… Ммм…

Розйоб Кримського мосту, палання чірнаморскава флота, деокупація Херсону, Мелітополя, Маріуполю… Місто за містом, селище за селищем…

Як очищуватиметься карта України від руснявої сарани, з тим же успіхом будуть танути імперські ілюзії незрілих зачуханих русачків.

Це ж очевидно, єдине, що є в глубінного народа вєлікого заболотья - це віра у власну завоєвательську велич. Але тут, товстий прутень реальності наближається, щоб ляснути русню прямо по лобі (у кращому випадку).

В них же нічого нема, крім цих хворобливих фантазій. Ні-чо-го. І навіть вони скоро закінчаться.

А далі - тільки гірше. Репарації, ізоляція, репресії і ще багато складних слів, які рускій чєловєк виговарює з трудом.

Що важливо. Для будь-кого іншого поразка - це погано, важко, але це не ставить хрест на цілому народові. Проте русня сприймає таке інакше. На росії, дати слабину = померти. А поступитися, навіть якщо це цілком справедливо, це значить що ти опущєний пєтух. Ізгой до кінця своїх днів.

Гидування рускімі ол овер зе ворлд ніщо, у порівнянні з тим, що вони зроблять самі з собою. Головне їм не заважати і вчасно закрити кришку цього унітазу.

Добраніч Відкрити / Коментувати

2022-07-14 23:11:16 Я консервую свій гнів.
Кожен день. Кожної години. З кожною трагічною новиною, сиреною, з кожним спустошеним поглядом на вулиці, з кожним фото, що дере на шмаття, з кожним флешбеком, пережитим і домальованим з чужого болю. Я консервую.

У мене повен погріб, але тре щоб рашня була в курсі, що резервуар ненависті - нескінченний. І нема йому меж, як і строку давності.

Чого ця гнила наволоч не здатна осягнути, так це те, що ми дійсно болимо. Це за межею їх розуміння. Ми бачили і чули, якою байдужістю віє від всіх їх «родствєнних связєй». На росії загалом не прийнято цінувати людей і життя. Що десь піддається лінійній логіці, бо які з них люди, і яке в них життя.

Отупівша від імперіалістичної пропаганди рашистська морда, не йме розуміння, що таке безповоротна втрата, що таке неповторність людини, і на що здатні ті, кого вони прирекли на таке страждання.

Я взагалі не сумніваюсь, що якщо завтра на росії вимре півцарства, вони погорюють недільку і далі будуть жить як жили, жерти скумбрію на газеті і хвалить царя.

Я до чого це. В мене повні погреби консервації. І я не планую робити з цього гробницю. О нє русня. Не з вашим щастям.

Я планую відкривати банку за банкою, і не тре надіятись, що там щось спортиться. Щось з цих банок відкриють ті, хто прийде після мене. Щось відкладемо на свато. Але буде вдоста, всім вистачить.

І це ми зайшли тільки в один український погріб. А їх мільйони. Ця відраза, ненависть і презирство - вона не на роки, і не на покоління.

Ще одна хуйова новина для покидьків заболоття. Ми не нація всратишів, яка боїться чахлого діда і дозволяє собою помикати армії мусорів. Це не земля, яка родить самих зрадників і дріб‘язкову погань. Ми не були такими, а ця війна зробила нас ще запеклішими. Наївно думати, що «хахли пабухтят і успакояца». Засліплююча дурість, але рашня так і думає.

Кажуть гірша з помилок - недооцінити противника. Сенсація, рашня проїбалась і зробила помилку, за яку будуть платити їх праправнуки, що в душі не їбуть, хто такий цей путєн.

Але що зробиш, граждані расєяні, ви вже оплатили своїм нащадкам цей круїз. Що вже казати за вас самих - лишилось тільки гниття. Ці дивні деньки серед сварок в чергах і гнилого базара про дефіцити - стануть найсвітлішими спогадами. Насолоджуйтесь, поки можете. Відкрити / Коментувати

2022-07-11 15:54:43 Ох, вже ці розколювачі українського суспільства

Ці гнобителі російськомовних, ці радикальні екстремісти, які в такий важкий для країни час, не збираються терпіти російську експансію в себе вдома.

Жахливе жахіття
Слухаючи ці пасажі зросійщених українців, маю підсвідоме бажання сходити за попкорном і чекати коли почнеться за мальчіков в трусіках.

Що мене звеселяє в розказнях, про «свабодную страну», так це повний ігнор, що у вільній країні є закони. У всіх апеляціях, до нецивілізованих дикунів, які нападають, якось затерлося, що складова цивілізації - це верховенство права.

І тут з‘ясовується, що у вільній країні ми живемо, рівно до моменту, поки не доводиться виконувати закон і обслуговувати чи вести публічну комунікацію українською. І вже тим більше похуй плюс поїбать на чиїсь свободи і прагнення, якими б конституційними вони не були.

Окрема каста для мене особисто, це люди, які вміють говорити українською і навіть нею створюють контент, коли є така обов’язкова умова. Але з власної ініціативи? Да чьто ето тваріцца?!

Ну типу, як Єфросініна і ко. Ллються сльози і скарги на хейт. (не забувайте, говорити, що ви хочете українського в Україні це хейт) Знаходяться якісь високі матерії, де ну не може людина описувати емоції українською чи ще там щось.

Я не здивована, я пам‘ятаю і всередині себе подібну риторику. Але з першими вибухами в Києві різко стало зрозуміло, що це не тягне на аргумент. Існує точка неповернення, після якої ти береш і робиш. Якщо не береш і не робиш - значить точка неповернення для тебе не настала.

Для мене вся бравада на захист руснявого свідчить тільки про одне. Людина, яка так захищає руске - самоідентифікується через нього. А це вже фундаментальна проблема. Значить ця людина дала рашистській культурі поглинути себе в корені. Це не безнадійно, але це дуже велика робота і якщо ніхто за неї не береться, значить рускій мір перемагає в конкретному індивідуумі.

Щодо мене, то мені такі діячі нецікаві. Виключно тому, що мені нічому в них вчитися. Я не отримаю ніяких прозрінь, бо це ті, хто за замовчуванням не може створити новаторських сенсів.

Це купання в смузі з парєной рєпи, де скіки ти його не прикрашай листочком м’яти, скіки не наливай в крафтові стакани - все та ж сама туфта. Заскорузлі передрочені наративи від дєдушкі лєніна, толстого і інших соловйових. Не треба мені перезнімати іронію судьби, робить ремейки дудьовщини, создавать українського кіркорова.

Я свідома того, що за залізною стіною парєбріка - не вакуум і порожнеча. А мільярд галактик дійсно вільних сентенцій, які можуть розвиватися не спираючись на костиль руского міра. Відкрити / Коментувати

2022-07-10 00:21:24 Отже, ми тут і зараз. Тут і зараз, блядь!

Почну з того, що бути тут і зараз - це не найрозповсюдженіший агрегатний стан для нашого покоління. І це не тут почалось. І не зараз. Просто в епоху лютих переживань наше «не тут і не зараз» відчувається максимально гостро.

Я пишу цей пост, не як афірмацію жизні в мамєнтє, а як посібник самодопомоги. Цілком імовірно, що це може зайняти кілька постів.

Зайду як завжди здалеку. Ми відчуваємо емоцію в двох випадках - як реакцію на конкретну ситуацію і як реакцію на конкретну думку. «Тут і зараз» як інструмент нам потрібен якраз у другому випадку.

Застерігаю, що багато з наших думок, які є спонсором страждання вже стали автоматичними і їх не так просто відслідковувати. Але про це наступного разу.

Отже, якщо ми знаходимо себе в стані гострої тривоги, відчаю, чи навіть горювання, але не відбулося нічого критично-жахливого, немає ніяких страшних вістей, вітаю - ви не тут і не зараз. Ви або купаєтесь в майбутніх страшних сценаріях, або повернулись до минулих жахіть.

Щоб повернутися в момент, треба задіяти органи відчуттів поетапно.

1. Зір: знайдіть 5 предметів зеленого кольору. Чи будь-якого іншого.
2. Слух: прислухайтесь що навколо
3. Нюх: чим пахне
4. Смак, ну ви поняли
5. Тактильні відчуття: що відчуваєте в тілі, на чому сидите/лежите, м‘яке-тверде і так далі.

Спочатку почерзі концентруєтесь на кожну з відчуттів, далі стараєтесь сконцентруватись на всіх одразу. В кінці візьміться за якусь частину тіла чи предмет одягу. Наприклад за сережку, чи за плече, щоб це було відчутно. Так ми програмуємо мозок запам‘ятати цей стан і далі це можна довести до автоматизму.

Так, спочатку мозок може противитися, але нічого, і не таких ламали І не забувайте дихати, це теж важливо.

Щасливого розкруту Відкрити / Коментувати

2022-07-08 22:16:31 Війна - це 100% невідомості

З усіх стрьомних штук, яких боїться наш мозок - невідомість найстрашніша. Навіть по мирному часу, та сама знаменита тривожність досягла пандемії. Тепер же й поготів.

Війна - це час, коли що завгодно може трапитись коли завгодно. Погана і трохи популістична новина, у мирний час це теж було досить таки вірогідно.

Це суперстрьомна теза, і я б нізащо її не педалювала, якби ключ до смирення не лежав через цей їбучий чагарник.

Щоб пояснити, що я в біса маю на увазі, треба зайти трохи здалеку. Підступний мозок хоче все контролювати. І щиро вірить, що це можливо. І щоб врятувати нас від несподіванок, він робить цей трейлер фільму-катастрофи у нас в голові. В когось іноді, в когось безперервно.

І наче все логічно, типу ти сплануєш свою хвацьку поведінку в найлютіших піздарєзах і будеш готовий. І от тут починається головне страхіття. Відбувається спроба планувати і передбачити свої емоції. Не поведінку. Якби треба був план дій, то ти його склав і питання закрите. Але мозок хоче спланувати майбутній біль, страх, відчай. Він думає, поплачем зара, а потім все приймемо на рівному писку. Щоб це помітити треба добре за собою поспостерігати.

Огидний факт, емоції не можна спрогнозувати, своє горювання не прожити наперед, і скільки не катайся в агонії, якщо біда прийде, - реакція непрогнозована. Я це собі, якщо що. І трохи вам)

І от тут доведеться повернутися до «щозавгодно може трапитись коли завгодно». Якщо прийняти це як факт, то стає зрозуміло, що операцію по стратегічному плануванню всієї хуйні міра можна закривати. Який сенс, якщо дійсність може мутувати настільки, що фантасти беруться за голову.

Тепер множимо це на «реакція на пиздець непередбачувана» і от вже треба закривати цей знімальний майданчик фільмів-катастроф.

З хорошого, тут і зараз піддається певному контролю. Що я відчуваю тут і зараз, теж дещо підлягає корекції. Але яка в біса різниця, що там тут і зараз, коли треба терміново взнати, що там буде тоді і потім))

П.С. Якщо у вас є питання, що його робити з цим «тут і зараз», і як у ньому опинитися, пишіть в коментах і я зроблю згодом ще один пост з інструкціями від моєї мудрої психотерапевтки. Відкрити / Коментувати

2022-07-06 15:01:12 Аларм! Зрада! Катастрофа!

У світлі вчорашніх заяв Генштабу відкрився портал в пекло. Разом з тим, спікер Одеської ОДА Братчук додав масельця у вогнище і тут вже цунамі істерики зносило все на свому шляху. В таких випадках критичне мислення і далекоглядність - перша жертва.

Якщо когось оминуло, Братчук сказав наступне: «Є всі шанси того, що війна затягнеться і воювати підуть якщо не всі, то більшість чоловіків, а також більшість жінок, тому що тим військам, які зараз на передовій банально потрібна буде заміна».

До таких новин спільнота виявилась не готова і поспіхом довелося пояснювати, що війна - це не тільки воювати на нулі, це ще й обслуговувати армію в тилу, надавати медичну допомогу, волонтерити.

І буду відверта, те що суспільство подібні заяви сприйняло гучним воєм, як на мене - ДУЖЕ поганий знак.

Коли Сєрьога прийняв рішення мобілізуватися, одним з його аргументів було таке:
Ми не знаємо, як все складеться, але є шанси, що ця війна може торкнутися абсолютно кожного. І якщо це відбудеться, то шанси більші в того, хто вміє себе захистити і розуміє, що відбувається.

В світлі історій про мінометні обстріли - ця теза мені не здається такою вже привабливою. Але правда в ній все ж таки лишається. Війна і правда може тривати дуже довго. Нам світить майбутнє мілітарної держави. Цілком імовірно, що певний рівень військової підготовки повинен мати кожен громадянин і громадянка. Ми маємо бути готові до будь-чого, бо в нас під боком - нація людожерів.

Тому я нервово покурюю айкОси один за одним, коли на 5 місяць війни значимій частині нашого суспільства видається, що війна вона десь, і можна якось пересидіти. Ви оце страшилок не розказуйте.

Тотальний пиздець - це розказні про те що нам є кому воювати. Вже пробачте мені, як дружині військовослужбовця, але емпатії до такого в мене нема зовсім.

Бачте воно як. Ніхто не хоче воювати, якщо можна було б не воювати. Нє, ну може є якась шайка садистів з заболоття, яким війна це чисто кайф. Але будь-яка здорова людина, хотіла б уникнути обставин, при яких доведеться воювати. І так, тим хто на передовій, чи на блок-посту, чи лагодить танк, потрібна і підтримка, і підміна. Це зручна думка, мовляв це люди з якогось іншого тіста. Але ніт. Всі бояться, і всім важко, і рано чи пізно - воїни втомлюються і хтось має підставити плече.

Хочу підкреслити. Це не пасаж в стилі, «ану нахуй всі служить». Це нота протесту тотальному відстороненню. Яке в умовах війни може коштувати життя. Ми всі віримо в перемогу, але коли вона настане невідомо. Відомо тільки, що сама собою не настане. І готуватися до найгірших сценаріїв - це теж один із кроків до перемоги. Якщо не на полігоні, то на курсах медичної допомоги, стрільби, самооборони. Є багато способів себе підготувати, від купити свисток до мати на готові аптечку на всі випадки життя. Але не дозволяти собі впадати в рожеві мрії про 2-3 тижні. Ми готові до гарних сценаріїв. До хуйових доводиться готуватись.

Події війни непередбачувані, і така інфантильна позиція тривожний сигнал про те, що для когось може настати ще одне 24 лютого. Відкрити / Коментувати

2022-07-05 23:34:11 Гомо інфантілікус або чому дорослішання це не боляче

Насправді боляче. Але не настільки боляче, як у випадку, якщо дорослішання так і не відбулося.

Думаю варто пояснити, чому я вирішила написати цей текст. Бо як мені здається, багато проблем, особливо такого буремного часу як цей, упирається в бісову інфантильність.

Всі безглузді гасла від «какая разніца» до «нужно просто пєрєстать стрєлять» суворо упираються в цю саму інфантильність.

Почнемо з визначення. Інфантильність - це по суті недалекоглядність. Прийняття рішень, враховуючи виключно, що я отримаю тут і зараз. Її опозиція зрілість - це як раз прийняття рішень з урахуванням довгострокової перспективи.

От вам приклад. Сидить людина і думає «а какая разніца?». Ну правда, що зміниться до вечора, якщо продовжувати говорити російською? А зранку щось зміниться? Ніт. То нашо воно треба. Значить дискомфорт вже сьогодні, а переваг ніяких. Ні завтра, ні після завтра. І на наступному тижні теж.

Цікаво, все та ж дитяча свідомість вимагає результатів тут і зараз, а наслідки багаторічного їбланства повинні розчинитися в повітрі.

Що ще характерно, так це віра в те, що на складні питання існують прості відповіді. Як закінчити війну? Надо просто пєрєстать стрєлять. Ну а шо? Ну пулі не будуть летіть і війна закінчиться.

З усіх внутрішніх воєн які я веду, боротьба за зрілість найбільш запекла. Я роблю це з цілком егоїстичних причин. Просто помітила, що якщо враховувати довгострокову перспективу, то в лобєшню летить рідше.

Треба визнати, що ця боротьба не йде гладко. От я захотіла скачати книжку українською і качаюсь в агонії, а чого це тут не едемський сад? Я ж дозріла читати українською, а тут і цього нема і того нема. Дитина лютує, доросла вже питає, а давно ти створюєш попит, що розкатала губу прийти на все готове?

Дитина волає, так це ж скіки часу пройде, поки тут все налагодиться. Оно на руском все є, тут і зара, і платно, і на шару. Доросла питає, ну і що чекає на тебе через рік? П’ять? Десять?

Парадоксальний по очевидності висновок, який доводиться визнати. Складне - це складно. Магічної пігулки нема, Гогвартс не відкрили. Саме розчарування. Перемога не наступає за 2-3 тижні. Демократія не будується сама собою. А якщо не платити податки то і нєхуй питать, а гдє європєйскій уровєнь жизні?

Сама боротьба за зрілість - ще те побоїще, де на тисячу невдалих спроб відкласти телефон до 00.00, наступить 1001 перша, де ти нарешті второпав. Але це буде явно не сьогодні. І будемо вважати, смирення, з яким я залипаю в телефоні до перших півнів - теж свого роду зрілість Відкрити / Коментувати

2022-06-29 00:22:59 Білорусь чи білорусія?

Ця дилема мене хвилює від початку повномасштабного вторгнення. Бачите, з русньой все ясно, ідуть нахуй всі до одного. А що з білорусами?

З одного боку, вони явно відрізняються від росіян. Протести 2020, партизанський рух, полк Кастуся Калиновського…

З іншого, є дещо, що об‘єднує росію і білорусь, і це не лише лямур бункерного з тараканом.

Почнемо з протестів 2020. Думаючи про них сьогодні більш серйозно, моя увага чіпляється за два меседжа. Перший: центральна думка протесту, те що він мирний. Друга: це різнобарв‘я наративів «ми нє хатім как на Майданє».

Тоді, у 2020 я пропустила це повз вуха. Але сьогодні це читається геть інакше. Так, «нє хатєть как на Майданє» - це нормально. Це загалом ок, не хотіти трагедій. Але проводячи паралелі з Революцією Гідності, стає очевидним, що всього кілька років злочинного режиму януковича обернулося жахливою трагедією. Проте янукович був при владі менше 4 років, та цього вистачило для масових вбивств на Майдані.

Сьогодні я вбачаю в цьому тінь звинувачення українців, які мовляв надто радикальні і не змогли вирішити питання мирно. Але головне, я бачу як інфантильно білоруське суспільство поставилося до ситуації у своїй власній країні.

Бачте у чому справа, лукашенко - диктатор. Він сам це визнає, і життя в білорусі стало репресивним не в 2020, а від початку правління таргана. І це вкрай наївна позиція, що диктатуру можна знести мирним протестом. Диктатура - це режим який утримується силою. І повалення його відбувається теж виключно силою.

Сьогодні, ми знаємо до чого це призвело. Звірства і масові репресії, тисячі зниклих без вісти, які ніколи не повернуться додому, зґвалтування і катування в промислових масштабах. Це обличчя диктатури лукашенко, а не шутки-прібауткі про йобнутого чик-чирика.

Очевидно, народ білорусі допустився жахливої помилки. Ба більше, це помилка батьків, за яку розплачуються діти. І будуть платити онуки, якщо висновків не буде зроблено. Диктатура лукашенко буде посилюватись, і те коли він кине вже власний народ гинути справа часу.

Головним для мене є питання, чи визнає народ білорусі свої помилки і чи прийме рішучі дії, щоб їх виправити.

Бо поки риторика багатьох білорусів мало відрізняється від російської. У всьому винен лукашенко, ми нічого не можемо зробити, а у нас он взагалі як погано.

До чого призводить така життєва позиція добре відомо. Маємо нещастя споглядати на 140 мільйонний народ зомбі, майбутнього для яких просто нема.

Я щиро зичу народу білорусі подорослішати, з цього починається робота над помилками, і тільки це дає шанси на вільне життя. Відкрити / Коментувати