Навиворіт

2021-07-08 19:23:00 ​​​​Я давно закинула цей канал. Але днями сталося таке, що я відчуваю обов’язок про це написати.

Декілька днів тому зникла, а потім була знайдена мертвою дівчина, яку я заочно знала. Вона скоїла самогубство.
Я не хочу розкривати подробиці історії, мушу згадати лише один факт: дівчина сказала подругам, що має намір зробити суїцид і після цього зникла. Певний час її шукали.

Що викликало в мене справжню лють, то це коментарі під час пошуків.

«Люди, що справді зроблять самогубство, ніколи про це не кажуть!»
«Та вона просто хоче полякати рідних!»
«Не треба її шукати, сама повернеться»

Я не маю зеленого поняття, хто й коли породив цей міф про те, що справжні самогубці нічого нікому не говорять, та в мене чешуться руки дати тій людині стусана.

Якщо людина справді має суїцидальні думки й наважилася ними поділитися, найгірше, що можна зробити, це сказати: «Ну якби ти справді хотів/хотіла, то не будеш про це говорити». Таке знецінення — це просто остання крапля.

Зацитую уривок зі статті Всесвітній день запобігання самогубствам. Розвінчуємо поширені міфи про суїцид:
Існує хибна думка, що самогубця знайде спосіб вмерти незважаючи ні на що. Це підживлює помилкове уявлення про те, що марно простягати руку допомоги тому, хто замислюється про самогубство. Схильні до суїциду люди в багатьох випадках поводяться вкрай амбівалентно, тому до кінця не впевнені в самогубстві. Вони розриваються між бажанням жити та бажанням припинити страждати.

Тому раптом ви опинилися поруч з людиною, що виказує суїцидальні думки, не відмахуйтесь! Запропонуйте допомогу: вислухати, бути поруч, знайти психотерапевта чи психіатра.

Якщо ви не можете чи не знаєте, як допомогти, принаймні поділіться контактами гарячих ліній:

Національна гаряча лінія Ла-Страда для дітей та молоді (дзвонити можна й дорослим): будні з 12:00 до 20:00. 0 800 500 225 (з мобільного або стаціонарного) або 116 111 (з мобільного)
Психологічні консультації для підлітків Teenergizer — https://teenergizer.org/consultations/
Лінія запобігання самогубствам (працює 24/7) — 7333

Давайте разом не будемо байдужими, будь ласка.
Бо саме це й вбиває. Відкрити / Коментувати

2020-11-16 20:07:00 ​​Після такої багатозначної паузи вриваюся з найкращою порадою, яку ви не просили.

Все, що вас турбує/напрягає/непокоїться треба проговорювати словами через рот.

Чесне слово, цей світ був би щасливіший, якби люди засвоїли це правило.

Якщо ж боїтеся здатися невихованими, боїтеся чужої реакції, то буде тільки гірше.

І щоб не бути голослівною розповім невелику замальовку з життя.

Кілька місяців тому я з подругами поїхала у відпустку. Їдемо в купе рідної Укрзалізниці. У моїх подруг — 2 місця в одному купе, у мене — в іншому.

Я поставила речі та прийшла до дівчат. Ми п’ємо лимонад і сидр, говоримо та сміємося. Дія відбувається приблизно о 21. Дівчина на іншій полиці, сусідка моїх подруг, дуже невдоволено на нас зиркає. І мовчить. Далі в якусь мить вона встає і починає знімати одяг. Я по натурі емпат, просто у повітрі відчуваю напругу та незручність, тому вирішую запитати — Вам зручно? Ми можемо вийти.

На що вона полегшено зітхає і каже — так, буду вдячна. Ми виходимо, щоб зачекати, доки дівчина переодягнеться, але минає 5, 7, 10 хвилин... Відчиняємо двері купе, дівчина лежить на своєму місці і спокійно читає книжку. Побачивши нас, знову невдоволено зітхає.

Результат: ми з подругами йдемо стояти в тамбур, там спілкуємося ще хвилин 40 і розходимося спати.

Ну що, які у кого враження?
Дівчину явно бісила наша компанія, ми явно не розуміли як поводитися.

А могли ми піти в тамбур ще на годину раніше, якщо б пасажирка просто попросила нас не шуміти і сказала, що проти сторонніх людей (мене) в купе.

А ще переодяглася б раніше, якби попросила нас вийти для цього :)

В результаті в тамбурі ми стояли і обговорювали, що вона сучка. Зроби це все вона раніше, ми б говорили так само, тільки ніхто не втратив би час і не пережив негативних емоцій. Ми — відчуття осуду, вона — дискомфорту.

Говоріть, будь ласка. Хтось все одно подумає, що ви — погані. Відкрити / Коментувати

2020-07-24 19:13:00 Йшла нещодавно вечірнім Києвом і розпочався теплий літній дощ, в навушниках грала якась чарівна пісня, а в руках — банка коли. І я відчула, щастя — поруч. Якщо точніше — воно в мені.

Згадую свої 17. Провали у пам'яті, постійні панічні атаки (і найчастіше посеред центру міста в натовпі), відчуття, що ти задихаєшся та абсолютно відчутний, майже фізичний душевний біль.

Якби хтось колись дав мені ковток сьогоднішньої хвилини, я би захлинулася. Я би просто не змогла його в собі розмістити, це відчуття.

Але тепер 7 років терапії позаду… І ні, це не солодко-приторна історія про «було/стало» і шикарне сьогодні. Все ще багато труднощів, негараздів, страхів та болю. Але вони стерпні. Я чую себе, своє тіло, свої бажання. Я йду до зйомної, так, кімнати, але в центрі міста, в районі, який заряджає мою батарейку самим своїм виглядом, мені подобається моє каре та сережка в носі. (До речі, я колись обрізала понад 25 см волосся і зробила пірсинг через сон, розказати цю історію?). Мені легко, я пройшла 12 тисяч кроків і можу ще стільки, бо ходіння — це нещодавно відкритий для мене улюблений «спорт». І мене охоплює таке прекрасне відчуття.. Все ще не ідеально. Але вже достатньо добре. І найпрекрасніше відчуття, що все це зробила я сама. Якщо і треба комусь подякувати, то тій 17-річній дівчинці, яка крізь біль, крізь роки без результату, не здавалася і ходила в терапію і відчайдушно вірила: одного дня міліметр пройдений за сьогодні перетвориться на метри та кілометри й приведе мене до мети.

Якщо вам сьогодні сумно, боляче, страшно, нестерпно, я дуже вам співчуваю. І з цим не треба миритися. Все можна змінити, усе піддається корекції та стабілізації. В цьому зіллі є лише одна чарівна і незамінна сила — ваша беззаперечна віра у те, що може бути інакше.

Воно точно станеться. Просто рухайтеся до світла щодня. Хоча б на 1 міліметр.

Розказати про те, як змінила зовнішність через сон і які інсайти про безсвідоме зловила? Якщо так, ставте лайк! Відкрити / Коментувати

2020-07-10 20:00:36 ​​Як фоточки красивих тіпів та чікуль в інстаграмі можуть вам... допомогти?

Можу поділитися з вами, любі друзі, знанням, що в мене є суперсила. Я дуже заздрісна людина. Суперсила не в цьому (бо заздримо практично ми усі), а в тому, що я дуже вільно про це говорю. Чи така погана заздрість та чому взагалі вона виникає?

Почати варто з того, що заздрість — це не базова емоція, а соціально сформована. Тобто вона не була вбудована в прошивку і формується під суспільним впливом (як і сором, до речі). Якщо говорити про емоції, які входять в коктейль заздрості, то це злість, сум і страх. Досить заряджені, правда?

Заздрість допомагає нам «випустити пар». Якось під час світської бесіди зі знайомим психологом на тему заздрості, моя співрозмовниця нагадала: психіка завжди тяжіє від напруги до розслаблення та розрядки… І тут я зрозуміла: коли ти чогось хочеш, а не маєш і не бачиш варіанту отримати, виникає сильна фрустрація. Ніби бачиш вершину гори, якої треба дістатися за відсутності будь-яких стежин та доріжок. Фрустрація — це для нашої психіки важко. Тому значно легше скинути емоції злості від того, що у тебе чогось нема і страху й суму, що ніколи й не буде, на якийсь об'єкт у якого падло все це є ПРОСТО ТАК НЕЗАСЛУЖЕНО!!!1111.

Але заздрість може стати паливом для шалених змін та розвитку. Часто чую від фахівців: заздрість — хоч і не найздоровіша мотивація, але гарно працює. В заздрості виникають дуже сильні почуття та емоції, які = психічний ресурс. Його можна правильно скерувати — на конструктивні дії.

А тепер найцікавіше. Як же вам допоможуть впоратися з заздрістю всякі круті тіпи з інстаграмів? Згадайте тих, людей кому ви заздрите. Найпростіше це зробити за допомогою підписок в інсті. Випишіть цих людей. А потім проаналізуйте, що в них спільного.

Я можу розповісти, що у мене. Дуже люблю селф-мейд вумен, які щасливі у сімейному житті, мають власну справу чи працюють на себе, добре заробляють і багато подорожують. А тепер розгадка: якщо я їм заздрю, значить, вони «б’ють» в мою тінь. Тобто ту частину, яку я в собі не визнаю чи не бачу/не реалізовую. І якщо ви їм заздрите, ви можете досягти всього того самого. Тільки треба забрати назад відповідальність. Бо заздрість — це ще й часто про позицію жертви: я бідна-нещасна, у мене такого нема, а от у неееееееї….! Насправді, ви здивуєтеся, наскільки різним людям заздрять різні люди, пардон за каламбур. Можете навіть провести експеримент і ймовірно навіть ваш найкращий друг чи подруга будуть заздрити зовсім іншим речам.

Що ж робити із заздрістю? А нічого такого. Бо з заздрістю не потрібно справлятися, чи, ще гірше, боротися. Її можна (і треба!) використати собі на благо. Тепер беремо ручки, блокнотики та записуємо покрокову інструкцію, що можна зробити із заздрістю:

1. Проаналізувати, кому і чому саме заздриш.
2. Визнати, що твоя «тінь» на це реагує. Значить, те що є у цих людей: певний спосіб життя, матеріальні блага, хобі — це те, що ти можеш досягнути, те що для тебе ПРИРОДНО. Тут повертаєш собі відповідальність. Тому що якщо воно тобі «болить» — ти на це здатний. Можливо, що досягнеш таких результатів в інший строк та спосіб.
3. Поставити цілі і працювати на них.

Заздрості одразу стане менше, щойно почати хоча б лежати у напрямку того, що її викликає.

Невеликий бонус. В психоаналізі заздрість часто розглядають як прояв Тіні, яка при інтеграції вивільняє…. лібідо. Якщо не знаєте, то це не лише про сексуальну енергію, лібідо — це психічна енергія, вітальна сила життя. Тобто коли ти знаходиш сили зіткнутися зі своїми тіньовими проявами і визнати, з'являється шанс інтегрувати цю частину в себе. Наприклад, я знайшла в собі сили зізнатися, що заздрю блогерам, які транслюють свої думки на маси і мають в цьому успіх. А потім я знайшла ресурс, щоб творити цей блог. І знаєте що? Хоча тут трішки за 100 підписників, я почуваюся значно щасливішою. Адже в цьому аспекті моя тінь знайшла своє місце під сонцем. Відкрити / Коментувати

2020-06-07 17:18:12 ​​Привіт!
Ви не чули про мене місяць, і тому сьогодні логічно увірватися з темою про лінь.

І зараз я скажу те, що стало популярною тезою останні роки в наших інтернетах: ліні не існує.

Нещодавно я гуляла з подругою і вона розповіла, що коли була маленькою, всерйоз переживала про те, що станеться, якщо вночі під час сну їй стане лінь дихати? Іронія якраз в тому, що дихати ніколи не буває лінь. І справа не лише в інстинкті самозбереження. Те, що нам життєво необхідно — не буває робити лінь.

А тепер давайте розбиратися на прикладах who is who. Ось коли у вас насувається іспит в універі, й у вас є декілька тижнів на підготовку, що ви робите? Правильно. Щодня знаходиться щось «більш нагальне». То хату прибрати, то з друзями зустрітися, то серіал новий…. Але в останній вечір перед іспитом що?... Вчитеся з усіх сил! Бо вилетіти з універу не хочеться. Тобто таким чином з’ясовуємо, іспит таки має для вас значення, то чому ж вам «лінь»?

Я поділяю те, що люди нарікають лінню на 2 типи ситуацій:
Брак бажання;
Прокрастинація.

У першому випадку, у вас просто «не запалює іскру». Так буває. І це треба просто приймати в собі і жити далі. Я стільки років переживала, що тонни моїх ідей не реалізуються. Але правда в тому, що не всі задуми мають бути здійснені. В цьому сенсі внутрішній голос грає роль нашого друга. І можливо, ця ідея — класна, але «не твоя». Або зараз нема на це ресурсу. Знаєте про правило, якщо не почав щось робити в перші 72 години, то ймовірність, що це реалізується, падає? Отож. Бо коли загорається, то вже палає! І прокидаєшся посеред ночі, щоб щось записати чи засинаєш увечері в очікуванні ранку. Ми всі знаємо такий стан. Хтось чекав так на свій день народження або на якийсь концерт. Коли тебе запалює, примус зайвий.

А от з прокрастинацією все прикольніше. Від однієї психолога я колись почула фразу, що перевернула моє уявлення про прокрастинацію: ви прокрастинуєте лише тому, що думаєте, ніби буде якийсь БІЛЬШ вдалий момент виконати це завдання. І ось тут є розгадка. Як у випадку з іспитом, думаєш: ой, я сьогодні так нагулялася, ще й прибирала, ще й якусь іншу штуку писала, в мене вже мозок затуманений, почну готуватися ЗАВТРА. Але правда гірка і смішна: ідеального моменту не буде. Зрештою ним за відсутності інших варіантів стане ніч перед іспитом :)

А тепер розгадка, що ж я роблю з лінню. У першому випадку, пробачаю, приймаю і відпускаю. Якщо нема РЕСУРСУ робити це, значить зараз не час. Якщо ви скажете: «Але це стосується роботи чи навчання!» Oh well.. Значить, і вони вам зараз неактуальні. Можливо, варто про це задуматися. Про те, що глобально йдете не туди. Зрештою, навіть депресія може бути лише сигнальним знаком організму «Досить ґвалтувати себе!». Адже основна частина депресії — апатія. Тому не жартуйте з такими системними та постійними відчуттями.

У другому випадку я лікую це правилом «лише 3 хвилинки». Тобто я сідаю і домовляюся з собою, що я працюватиму над завданням лише 3 хвилинки. У 99,9% я поринаю в процес і роблю значно більше, але іноді буває й таке що 3 хвилинки — і баста. Тоді дотримуюся слова і припиняю. Адже я пообіцяла найдорожчій людині у Всесвіті — собі. Не можу підвести! Відкрити / Коментувати

2020-05-06 19:00:59 ​​За 10 місяців підняла дохід більш ніж втричі, або як я працювала зі страхом грошей. Частина 2

Ви можете прочитати попередній пост, обуритися і запитати мене: тобто те, що я класний спеціаліст, розумний та працьовитий, нічого не вирішує? От пропрацюю я якісь там «страхи» і все — привіт, мільйон доларів? Звісно, ні. Однак ці страхи можуть вже сьогодні красти ваші гроші. Опишу лише кілька розповсюджених сценаріїв, як живе людина зі страхом грошей, і як життя «опускає» тебе відповідно до твоєї внутрішньої готовності їх мати.

Сценарій 1. Стеля

Раніше у мене була «стеля», уявлення про максимум, який я можу заробляти. Я перед співбесідами ставала перед дзеркалом і тренувалася називати бажану суму, тому що у мене фізично язик не повертався вимовити цю цифру. Адже я відчувала, що гідна лише маленької зарплати, і ні копійкою більше. Причому мені казали друзі, екс-роботодавці, колеги по ринку, що моя «вартість» вище — і я головою з ними погоджувалася. Все це — байдуже, якщо я не відчувала себе так. Відповідно, на співбесідах я називала невеликі очікування по зарплаті. Її ж і отримувала.

Сценарій 2. Неочікувані витрати

Також було цікаве спостереження. Щойно у мене з'являлося трошки більше грошей, ніж зазвичай, ставалося щось таке, на що ти не можеш не потратитися. Раптом починав боліти зуб, проривало крани, ламалася техніка. Все, щоб пошвидше позбутися грошей. Це не співпадіння, це я безсвідомо запускала на всіх рівнях процеси, щоб ці страшні гроші мене покинули, і я видихнула спокійно в своїй знайомій бідності.

Сценарій 3. Діяти з позиції «голоду»

До мене не приходили клієнти, якщо й приходили, то я бралася за все, не фільтрувала неадекватів. Ну звісно, я ж «бідна» і «мені ВЖЕ потрібні гроші», тому я хапаюся за все підряд, а в результаті витрачаю неймовірну кількість ресурсів на щось безтолкове — вигораю, розчаровуюся, хочу нічого не робити.

Тепер до того, як проявилися ці пропрацювання на конкретних рішеннях, щоб ви не подумали, що я тут розповідаю про якусь магію. Внаслідок терапії в мене покращилася самооцінка, точніше вона почала відповідати реальному стану справ, і я почала називати вдвічі більші суми на співбесідах і не погоджуватися на менше. Оскільки мої навички об’єктивно коштували дорожче, ніж я їх продавала раніше, то я знайшла роботу на нову зарплатню. Також я перейшла в іншу сферу, яку раніше я не розглядала. Пішла туди не тому, що там більше платять, а тому що прибрала установки, які заважали мені розвиватися у тому, що подобається, і вірити, що я це можу. В результаті я перейшла в суміжну, але іншу професію, і за менш ніж рік у ній показала дуже хороші результати. Я почала брати адекватних клієнтів на фрілансі (яким також називаю нормальні ціни) і краще фільтрувати проєкти ще на старті співпраці. Таким чином я отримала довгострокові співпраці, де я не вигораю і мені подобається працювати. Та ще й за більші цінники, ніж раніше.

Якщо дивитися з цього боку: жодної магії. Перейшла в іншу сферу, назвала іншу зарплату, почала дорожче брати за фріланси. Але для того, щоб це все сталося, треба було спочатку чесно зустрітися зі своїми страхами. І сказати їм: «Привіт! Я тебе бачу». Відкрити / Коментувати

2020-05-02 18:01:30 ​​За 10 місяців підняла дохід більш ніж втричі, або як я працювала зі страхом грошей. Частина 1

Не те, щоб я гуру в цій темі, але хочу поділитися психологічною стороною роботи над своєю бідністю. І так, правильно кажуть — вона у голові.

У кожного з нас є страхи. Найбільш глибинні (як і все решта) закладається у ранньому віці, приблизно до 5 років і переважно під впливом родини. В цьому ж віці ми як аксіому переймаємо страхи батьків, які вони так чи інакше ретранслюють. Ці страхи впливають на усе наше життя. Немає конкретного «страху грошей», але є страхи, які впливають на цю сферу в тому числі.

Які страхи, пов'язані з достатком, я виявила у себе? Якщо я маю великі гроші, то…
мені є що втрачати;
я покидаю свою соціальну групу, можливо, втрачаю контакти з певними людьми через різницю в способі життя;
маю значно більше відповідальності;
мене можуть критикувати;
я можу втратити свободу (!) (бо доведеться ДУЖЕ багато працювати, жити на роботі);
треба більше ризикувати, бути більш яскравою, проактивною, «на виду».

Яким чином ми засвоюємо страхи? Дуже просто. Маленькі діти усе сприймають на віру. Особливо те, що кажуть рідні. І навіть казки мають насправді чіткі «установки». Тому дуже цікаво знайомитися з народною творчістю різних регіонів і бачити, як вона відображає і формує ментальність. Я покопирсалася в свідомості і витягла ті установки, які у мене були.

Наприклад:
«Життя — це паханіна. А щоб чогось досягти, треба ТЯЖКО ПАХАТЬ». // Тобто заробляти гроші легко та приємно, роблячи те, що тебе надихає — неможливо!
«Ми — не багаті, зате порядні люди, нічого не накрали». // Якщо ти — багатий, значить нечесний та непорядний.
«Ризикувати — ЗАВЖДИ НЕБЕЗПЕЧНО». // Ну кому хочеться жити на вічній пороховій бочці, га?

Всі ці страхи та установки формують наші приховані вигоди залишатися бідним. Погодьтеся, якщо сприйняти описані вище страхи та установки на віру, то є багато підстав не йти в сторону «збагачення». Це може здатися абсурдом, що у бідності можуть бути вигоди, але для нашої психіки все невідоме = страшне й небезпечне. Тепер накладаємо страхи та установки і що бачимо?

Приховані вигоди бути бідним:
залишатися жертвою: звинувачувати президента, країну, уряд, батьків та обставини у своїй ситуації;
можна просто жалітися і виживати;
більше спокою, менше ризику. Та і будь-яких дій в принципі;
є класне виправдання, чому моя мрія/ціль ще досі не здійснена;
жити далі з почуттям вини.

Хочу, щоб ви зрозуміли мене правильно. Коли ви свідомо читаєте список прихованих вигод, то можете думати — ну шо за фігня? Хіба ж це вигоди? Для вашого раціо — ні, але для вашого несвідомого — так. Тому що це, наприклад, щось звичне та до болю знайоме, те, з чим ви взаємодіяли довго, якщо не з народження. І тут важливо розуміти, що не існує жодного універсального списку прихованих вигод, страхів та установок. У кожного вони — свої. Я навела власні як приклад.

Днями побачила в сторіз у однієї психолога питання від жінки: «Почему достигнув определенного успеха мужчина бросает жену?». Звісно, нічого не можна стверджувати точно, але, ймовірно, у жінки, що поставила це питання є чітка установка: «Щойно чоловік багатіє, він розриває шлюб». Вгадайте, яка прихована вигода бути в бідності у цієї жінки та в її партнера?

Рухатися далі, послуговуючись своїми страхами та установками, схоже на ідею робити втисячне одне й те саме та чекати на інший результат. Трішки більше року тому я пішла на другу роботу і працювала з 5 ранку до 21 вечора. Мені заледве вистачало грошей звести кінці з кінцями. Коли я поміняла «прошивку», то почала бачити інші варіанти, як заробляти більше. Про це — наступний пост. Відкрити / Коментувати

2020-04-26 17:00:56 ​​Ну що я казала? Карантин робить психіці погано. Соціологічна група «Рейтинг» далі фіксує зростання випадків депресії, але падіння тривожності. Також спостерігаються паніка, втома та розлади сну, хоча їх прояви не особливо збільшуються.

Карантин — об'єктивно важкий для психічного здоров'я. Обмеження фізичної активності, соціальна ізоляція або ж навпаки вимушене перебування з родиною 24/7 прямо впливають на наш стан.

Побачила дуже простий і корисний гайд по роботі з тривогою. Там є вправи та практичні підказки, як на зображенні. Сподіваюся, вам або вашим рідним він стане у нагоді! Відкрити / Коментувати

2020-04-12 19:00:47 ​​Мені допоміг один візит до психолога

Чули такі історії? Я — мільйон разів. Як таке можливо та чи взагалі це правда?
Розкажу на власному прикладі.

У підлітковому віці в мене була сильна криза. Тобто вона була такою ж, як у всіх підлітків, але у мене не було люблячих та підтримуючих батьків. Була повна сім’я — і тато, і мама — стосунки в якій трималися на відсутності діалогу, криках, приниженні та контролі. Досить логічно, що коли штормить, а ти ще й в легкій версії пекла, стає досить зле. В 10-му класі я хотіла кинути крутий ліцей, де тоді навчалася. В основному, через власний дух протесту. Для моїх батьків ключовою ж цінністю було «шо люди скажуть». Для них пояснювати, чому донечка забрала документи (а насправді її ж певно зі скандалом вигнали!) — це було настільки нестерпно навіть на рівні ідеї, що вони готові були пообіцяти зірку з неба. Обійшлися всі малою кров’ю.

У батьків була маленька однокімнатна квартира з радянським ремонтом у поганому стані на першому поверсі у не дуже привабливому районі. Вони її здавали в оренду за копійки. Домовилися, що я закінчую ліцей та вступаю на бюджет в Могилянку або Шеву — і на початку 1-го курсу я з’їжджаю.

Так все і сталося, настав довгоочікуваний переїзд. У мене не лишилося батьківського дому, мене перевезли з усім, тому що мою кімнату повністю віддали молодшому брату. Я переселилася включно з іграшками, збереженими від дитсадка. І ось тут… приїхали.

Якщо ви перебуваєте в будь-якому вигляді співзалежних стосунків, то при виході з них вас криє. Навіть якщо ці стосунки були дуже погані (а співзалежні всі такі). Мені було 17, я була ще дитина, без невміння опиратися. Я покинула дискомфортну клітку, батьківський дім, і потрапила на свободу, яку не маючи досвіду ЗДОРОВОЇ поведінки сприймала як небезпеку. Я не вміла жити в нормі, мені треба було моє пекло. Тепер трохи зрозуміліше природа домашнього насильства, яке триває роками? Мені було з батьками просто жахливо, але без них я не могла просто існувати. Я ридала, пила надто багато алкоголю, в мене розвинулася депресія.

Перше логічне рішення? Повернутися назад до тата з мамою. Але тут ми знову згадаємо, що в мене була не надто любляча та підтримуюча родина, і тато сказав, мовляв, «уходя — уходи» і повернешся сюди через мій труп. Я не могла спати ночами, виношувала ідеї повернення: як ми продамо нерухомість і купимо великий будинок, де всім буде місце.

Якось в такій опівнічній маячні я написала на якийсь психологічний форум. Схема проста: ти пишеш питання, тобі відповідають публічно психологи, зареєстровані на цій платформі. Таких сайтів і досі багато: психологи так збирають клієнтську базу. Я так боялася, що мене хтось впізнає за питанням, що написала на російський сайт, представилася там Олею, і жила я нібито в Новосибірську. Розповіла коротко про історію з квартирою: як мріяла там жити і як тепер хочу звідти поїхати назад. Питання було просте: «Як мені добитися того, щоб я знову жила з батьками?». Мені надійшло кілька відповідей. І одна з них була двома реченнями: «Ви так довго боролися, щоб жити окремо, а тепер знову хочете взятися за іншу боротьбу? Можливо, вам спробувати не боротися якийсь час?». І все. Шандарахнуло.

Я реально побачила паттерн: завжди бажаю недоступного, фокусуюся на цьому. Так до речі буває й досі: в перший тиждень карантину (коли він ще був нежорсткий) я плакала годинами, бо могла думати лише про те, які можливості я втрачаю або втрачу. Але зараз вже я вмію значно краще з собою ладнати.
Тоді ж ця відповідь на форумі перевернула мою свідомість. Думаю, саме вона дала мені таке сильне усвідомлення, яке дало мені сил в стані супергострої кризи на самому початку терапії остаточно відкинути ідею про повернення і почати жити повноцінно окремо.

Тому так, я вірю і знаю: Іноді одна сесія може вирішити крихітний запит. Але не його причину.

За 2 місяці після цієї ситуації я стояла на порозі Київського психоневрологічного диспансеру. Відкрити / Коментувати

2020-04-07 19:01:32 Тривога DIY tutorial

У кожного тривога появляється по-різному. Хтось взагалі не уміє навіть ідентифікувати цей стан, хтось розпізнає постфактум. У деяких людей ніби вселяється демон і багаторукий шива, інші навпаки впадають у ступор. Нижче МОЇ особисті поради та tips, щоб впоратися з тривогою:

1. Метод «Ляж і лежи»
Олімпійське золото в категорії антипаніки, абсолютний чемпіон проти паніки «Коронавірус. Спешл едішн».
Я по натурі людина діяльна та активна, та маю проблемку: не встигаю стежити за ресурсом. Тому іноді він розвіюється. Під час тривожної ситуації багато сил йде на просто підтримку функціонування, ресурсу стає ще менше. В результаті виникає замкнене коло: треба щось робити — сил нема — вина за те, що я не роблю те, що маю робити. У таких випадках ідеально діє ця вправа. Я запасаюся годинкою часу та лягаю і роблю нічого. Тобто, серйозно — ні-чо-го. І лежу, доки не з'явиться перший імпульс. Він, як правило, фізіологічний: хочеться почухати праву п'ятку, попити води чи відвідати пардон туалет. Далі, якщо нових бажань нема, лягаю знову. Зазвичай уся вправа триває хвилин 15. Ти ловиш найпростіші імпульси тіла, піддаєшся їм і сили поступово повертаються.

2. Що я можу зробити просто зараз?
Наш мозок дуже схильний перетягувати основну роль у життєдіяльності. Пастка, в яку я постійно потрапляю, а особливо в тривожні часи — це прогнози. Я обдумую, що ж буде, а чого не буде, як саме і що станеться, наскільки це буде трагічно і so on. Впоратися з цією дурнею допомагає просте питання: «Що я можу зробити просто зараз?». От буде криза, всі бізнеси закриються, підемо по світу, доведеться переїхати назад до матері, а це = смерть у моєму випадку. Ок, що я можу зробити просто зараз? Довести до ладу англійську, щоб навіть в умовах кризи знайти роботу. Позайматися спортом, бо це дасть мені сил. Я можу перебрати речі та вирішити продати зайве і якусь частину коштів закумулювати так. Ключове питання: що я можу зробити ЗАРАЗ, щоб мені стало краще? Тут же чи на далеку перспективу.

3. Надзвичайна ситуація = надзвичайні дії
Іноді я намагаюся заперечувати дійсність і вимагаю від себе стандартних реакцій. Але штука в тому, що ситуація — НАДзвичайна, і реакція відповідна. Потрібно не звинувачувати себе за те, що страшно, тривожно чи я непродуктивна. І якщо дуже хочеться — замовити чізбургер з маку, хоча й не найкраща фінансова ситуація для зайвих витрат, але якщо це підніме мені настрій, воно того варте. Даю собі абсолютний дозвіл на всі бажання і почуття.

4. Навантаження на тіло
Не буду вам переказувати всі ці супер-популярні наукпоп-книжки. Рух дає нам «правильні» гормони. Неважливо: танець, зарядка чи прибирання, головне — рухатися як-небудь. Моя психотерапевтка каже: якщо ви у стані, коли можете рухати лише мізинчиком на нозі — робіть це.

5. Роззиратися довкола
Коли ми відчуваємо небезпеку, наш зір стає тунельним, погіршується периферійний. Це нам дяка і дарунок від наших предків, які тікали від мамонтів. Цей «тунельний зір» дав нам змогу вижити протягом сотень тисяч років. Але от біда. Він «звужує» наш погляд і не дає бачити всієї картини. Це стосується не лише матеріального світу довкола, а й наших життєвих стратегій у роботі чи стосунках. Моє рішення: стояти на балконі, спостерігати за вулицею, машинами та людьми. Якщо у вас є власне подвір'я, ідеально — виходьте надвір та оглядайтеся. Прямо таки крутіть шиєю та роззирайтеся довкола. Як мінімум так даєте сигнал психіці, що таки можна дивитися довкола, а отже — не так вже й небезпечно.

6. Власний ритуал
Ритуали взагалі корисна штука, бо а) можуть містити корисні звички, тобто дії на які ви витрачаєте мінімум зусиль волі, б) дарують відчуття спокою і стабільності. Ще ритуали можуть бути елементом торгу, однієї зі стадій прийняття горя (а по факту будь-якої біди, горе — поняття обширне). Коли ви створюєте собі ритуал, ви впорядковує життя і намагаєтеся домовитися зі світом. А це дуже стабілізує стан.

Це були мої топ-6 методів, які допомагають просто зараз боротися з тривожністю на тлі коронавірусу та карантину й самоізоляції. Поділіться, будь ласка: було корисно? Відкрити / Коментувати