Мені допоміг один візит до психолога Чули такі історії? Я — | Навиворіт
Мені допоміг один візит до психолога
Чули такі історії? Я — мільйон разів. Як таке можливо та чи взагалі це правда?
Розкажу на власному прикладі.
У підлітковому віці в мене була сильна криза. Тобто вона була такою ж, як у всіх підлітків, але у мене не було люблячих та підтримуючих батьків. Була повна сім’я — і тато, і мама — стосунки в якій трималися на відсутності діалогу, криках, приниженні та контролі. Досить логічно, що коли штормить, а ти ще й в легкій версії пекла, стає досить зле. В 10-му класі я хотіла кинути крутий ліцей, де тоді навчалася. В основному, через власний дух протесту. Для моїх батьків ключовою ж цінністю було «шо люди скажуть». Для них пояснювати, чому донечка забрала документи (а насправді її ж певно зі скандалом вигнали!) — це було настільки нестерпно навіть на рівні ідеї, що вони готові були пообіцяти зірку з неба. Обійшлися всі малою кров’ю.
У батьків була маленька однокімнатна квартира з радянським ремонтом у поганому стані на першому поверсі у не дуже привабливому районі. Вони її здавали в оренду за копійки. Домовилися, що я закінчую ліцей та вступаю на бюджет в Могилянку або Шеву — і на початку 1-го курсу я з’їжджаю.
Так все і сталося, настав довгоочікуваний переїзд. У мене не лишилося батьківського дому, мене перевезли з усім, тому що мою кімнату повністю віддали молодшому брату. Я переселилася включно з іграшками, збереженими від дитсадка. І ось тут… приїхали.
Якщо ви перебуваєте в будь-якому вигляді співзалежних стосунків, то при виході з них вас криє. Навіть якщо ці стосунки були дуже погані (а співзалежні всі такі). Мені було 17, я була ще дитина, без невміння опиратися. Я покинула дискомфортну клітку, батьківський дім, і потрапила на свободу, яку не маючи досвіду ЗДОРОВОЇ поведінки сприймала як небезпеку. Я не вміла жити в нормі, мені треба було моє пекло. Тепер трохи зрозуміліше природа домашнього насильства, яке триває роками? Мені було з батьками просто жахливо, але без них я не могла просто існувати. Я ридала, пила надто багато алкоголю, в мене розвинулася депресія.
Перше логічне рішення? Повернутися назад до тата з мамою. Але тут ми знову згадаємо, що в мене була не надто любляча та підтримуюча родина, і тато сказав, мовляв, «уходя — уходи» і повернешся сюди через мій труп. Я не могла спати ночами, виношувала ідеї повернення: як ми продамо нерухомість і купимо великий будинок, де всім буде місце.
Якось в такій опівнічній маячні я написала на якийсь психологічний форум. Схема проста: ти пишеш питання, тобі відповідають публічно психологи, зареєстровані на цій платформі. Таких сайтів і досі багато: психологи так збирають клієнтську базу. Я так боялася, що мене хтось впізнає за питанням, що написала на російський сайт, представилася там Олею, і жила я нібито в Новосибірську. Розповіла коротко про історію з квартирою: як мріяла там жити і як тепер хочу звідти поїхати назад. Питання було просте: «Як мені добитися того, щоб я знову жила з батьками?». Мені надійшло кілька відповідей. І одна з них була двома реченнями: «Ви так довго боролися, щоб жити окремо, а тепер знову хочете взятися за іншу боротьбу? Можливо, вам спробувати не боротися якийсь час?». І все. Шандарахнуло.
Я реально побачила паттерн: завжди бажаю недоступного, фокусуюся на цьому. Так до речі буває й досі: в перший тиждень карантину (коли він ще був нежорсткий) я плакала годинами, бо могла думати лише про те, які можливості я втрачаю або втрачу. Але зараз вже я вмію значно краще з собою ладнати.
Тоді ж ця відповідь на форумі перевернула мою свідомість. Думаю, саме вона дала мені таке сильне усвідомлення, яке дало мені сил в стані супергострої кризи на самому початку терапії остаточно відкинути ідею про повернення і почати жити повноцінно окремо.
Тому так, я вірю і знаю: Іноді одна сесія може вирішити крихітний запит. Але не його причину.
За 2 місяці після цієї ситуації я стояла на порозі Київського психоневрологічного диспансеру.
