Я консервую свій гнів. Кожен день. Кожної години. З кожною тр | Зухвала агресивно друкує…

Я консервую свій гнів.
Кожен день. Кожної години. З кожною трагічною новиною, сиреною, з кожним спустошеним поглядом на вулиці, з кожним фото, що дере на шмаття, з кожним флешбеком, пережитим і домальованим з чужого болю. Я консервую.

У мене повен погріб, але тре щоб рашня була в курсі, що резервуар ненависті - нескінченний. І нема йому меж, як і строку давності.

Чого ця гнила наволоч не здатна осягнути, так це те, що ми дійсно болимо. Це за межею їх розуміння. Ми бачили і чули, якою байдужістю віє від всіх їх «родствєнних связєй». На росії загалом не прийнято цінувати людей і життя. Що десь піддається лінійній логіці, бо які з них люди, і яке в них життя.

Отупівша від імперіалістичної пропаганди рашистська морда, не йме розуміння, що таке безповоротна втрата, що таке неповторність людини, і на що здатні ті, кого вони прирекли на таке страждання.

Я взагалі не сумніваюсь, що якщо завтра на росії вимре півцарства, вони погорюють недільку і далі будуть жить як жили, жерти скумбрію на газеті і хвалить царя.

Я до чого це. В мене повні погреби консервації. І я не планую робити з цього гробницю. О нє русня. Не з вашим щастям.

Я планую відкривати банку за банкою, і не тре надіятись, що там щось спортиться. Щось з цих банок відкриють ті, хто прийде після мене. Щось відкладемо на свато. Але буде вдоста, всім вистачить.

І це ми зайшли тільки в один український погріб. А їх мільйони. Ця відраза, ненависть і презирство - вона не на роки, і не на покоління.

Ще одна хуйова новина для покидьків заболоття. Ми не нація всратишів, яка боїться чахлого діда і дозволяє собою помикати армії мусорів. Це не земля, яка родить самих зрадників і дріб‘язкову погань. Ми не були такими, а ця війна зробила нас ще запеклішими. Наївно думати, що «хахли пабухтят і успакояца». Засліплююча дурість, але рашня так і думає.

Кажуть гірша з помилок - недооцінити противника. Сенсація, рашня проїбалась і зробила помилку, за яку будуть платити їх праправнуки, що в душі не їбуть, хто такий цей путєн.

Але що зробиш, граждані расєяні, ви вже оплатили своїм нащадкам цей круїз. Що вже казати за вас самих - лишилось тільки гниття. Ці дивні деньки серед сварок в чергах і гнилого базара про дефіцити - стануть найсвітлішими спогадами. Насолоджуйтесь, поки можете.