Ох, вже ці розколювачі українського суспільства Ці гнобител | Зухвала агресивно друкує…

Ох, вже ці розколювачі українського суспільства

Ці гнобителі російськомовних, ці радикальні екстремісти, які в такий важкий для країни час, не збираються терпіти російську експансію в себе вдома.

Жахливе жахіття
Слухаючи ці пасажі зросійщених українців, маю підсвідоме бажання сходити за попкорном і чекати коли почнеться за мальчіков в трусіках.

Що мене звеселяє в розказнях, про «свабодную страну», так це повний ігнор, що у вільній країні є закони. У всіх апеляціях, до нецивілізованих дикунів, які нападають, якось затерлося, що складова цивілізації - це верховенство права.

І тут з‘ясовується, що у вільній країні ми живемо, рівно до моменту, поки не доводиться виконувати закон і обслуговувати чи вести публічну комунікацію українською. І вже тим більше похуй плюс поїбать на чиїсь свободи і прагнення, якими б конституційними вони не були.

Окрема каста для мене особисто, це люди, які вміють говорити українською і навіть нею створюють контент, коли є така обов’язкова умова. Але з власної ініціативи? Да чьто ето тваріцца?!

Ну типу, як Єфросініна і ко. Ллються сльози і скарги на хейт. (не забувайте, говорити, що ви хочете українського в Україні це хейт) Знаходяться якісь високі матерії, де ну не може людина описувати емоції українською чи ще там щось.

Я не здивована, я пам‘ятаю і всередині себе подібну риторику. Але з першими вибухами в Києві різко стало зрозуміло, що це не тягне на аргумент. Існує точка неповернення, після якої ти береш і робиш. Якщо не береш і не робиш - значить точка неповернення для тебе не настала.

Для мене вся бравада на захист руснявого свідчить тільки про одне. Людина, яка так захищає руске - самоідентифікується через нього. А це вже фундаментальна проблема. Значить ця людина дала рашистській культурі поглинути себе в корені. Це не безнадійно, але це дуже велика робота і якщо ніхто за неї не береться, значить рускій мір перемагає в конкретному індивідуумі.

Щодо мене, то мені такі діячі нецікаві. Виключно тому, що мені нічому в них вчитися. Я не отримаю ніяких прозрінь, бо це ті, хто за замовчуванням не може створити новаторських сенсів.

Це купання в смузі з парєной рєпи, де скіки ти його не прикрашай листочком м’яти, скіки не наливай в крафтові стакани - все та ж сама туфта. Заскорузлі передрочені наративи від дєдушкі лєніна, толстого і інших соловйових. Не треба мені перезнімати іронію судьби, робить ремейки дудьовщини, создавать українського кіркорова.

Я свідома того, що за залізною стіною парєбріка - не вакуум і порожнеча. А мільярд галактик дійсно вільних сентенцій, які можуть розвиватися не спираючись на костиль руского міра.