Get Mystery Box with random crypto!

nesvidomo

Логотип телеграм -каналу nesvidomo — nesvidomo N
Логотип телеграм -каналу nesvidomo — nesvidomo
Адреса каналу: @nesvidomo
Категорії: Література , Мистецтво
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 2.49K
Опис з каналу

Вогонь та рима
Матюки та свавілля
Вірші та невірші
Духота та Оля
@olhadukhota me

Ratings & Reviews

3.67

3 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

1

4 stars

0

3 stars

2

2 stars

0

1 stars

0


Останні повідомлення 16

2020-12-21 14:43:31 #поезія_що_дихає

***
З’їла першу мандаринку у сезоні
дівчинка непевна мов часи.
Дівчинка з творцями на іконах
укрліту, панку, рок-н-ролу,
загалом, протестної краси.

Помаранчево сочиться кислий сік
під натхненням її тонких пальців.
Процитуй на вушко когось з тих,
щось відверто щире і святкове
ніби дух революційних акцій.

Топлять губи зимову насолоду,
розтають у них хурделиці й сніги.
Накриває нас немов свободою,
білим на оранжеве лушпиння.
Чекай, почищу мандаринку і тобі.

Стеблівський
412 views11:43
Відкрити / Коментувати
2020-12-14 01:01:21 protect me from what I want

здається, написала все, що мала
всі вірші, оповідки чи листи
що мала, що могла і що бажала
ну, голубко,
чого сидиш
лети

я гладитиму твоє сизе пір’я
і даруватиму тобі усі рядки
написані у щасті чи зневір‘ї
повір, голубко
так буде завжди

ти знову тут заснула під горищем
серед журналів, дисків та отрут
ти не злітай, я підіймуся тихцем
я буду поруч
мабуть десь отут

десь біля шафи із пилюкою й вином
на холодній та сирій підлозі
сховай мене попід своїм крилом
голубко,
мене уб’ють сьогодні

ймовірно - завтра, може - через тиждень
я буду в дивному зеленому пальто
мені поріжуть тіло і перекриють кисень
голубко, мила
я навіть знаю хто

ну не воркуй, чого ти, сизе чудо?
ти знаєш мабуть, про кого ті слова
зазвичай вона вбиває хутко
але на цей раз її жертва – я

вона вже дихає мені за спину
і наче доторка мої вуста
«смерть завжди поруч» –запам’ятовуй, мила
особливо, коли смерть - твоя

невже не знаєш, хто ця клята вбивця?
лети, голубко, часу лишилось мало
між нами з нею - жодної різниці
тож я ламаю скло
і б’ю усі дзеркала

ми все життя аж надто були поруч
вдихали це повітря, жили одним життям
от тільки моє «справа» - це її «ліворуч»
я вбивцю кликала лише своїм ім’ям
639 viewsedited  22:01
Відкрити / Коментувати
2020-12-08 23:57:19 «novum testamentum»

У шість років Джо намалював картину, на якій зобразив міську водокачку і відомого городянина, що йшов повз неї. Цей результат — плід творчих зусиль, вставили в раму й вивісили у вітрині аптеки поряд з качаном кукурудзи, зерна в якому складали непарне число рядків.
О.Генрі. «Жертви любові»

А мені було в два рази більше, ніж Джо, коли я вперше прочитав цю розповідь. Я дуже добре пам’ятаю той день – мені дванадцять років, я сиджу на дачі у бабусі, що підбухує з сусідкою. Я валявся десь під кущем айви і читав єдину не обіссану Барсіком книгу в будинку – збірник оповідань О. Генрі. І там я побачив рядок з епіграфа, той що про кукурудзу. В мене завжди була «феноменальна пам'ять» чи психом був звичайним – не знаю. Але мене так зачепило це речення, що багато моментів я не пам’ятаю. Наступний спогад – як я сиджу серед кукурудзяного лушпиння в полі напроти будинку і рахую кількість рядів в качанах. Я робив це дуже довго, бо пам’ятаю, як в мене боліли руки і дупа від колючого листя рослин. І уявіть – я не знайшов жодного качана з непарною кількість рядків. Десять, дванадцять, вісім – що завгодно, але не те, що мені було потрібно.

З того моменту, коли бабуся тягнула мене з поля за вуха додому я зрозумів – я знайшов своє призначення. Ви уявіть і зрозумійте, як це, коли ти в дванадцять років абсолютно знаєш, для чого ти народився. Всі думали, що я піду на якусь журналістику чи лінгвістику, бо дуже любив читати – а я сидів щодня в полі, рахував кількість рядів на кукурудзі, аби знайти качан, де їх одинадцять чи дев’ять.

Для мене кукурудза стала Богом. Сторінку зі збірника О.Генрі я вирвав і вона була мені Білією, а сам письменник – Мойсеєм, що вів мене полем.

Те літо я провів серед качанів. Як і ще багато наступних теплих днів, коли їздив на дачу. Коли мені було шістнадцять, в той рік на полі нічого не саджали. Було боляче. Тоді я вперше захотів себе вбити. Оскільки поля не було – я влаштувався на роботу продавцем в сільський магазин і щоранку на ті гроші скуповував всю кукурудзу на базарах, паралельно готуючись до вступу на біофак, щоб вивчати помологію і бути селекціонером. Мій Мойсей влучно підказував мені шлях.

Три місяці тому мені виповнилося двадцять три роки і я вже до біса забув про ту кукурудзяну епопею, бо всі мої пошуки не були вдалими. Але коли курив на балконі я зрозумів, в чому була вся проблема. Я дуже довго дивився на кінець сигарети і в один момент побачив в ньому обриси, які мій мозок дуже правильно інтерпретував. Це був обрис мого Бога. Придивіться на свої цигарки, ви ж також бачите там його щоразу. Я зрозумів, що Мойсей – не О.Генрі. Мойсей це я.

За цей час я зробив багато дослідів та іншого складного лайна, про яке надто довго розповідати, а часу в мене особливо немає, бо в Беладонні токсин швидкий. Я створив свого Бога. Я ніс його в своєму пальто, в кишені, ближче до серця. Ніс додому. Важко описати, що було в мене в душі в той момент. Що відчував Мойсей, коли творив свої чудеса? А що б він відчув, якби його Бога зварили? Якби його обмазали вершковим маслом і впилися в нього своїми жирними губами? Якби від Бога відкушували б пальці рук, ніг, обгризали б йому шкіру й м'ясо з плечей, в’їдалися б в стегна?

А я з моїм так і зробили. Я відійшов на годину, а повернувшись, побачив як моя мати їсть кукурудзу, хрумкаючи і посміхаючись. Кукурудзу, в якій було одинадцять рядів. Мій Бог говорив зі мною, коли йому відгризали лікті. Мойсей був дуже слухняним до слів Егови. Я взяв молоток і вчинив десяту кару. Коли з голови матері хлинула кров – мені стало легше. Вона з’їла мого Бога.

Мабуть цей мій лист знайдуть в кишені сорочки, коли мене разом з цією фарисейкою та Іудою привезуть в морг. Можливо б якби Барсік обіссав ту книгу – все було б простіше, але б тоді я жив без Бога. А так – я помер за нього.

Схема мутацій в шухляді 33 в моїй лабораторії. Мій вам завіт:
Воскресіть
Мого
Бога
558 views20:57
Відкрити / Коментувати
2020-12-04 12:24:39 Розповім вам історію
Після кожного творчого вечора в мене в голові сиреною звучить одна й та сама фраза - «Я хочу жити на сцені»
Згадую себе в 10 років, коли я забула віршик англійською про погоду, коли була на сцені і просто почала щось розповідати, аби не стояти просто так
Абсолютно нічого з тих часів не змінилося to be honest, тільки віршики тепер з нецензурщиною
Проте, кому я брешу - мене все одно на сцені трусить як жовтого «богдана» на житомирських дорогах

Власне, до чого це я
Приходьте слухати мене 17.12 в Stroller music bar на літературник від @litera__a
Покликання на квитки залишу в шапці профіля (пишіть в особисті, маю промокод на знижку)

Знову боятимусь і любитиму сцену

https://teeko.io/event/ukrainskij-dukh
496 views09:24
Відкрити / Коментувати
2020-11-13 12:27:03 Сьогодні я розбила свою улюблену чашку і впевнено вирішила, що ніколи в житті не піду на пробіжку.

Мені вистачало кардіо на сходах багатоповерхівок. Я занадто молода, щоб проводити так вечори, але я вчергове дивилася у вікно в компанії чаю та Бейліса. Кожного вільного дня я декілька хвилин просто виглядала у вікно і спостерігала, що відбувається навколо школи, що під моїм будинком. Зранку я в цих стінах розповідаю дітям, що таке хлорофіл, а ввечері милуюсь сценами, що розгортаються на стадіоні поруч з ними. Адже який сенс дивитися телевізор, якщо можна дивитися як інші люди не марнують свій час, а працюють над собою. Найкраща демотивація.

О 20:32 на стадіоні зі звичних були «містер-надто-тугі-шорти», «Pele 10» та «спринтер». Одного хлопця я раніше не бачила. Світле волосся, ще світліший костюм, бліда шкіра – виглядає як смерть в чоловічній подобі. Хто надягає білий костюм на пробіжку восени?

На одній з доріжок з’явилася Ліля, моя улюблениця, хоч я майже впевнена, що її звуть не так. Вона завжди тренується в рожевому спортивному костюмі і бігає швидше за всіх. Я спостерігаю за цим стадіоном вже більш ніж рік і вона – єдина, хто тренується тут дійсно регулярно. Навіть взимку, коли доріжки чистили від снігу. Одного разу я навіть думала, що закохалася в неї, бо так вже сильно мене тягнуло до вікна щовечора поглянути на її тренування. Відверто кажучи – я їй скоріше заздрю.
Ліля почала розминатися перед тренуванням. Методом вкрай уважного спостереження я дізналася, що зазвичай вона бігає десь близько 30 кіл, чергуючи біг підтюпцем зі спринтерськими короткими забігами.

Мій чай якраз трохи охолонув, коли Ліля почала своє тренування, тож я вирішила ще трохи постояти біля вікна, поспостерігати. Десь на четвертому чи п’ятому колі настав час для тренування на швидкість, тож дівчина побігла з максимальним для неї темпом.

Вона навіть в такі моменти виглядала надто граційно і легко. Колись я почну слідкувати за її результатами, бо здається, ніби вона б’є свої рекорди ледь не кожного тижня. Я слідкувала за рухом її ніг настільки пильно, наскільки мені дозволяла відстань: кросівками вона легко відштовхувалась від асфальту, хоч насправді в кожному дотику до підлоги містилась величезна сила. Це був якийсь особливий вид медитації для мене – коли я достатньо концентрувалася на пробіжці Лілі, я починала бачити, як асфальт ніби прогинався під її ногами. Моїй ідилії з ногами Лілі заважав новенький юнак в білому костюмі, який, на моє здивування зміг її легко обігнати. Дівчина різко повернула голову в напрямку його руху. Я майже впевнена, що Лілі не сподобалося зухвальство хлопця, але навряд чи це її турбуватиме.

Дівчинко, вимкни в навушниках пісню «Rasputin» і кайфуй далі. Шкода, але Ліля мої думок не чула і почала бігти швидше, аби перегнати юнака в білому. Вона вже не виглядала такою граційно, адже дух перегонів вбиває внутрішню мотивацію і спонукає до перемоги будь-якою ціною. Дарма. За що ти змагаєшся, Лілю? Пам’ятаєш, як коли ми всі були дітьми, в нас з’являлися думки «Я маю добігти до того стовпа швидше машини, або я помру». Щойно ти нагадувала мені музу в тісному рожевому костюмі, а зараз ти - інфантильна істота з нав’язливою думкою в голові. Лілю, якщо ти бігтимеш повільніше того хлопця, то повір, ти не помреш.

Вона бігла з усіх ніг і одного разу ледь не спіткнулася. Юнак це помічав, але навіть не збирався дати слабину. Хоча, скоріше, це адреналін в його крові не дозволяв йому програти, адже дух перегонів змусив хлопця піддатися не Лілі, а жазі перемоги. В цей час Ліля нагадувала напівздуту кульку, яка тиняється під струменями повітря без жодної мети та сенсу. Вона зробила останній ривок, почала бігти надто великими кроками і за декілька метрів до юнака – впала. Одночасно з її виснаженим тілом впала з моїх рук найулюбленіша чашка.

Я не знала, на що мені дивитися: на чашку, яка летить з сьомого поверху чи на тіло Лілі, яка впала головою на камінь і чиє світле волосся вкривається кров’ю.

Пробач, дівчинко, я тобі набрехала. Ти все ж маєш бігти швидше за того хлопця, інакше я розіб’ю чашку. А ти - свою голову.
714 viewsedited  09:27
Відкрити / Коментувати
2020-11-05 00:08:51 @rocktortik поклав мій дурний вірш на музику і тепер він не здається мені таким дурним!
обов'язково до прослуховування
649 views21:08
Відкрити / Коментувати