2020-12-28 19:56:39
Нещодавно « дослідник та антифашистський активіст»
Рене Монза опублікував у французькому комуністичному журналі «Contretemps» статтю «Крайні праві, ідеологічні суперечності та засоби масової інформації». Стаття – типова для цього жанру суміш припущень, натяжок та жахалок. Член редакції журналу «Елеман»
Давід Л’Епе не полінувався написати відповідь, фрагменти якої додаю нижче.
«…Пан Монза, звичайно, не помиляється, коли завертає увагу, що одна з останніх праць
Алена де Бенуа «Проти лібералізму» синтезує та розвиває різні опозиції до лібералізму (філософські, економічні та інші), які часто і впродовж тривалого часу можна було знайти у нашому журналі. «Лібералізм, - зазначає Монза, намагаючись нас зрозуміти (хвали гідне зусилля) – це узагальнений індивідуалізм, який програмує універсальне панування ринку та розчинення усіх ідентичностей». Це цілком вірно. Єдине, що у цій настанові нема нічого нового, і слід мати на увазі, що ті коментатори, які сьогодні намагаються нас «записати у праві» аби заплутати читача, вже робили це кілька десятиліть тому – з цієї точки зору нічого нового під сонцем. Щоб зобразити здивування, відкриваючи «Проти лібералізм» або читаючи останні редакційні статті Алена де Бенуа в «Елеман», їм напевно, доводилось не читати нас останні п’ятдесят років (майже)!
Монза закидає Алену де Бенуа «поєднання одного «правого» виразу з наступним, взятим з марксистського словника». Суперечність чи моральне падіння у цьому побачать лише ті, хто все ще вірить в існування жорсткої та непорушної дихотомії між тим, що в минулому столітті називалося правими та лівими. Відверто кажучи, карти перетасувалися вже давно, і це старе протистояння, вже неспроможне пояснити сучасний світ, змінилося іншим – центр проти переферії, глобалісти проти патріотів, капіталізм проти антилібералів, олігархія проти народовладдя (залежно від вашого настрою, називайте це демократією або популізмом).
Монза говорить про нашу «стратегію спокушання» та підозрює нас у тому, що ми працюємо для «ідентитарного навернення всіх радикальних правих» та «спокушаємо ліві течії повернути до позиції ідентичності». І, як доказ цього, згадує інтерв’ю з такими пов’язаними з інтелектуальною чи політичною лівицею людьми, як
Андреа Котарак (яка відтоді почала писати статті для нашого журналу),
Жак Жульяр, Жак Сапір чи
Мішель Онфре. Ці інтерв’ю, якщо я правильно розумію обвинувальний вирок пана Монза, були спрямовані на те, щоб спокусити частину лівої громадської думки в період сумнівів або розриву з її інституційними органами та пов’язаними з ними ЗМІ.
З якою метою? Розширити коло читачів, аби збільшити тиражі та наші величезні зарплати? Пожерти непокірну Францію? Затіяти широку червоно-коричневу змову для повалення Республіки? Ми не знаємо, всі припущення залишаються відкритими. (…)
Бернар Ланглуа, засновник лівої газети «Politis», який дав нам захоплююче інтерв’ю на початку 2017 року, написав двадцять років тому: «цей антифашизм заклинань, що має зрозумілу морально-релігійну основу (у сучасній свідомості Гітлер замінив диявола), це насамперед алібі лівих, які зрадивши майже все чи відмовившись від свої колишніх переконань, з усіх сил чіпляються за цю застарілу тематику, щоб у такий спосіб спробувати переконати (і змусити себе повірити в те), що вони не змінились.
Антифашизм – це єдине, що залишається, коли все решта пущено за вітром». І коли я на завершення цитую Ланглуа, то не тому, що хочу його перехопити (він не перехоплюваний …до його честі!), а лише тому, що схоже, ця критика ідеально пасує до нашого « дослідника та антифашистського активіста» - якому, як усякому хорошому досліднику, завжди вдається знати те, що він шукає, навіть якщо заради цього доводиться жертвувати правдою.
Після прочитання статті «Крайні праві, ідеологічні суперечності та засоби масової інформації» у вас залишилося відчуття незручності, вам було соромно за автора, його методи та журналістські прийоми? Незручне мовчання, яке настає після статті Монза – це нормально, адже це – Монза. (Давід Л’Епе, 28 грудня 2020р)
196 viewsedited 16:56
Н
