Ніцше, думи, два клевця

2021-10-05 13:40:22 Європі необхідно зцілити свою психіку. …Європа навчилася відкидати своїх предків, своє минуле, і це не може бути добрим для її майбутнього. Європа захворіла, бо відірвалась від своєї власної спадщини, їй довелося заперечувати свої корені. Якщо Європа бажає духовно зцілитися, вона мусить відновити своє духовне минуле, чи принаймні, не повинна тримати його у такому безчесті.
Рам Сваруп, інтерв’ю 1996р. Відкрити / Коментувати

2021-10-04 11:00:14 Alain Finkielkraut : « La créolisation, c’est le nom de code du Grand remplacement »

Fdesouche

Lire l'article Відкрити / Коментувати

2021-10-04 11:00:13 Ален Філкелькрот: "Креолізація - це кодова назва Великої Заміни". Навіть Фількелькрот став борцем за ідентичність, а ти все ще сподіваєшся на Голос і допомогу сороса. Відкрити / Коментувати

2021-10-01 09:41:14 Найхарактернішою і найпарадоксальнішою рисою глобалізації став союз транснаціонального капіталу і постмодерністських лівих. Спочатку прихований, неявний, заперечуваний, потім соромливо визнаваний, а сьогодні агресивно демонстративний – цей союз несе смертельну небезпеку. Він спрямований вістрям проти націй та народних мас, і відповідно має своїх критиків як у таборі ідентичності, так у залишках табору традиційних лівих. Нижче – уривок з книги французького дослідника Крістофа Гілюї «Час простих людей».
Ідеологічна пральна машинка більше не працює
На початку 21 століття капіталізм одягнувся у зелене, блакитне, веселкове. Він сприяє розмаїттю, «життю поряд», фемінізму і доброзичливості, в той же час впроваджуючи дедалі жорсткішу та нерівнішу економічну і соціальну моделі. З 1980-их років неолібералізм загорнувся у прогресизм, «кльову» ідеологію. Не лише великий бізнес зрозумів переваги цієї прогресивної пральної машинки. Верхи суспільства, від еліт до дрібної буржуазії, стали використовувати цю погоджену тематику для забезпечення свого економічного, політичного чи культурного панування. Але сьогодні, схоже, це вже не працює. Прості люди зрозуміли, що правовірні цієї нової релігії здебільшого самі її не практикують.
(…) Екологізм, антирасизм, фасадний антифашизм стали класовою зброєю, якій неможливо протистояти. Вона діяла як паралізуючий промінь – будь-яка критика глобалістської моделі таким чином пов’язувалась з критикою прогресизму, з ревізією Іншого та всезагального. Ця стратегія чудово працювала до кінця минулого століття. Але культурне відродження простих людей та розширення їх можливостей змінили це.
Зіштовхнувшись з дедалі гіршими умовами життя народні маси усвідомили, що приписи менше забруднювати, менше споживати, відкриватися Іншому спрямовані не так на боротьбу з забрудненням і заохочення різноманітності, як на захист інтересів панівних і вищих класів.
Також вони виявили, що компанії-забруднювачі найбільше фінансують зелену революцію. Вони помітили, що саме вищі класи, які так заохочують різноманітність – самі практикують все більшу окремішність, та всіляко уникають мультикультурних районів і шкіл. Вони побачили, що панівний клас, який на словах так відстоює універсалізм і егалітаризм, на ділі підтримує найнерівнішу неоліберальну модель.
Ось чому екологізм, відкритість до Іншого та універсалізм панівних та вищих класів сьогодні більше не сприймаються серйозно. Ці теми сприймають як елементи жаргону шахраїв. (…) Сьогодні прогресизм асоціюється не з прогресом, а навпаки з соціальним регресом, більше того, він сприймається як обман, як комунікаційна стратегія, як дискурс, спрямований на захист класових інтересів.
Цит за: Christophe Guilluy. Le temps des gens ordinaires Éditions Flammarion, Paris, 2020 Відкрити / Коментувати

2021-08-04 20:06:28 В судомах конає яловий «Голос», покруч-поект шахраїв і маріонеток. Це, без сумніву добре. Погано, що у якихось таємничих кабінетах відбувається зачаття «Голосу-2». Поки що ми ще можемо зупинити цього олігархічного гомункулуса. Для цього варто лиш почати говорити про нього вголос. Відкрити / Коментувати

2021-08-04 20:06:28 Передсмертна судома «Голосу»
Можна вічно дивитися на три речі: як горить вогонь, як біжить вода і як розпадається партія «Голос». Для тих, хто має пам’ять і віддає належне логіці, коротке і безславне життя цього проекту одразу було цілком очевидне. «Голос» був приречений повторити траєкторію свого попередника, «Самопомочі», але швидше, бездарніше і смішніше. Хіба може чимось скінчитись починання, де лідером Вакарчук, де всі решта набрані за оголошеннями, де пластмасова ідеологія «за асе хороше» і підтримка від олігархів та транснаціонального капіталу?
Один раз збудити сподівання виборця, зайти в парламент (або завадити зайти небезпечним для системи силам), проголосувати потрібні інвесторам закони. ВСЕ. І вони з цим справились. Тому після закінчення депутатської каденції збитих льотчиків з «Голосу» куратори влаштують на синекури у «наглядові ради» держпідприємств. Що ж до інвесторів, то ті починають брендувати новий проект.
Бо насправді з крахом «голосу» нічого не закінчується. Навпаки починається робота на проектом «Голос-2», з іншою назвою, зрозуміло.. Проект на старті, кандидати в керівництво проходять кастинги, а низовий грантовий «актив» оперативно перевзувається. Ніхто особливо цього і не приховує, до речі. Контури «Голосу-2» добре видно вже зараз. «Лана» Зеркаль, Сергій Притула , Сергій Стерненко, Валерій Ананьєв, яка небудь Совсун чи Славінська, Нефьодов чи Абрамавічус вірогідно стануть обличчями нового проекту.
Виборча кампанія, можливо, виглядатиме так: «Ми блогери, громадські активісти, віримо доброчинну допомогу Заходу. Звідки у нас кошти? з фандрайзингу, зібрали через інтернет!» А за деякий час вже лунатиме інше. « Перше - толерантність. Толерантність і прозорість це альфа і омега, зарубайте собі на носі. Всі все мають декларувати. Нє, фінансування нашої ГО це закрита інформація, цікава тільки ворогам демократії. Друге. Все слід продати нахуй – землю, підприємства і АЕС, бо це все породжує корупцію. Нема є цього – нема корупції, що не ясно? Третє. Армії врізаємо фінансування. Нахера нам армія, коли ми вступаємо у НАТО? Мілітаризм несумісний з цінностями відкритого суспільства. Переговори і санкції, план «Анаконда» і побільше гей-парадів – саме цим переможем. Вивільнені від армії кошти підуть на тренінги ЛГБТ-приязні і мультикультуралізму для поліцейських. Четверте. Лише цілорічний локдаун врятує від епідемії. Всім маски, обов’язкова вакцинація без виключень, без вакцинаційного аусвайсу ні кроку. І податки для дрібного бізнесу підвищити, «діра в бюджеті», ага. П’яте. Безвізовий режим з Конго, Сомалі і Лівією. Для чого? Треба, потім дізнаєтесь».
Дзвінкою антипутінською фразою вони звично маскуватимуть плазування перед транснаціональним капіталом і задоволення найменших захцянок інвесторів. При тому, попри гори слів, звичайно, не буде зроблено жодного справді антиросійського кроку (у цій дисципліні в них гідні наставники – Байден, наприклад, з його - «путін-вбивця», але північному потоку бути, «це інше»). В економіці нищитимуть все, що віддалено нагадуватиме конкурентноспроможність, всіма силами втягуватимуть до школи ЛГБТ, а в Україну – мігрантів афро-азіатів та ісламістів. Ну і звичайно – по зростаючій боротимуться з «фашизмом-расизмом-антисемітизмом» та педалюватимуть «українську вину».
Працююча демократія – це коли депутати і реальні партії змагаються у тому, хто краще відстоює інтереси громади і нації. Імітаційна демократія - це коли одноразові політпроекти змагаються хто вправніше обдурить виборців і вдовольнить олігархів. У нас, як не прикро, зміцнилась саме імітаційна демократія, і її хімічно чистим виявом є проекти на зразок згаданого вище.
Велика Заміна, тобто заміна корінного населення багатомільйонними масами іммігрантів всюди починалась з Великої Підміни, Великої Імітації, заміни політичних гравців симуляційними проектами. А Велика Підміна, у свою чергу, - починалася з захоплення тіньовими кланами культурної гегемонії і контролю над командними висотами інформаційного поля. Відкрити / Коментувати

2021-07-27 18:30:00 Толерувати, гендерувати, слухати радіо "Голос Америки"?
Після відомої угоди щодо Північного потоку - 2 частина патріотичної публіки почала щось підозрювати. «Нас що, продали?!? А як же друг України Байден?? А як же подруга України Меркель???»
Друзі, та по іншому і бути не могло. Поясню на пальцях.
Перший момент. Якщо ви роззброюєтесь по свистку, відмовляєтесь від суб’єктності, віддаєте свою долю у чужі руки, вбиваєте економіку, поступки вважаєте головним інструментом зовнішньої політики і взагалі поводите себе віктимно – вас неодмінно чекає велике розчарування. Неминуче, невідворотне, гарантоване розчарування. Вся історія просто кричить про це. Але що нам історія, коли у нас є «партнери», чи не так?
Другий момент - добровільне самозасліплення і куряча пам’ять. Північний потік збудували за Обами-Байдена і Північний потік-2 почали будувати за Обами-Байдена. Трамп, на відміну від них, все робив, щоб зупинити, заблокувати цей проект. Здавалося б – все ясно. А ось і ні! Знаючи про приязне ставлення демократів до північних потоків, що робить на минулорічних виборах наприклад унікальна «україньшька діяспора»? Звичайно, рве зад за Байдена. Втім - так само як унікальна патріотична громадськість в Україні. Коли таким інфантильним добродіям м’яко, доброзичливо пояснювалося, що при Байдені Північний потік-2 успішно закінчать і це нам категорично не користь, то ці курчата у відповідь щось блекотали про «проросійського Трампа» і всемогутній план «Анаконда».
І це підсвітило третій момент – політичну інфантильність. Ці люди в оцінці ситуації і прийнятті рішень беруть до уваги лише слова, виносячи справи за дужки. Слова замість справ, картинка замість усвідомлених інтересів, фантики замість суті. Трамп інколи говорив дурниці, але робив здебільшого правильні і вигідні для України речі? Нахуй Трампа! От Байден говорить приємні слова, і пофіг, що він нас тупо під монастир підводить – кльовий пацан!
І от тепер ці віктимні самозасліплені інфантили, які у нас грають роль лідерів думок, експертів і тд – видають на поверхню ображене сопіння. «Якже так? Ми усе віддали приятелям, а вони нас… Чомууу?...» От саме тому. Дурників же і в церкві б’ють.
Є, звичайно надія, що цей ляпас від реальності посприяє опритомненню нації і поверненню її в реальний світ конфліктів інтересів і боротьби сил. Боюся, однак, що таких оздоровлювальних ударів буде ще багато, поки ми позбудемося інфантильної надії на когось і розраховуватимемо, як і личить, лише на власні сили. А наразі грантові негідники і архітектори національної катастрофи попри все продовжують свої мантри: «толерувати, гендерувати, слухати радіо «Голос Америки». Відкрити / Коментувати

2021-07-21 20:41:51 Флоріан Зандер: Позбавити ЗМІ вдади
У своїй книзі з соціології медіа «Реальність мас-медіа» та інших працях Ніклас Луман показав як у ліберальних суспільствах працює безперервна гра між політикою і засобами масової інформації. Політика та засоби масової інформації утворюють одне з одним непрозорі, закриті функціональні системи, які - в ліберальних демократіях - не можуть контролювати одна одну, але структурно пов'язані через громадську думку.
…емпірично доведено, що у більшості провідних ЗМІ Німеччини панують ліво-зелені «журналісти», які роблять все для того, щоб через безперервне затушовування повідомлень і коментарів, здобути панівне становище для їхнього ліволіберального наративу.
Вони відкрито без сорому та докорів сумління співпрацюють з лівоекстремістськими антифа-групами і одночасно – демонізують все, що є правішого від центру. Це стосується не лише «звично підозрюваних» таких як taz, Spiegel, ZEIT, Staatsfunk und Co, але й економічно ліберальної шпрінгерівської преси (BILD, WELT), яка не вагається співпрацювати з визнаними антинімцями, якщо вони лише проамериканські, «прозахідні» і проізраїльські та яка не менш схильна до випадів проти Дональда Трампа, ніж її ліволіберальні колеги.
…про такі ЗМІ можна з чистою совістю забути. Наш єдиний шанс – зміцнювати наші ЗМІ, захищати і розвивати власні видання, маючи за довгострокову мету телебачення на зразок Newsmax TV чи FOX Newsи. Не забуваючи, звичайно, про соціальні мережі, незамінні для нас соціальні мережі, де не зважаючи на Cancel Culture і Deplatforming, слід розвивати наші власні ЗМІ і спільноти.
Ці тези не нові, та вони ведуть до висновку, що ще не достатньо усвідомлений у консервативному таборі – а саме – що стратегічною помилкою є дозволяти мейнстрімним ЗМІ знову і знову хапати вас за горло через побоювання нових поганих наліпок, або тому, що ви глибоко в душі мрієте належати до годівничок істеблішменту і хочете нарешті бути запрошеними на велику вечірку.
Кожен, хто щоразу кричить про вихід з партії, коли однопартієць у якийсь спосіб порушує ліво-ліберально політико-медійний консенсус (або здається, що порушує – адже часто вистачає просто звинуватити людину), хто щоразу намагається будь-що дистанціюватися, щоразу поспішає поклястися виправитися, хто щоразу виє з вовками істеблішменту – той заохочує «ЗМІ» ствердитися у своєму почутті влади і відчутті самовдоволення.
Ліво-ліберальний «журналіст», на відміну навіть від тих політиків, які йому імпонують, ніколи не мусить виправдовуватися, ніколи не повинен сам відповідати на питання, постійно перебуває в одночас в позиції адвоката, прокурора, судді і ката, і може вдосталь мастурбувати під редакційним столом своє почуття влади. Нинішній редакційний «кабінетний злочинець» частенько відчуває себе маленьким богом – недоторканим і неспростовним.
Кожного разу, коли йому вдається налаштувати один проти одного представників ненависної йому партії – його почуття влади зростає, як і його справжня влада! З системної соціології Лумана ми знаємо, що влада – це не те, що існує об’єктивно, а те, що вважається таким. Той кому я приписую її – має владу, а влада існує, коли я без примусу дію, так як вона бажає.
Журналіст не має засобів примусу як держава. Єдине,що він може – це намагатися «ламати» людину і організацію. Питання у тому, поможемо ми йому у цьому чи ні. Відкрити / Коментувати

2021-07-12 18:01:23 Підрив національного почуття у школах
…психологи з Кельна дослідили ставлення до нації у німців та інших європейців. Більше десяти років професор психології Ульріх Шмідт-Дентер та його колеги опитували своїх співітчизників та жителів сусідніх країн, зокрема Швейцарії, Данії, Польщі і Нідерландів.
Шмідт-Дентер зробив такий висновок: «Порівняно з іншими країнами національна ідентичність у Німеччині найслабша. Це показало не лише наше дослідження, а також й інші. Німеччина завжди внизу».
Кельнські науковці вбачають чіткий зв’язок між браком у багатьох німців національного почуття та ірраціональним страхом повернутися до фашизму гітлерівського зразка. Цей страх є наслідком шкільного навчання, де період націонал-соціалізму і Другої Світової війни займає дуже багато місця у різних шкільних предметах, а злочинці і жертви свідомо емоціоналізуються як абсолютне зло з одного боку, і абсолютне добро з іншого. За словами Шмідт-Дентера, «дванадцять років, які проіснував Третій Райх, постійно пережовуються під час навчання у школі. А післявоєнний період розгладається коротко. Але ж про Німеччину можна сказати багато доброго».
Ульріх Шмідт-Дентер і його співробітники також розпитували школярів про уроки історії та етики. Вони отримали багато критичних коментарів. Якась 17-річна школярка написала у 2008 році молодіжному журналі SPIESSER: «Неподалік знаходить пам’ятник 15-ти тисячам інвалідів і психічно хворих, вбитих в часи націонал-соціалізму. При всій повазі до цих 15-ти тисяч невинно вбитих, нас надто часто водять до цього пам’ятника. Двічі з вчителем етики, двічі з чеськими студентами по обміну, ще якось з вчилемем суспільних наук. Я вже й сама можу проводити екскурсії біля меморіалу. Це дратує не лише мене, а й ціле покоління учнів» (zit. nach Schmidt-Denter: Die Deutschen und ihre Migranten, S. 313).
Дослідницька група робить висновок: «Відповідно до цього учні дізнаються, що означає бути німцем, і що це дуже непривабливо. Це означає без жодної участі бути екзистенційно обтяженим почуттями сорому і вини та сприймати власну національну ідентитчнвсть як ворожу». Schmidt-Denter: Die Deutschen und ihre Migranten, S. 318)

У такому способі викладання винні не окремі вчителі історії, а відповідні навчальні програми, які намагаються вигнати все «національне» з свідомості наступних поколінь.
Навчальні плани також звертають увагу на позитивне значення регіональної ідентифікації, у той час як національна ідентичність проблематизується і релятивізується, що різною мірою відбито у навчальних програмах окремих федеральних земель. У навчальні програмі для середніх шкіл Нижньої Саксонії це сформульовано так: «Досвід часів націонал-соціалізму і відповідальність за нього.., не дозволяє нам припускати стійку однорідну німецьку ідентичність, але швидше множину німецьких ідентичностей» (Niedersächsisches Kultusministerium, 2008, S. 7).
Деконструкція національного подається учням як наслідок і «урок» націонал-соціалізму і Голокосту. (Schmidt-Denter: Die Deutschen und ihre Migranten, S. 311)
Не потрібно жодних спеціальних знань, щоб зрозуміти, що ця форма навчання є одним з наріжних каменів того національного самопрезирства і наївного вітання у себе усіх іноземців, що Німеччина показала у 2015 році і продовжує показувати нині.
Уривок з : Габріеле Бенсберг «Доленосне питання ідентичності»
Gabriele Bensberg. SCHICKSALSFRAGE IDENTITÄT Verlag Antaios • Schnellroda 2018 Відкрити / Коментувати

2021-07-02 19:50:41 П’єр Віаль: Свобода
Демонстрація на підтримку Génération identitaire показала існування фронту солідарності, що утворився проти безглуздого полювання на відьом, що розпочав Дарманен. Ми, зрозуміло, беремо повну участь у цьому фронті. Дарманен, і ті, хто його контролює, можуть уявляти, що вони знешкодили ідентитарних активістів. Вони швидко будуть розчаровані.
Ми знову відкриваємо переваги та необхідність кордонів для захисту від поширення Covid. Але не менш небезпечним є поширення неконтрольованого вторгнення тих, хто не можуть і не будуть поважати нашу ідентичність, і кого заохочують до цього всі сили анти-Франції. Коли наприкінці двадцятого століття я запропонував використовувати слово «ідентитер» (“identitaire”) для окреслення того, ким ми є, я не думав, що воно пошириться так швидко чи так широко. Сьогодні опитування показують, що більшість французів по крові (а не по документах) впізнають себе у цьому слові і схвалюють його значення. Це привід для надії у такі темні часи.
Система злісно використовує феномен Covid, щоб привчити галлів (та інших європейців) коритися ще абсурднішим, збидлюючим і каструючим правилам. Геніальний хід панівної диктатури – переконати добрих людей у тому, що вони мають вимагати, звичайно для власного ж блага, щоб їм одягли хомут на шию, і що так вони отримають омріяний душевний спокій, оскільки їх тарілку наповнюватиме Макдональдс і вони зможуть насолоджуватися своїми дурними серіалами, де мультирасові персонажі найбільше прославляють різноманітність. Спіть, спіть добрі люди. Ми думаємо за вас, ми вирішуємо за вас. Ні за що не відповідати – хіба це не щастя?
Чи слід зневірюватися? Це було б великою дурницею, як казав Шарль Моррас. Серед наших європейських народів все ще є чоловіки і жінки, які хочуть жити вільно. Вони – спадкоємці греків, римлян, кельтів, германців, скандинавів, слов’ян – вміли померти, коли це потрібно, за свою свободу, що була основоположним принципом нашої культури і нашої цивілізації, в той час як східні ідеології завжди вимагали покори.
Сьогодні кращі з наших братів і сестер готові до опору. Найчастіше – до пасивного опору. На даний час. Тому глобалісти, які все ще – як довго? – утримують поводи влади, все ясніше усвідомлюють, що живуть на вулкані. Його виверження стане для них кінцем світу.
Terre et Peuple Magazine №87 printemps 2021
#vial Відкрити / Коментувати