Ніцше, думи, два клевця

2021-03-13 19:06:28 Жюльєн Фройнд про полемологію

Поняття «полемологія» запровадив у 1945 році Гастон Бутуль (Gaston Bouthoul). Під цим поняттям він розумів наукове вивчення явищ війни і миру, поза ідеологією чи політичною орієнтацією, пацифістською чи іншою, та не обмежуючи дослідження лише міжнародними відносинами і правом. Його ініціатива швидко знайшла підтримку в інших країнах, таких як США, Велика Британія чи Німеччина, а також у Інститутах дослідження миру, правда у більш іренологічній*, ніж полемологічній перспективі. В принципі полемологія і дослідження миру мають однакову мету, але різні методології. (…)
Гастон Бутуль вибрав підхід, відповідніший духові науки. «Хочеш миру – пізнай війну» - завжди повторював він. Дуже легко робити пацифістські заяви та засуджувати війну, будучи впевненим у підтримці публіки. Але вчений повинен не шукати оплесків, а здійснювати критичний аналіз явищ миру та війни. Тому він зосередив всі свої дослідження на найповнішому пізнанні війни… Він більше не розглядав мир як ізольований стан, а як суспільні стосунки, вписані в контекст інших людських стосунків. Для цього він збільшив кількість способів розгляду (в сенсі причинного плюралізму) : концептуальний та морфологічний аналіз, історичне дослідження, статистичний та анкетний методи. Він використовував різні напрямки психології, соціології, біології і особливо демографії. Він намагався розробляти нові методи, такі як полемологічні і хроністичні барометри. Врешті він досліджував деякі фундаментальні поняття, такі як ментальність, колективна агресивність, свято чи пацифізм. Його методи привели його до неприємних для іренологів висновків. Наприклад, коли він із здивуванням виявив, що цілі війни співпадають з цілями миру, що пацифізм може бути полемогенним фактором, або коли він разом з голандцем Рьолінгом виявив, що вимоги справедливості – це одне з найголовніших джерел війни. Хоч він і присвятив кілька праць поняттю миру, він ніколи не претендував на роль «миротворця». (…) Проблема, яка його хвилювала була такою: чому люди, що так пристрасно хочуть миру, залишаються зачарованими війною і насильством?
З думками, подібними до тих, що надихали Гастона Бутуля, я створив кілька років тому Інститут полемології при Страсбурзькому університеті гуманітарних наук, але надав полемології ширшого трактування. Я розумію полемологію як науку про конфлікт в цілому, а не лише як науку про війну і мир, тобто як науку про всі конфлікти, якими б вони не були – політичними, економічними, релігійними, соціальними та іншими. Я покликаюсь у цьому на «полемос» Геракліта, який включав у це поняття не лише війну, але також незгоду, ворожнечу, антагонізм, напруженість. Тому полемологія займається економічними страйками, революціями, ідеологічними протистояннями, або явищем насильства загалом, а також явищами згоди, компромісу і миру, які неможливо соціологічно зрозуміти без звернення до людського конфлікту.
*Іренологія – наука про мир .
Уривки перекладено за книгою Жюльєна Фройнда “Соціологія конфлікту» - Julien Freund. Sociologie du conflit., Presses Universitaires de France, 1983, p.56-60
#фройнд #бутуль #полемологія Відкрити / Коментувати

2021-03-05 18:37:19 http://stonetoss.com/comic/nothing-ado-about-much/ Відкрити / Коментувати

2021-03-05 18:37:19 А й справді, якщо "моє тіло—моє діло", то яка ж тоді обов"язкова вакцинація? Відкрити / Коментувати

2021-03-03 20:07:00 Ісламо-лівацтво (продовження, початок вище ) Сьогодні ісламо-лівацтво у Франції є силою, з якою неможливо не рахуватися. На політичному рівні ці ідеї відстоюють ліва «Непокірна Франція» Ж.-Л. Меленшона та ще радикальніша «Нова антикапіталістична партія». На медійному рівні цей союз просувають старий троцькіст Едві Пленель (Медіапарт) з одного боку, та внук засновника руху «Брати мусульмани» Тарік Рамадан з іншого. У академічному суспільствознавсті це взагалі мало не панівний дискурс, поряд з шарлатанством на зразок «критичної расової теорії» та «інтерсекціоналізму». В фінансовому плані за підйомом французького ісламо-лівацтва стоять, вірогідно, ресурси нафтових монархій Перської затоки.

Жодних кроків проти ісламо-лівацтва у Франції, звичайно, зроблено не буде. Навпаки, посиляться репресії проти їх противників. Поки один міністр говорить про гангрену ісламо-лівацтва, яка пожирає університети, інший міністр розпускає антиісламське «Покоління Ідентичності». Відкрити / Коментувати

2021-01-27 19:03:42 У наш теперішній мобільний вік намагатися бути в курсі усіх новин – це все одно, що бігти біговою доріжкою, яка крутиться дедалі швидше. Чим довше ви намагаєтесь цим займатися, тим більше виснажуєтесь, в решті решт багато хто так втомлюється, що вирішує зіскочити і більше не звертати на це уваги. Багато людей настільки нервують, відчувають таку відразу і втому від «новин», що по суті починають бойкотувати їх, і слідкують лише за спортом або іншими формами розваг, але навіть і там вони не можуть уникнути бомбардування політичними посланнями і завивань про «соціальну справедливість».
Ті, хто хочуть просувати політичні програми знають, що фільми, музика і телешоу – це зручні засоби поширення під прикриттям «розваг» своєї пропаганди серед мільйонів людей. (…)
Музика, фільми і телешоу – це не просто «розваги». Вони формують культуру і впливають на неї через створення знакових персонажів, чиї переконання і поведінку пізніше копіюють мільйони людей. Як мистецтво наслідує життя, так і життя також наслідує мистецтво – і це визнав Барак Обама у своєму виступі на церемонії вручення премії Греммі в 2015 році, коли він сказав: «Сьогодні ми вшановуємо митців, чия музика і послання допомагають формувати нашу культуру… Митці мають унікальну силу змінювати мислення і ставлення, змушувати нас говорити про те, що важливе». Знаменитості значною мірою перебрали на себе роль церкви, сім’ї та національних традицій – інституцій, які раніше грали визначальну роль у формуванні та контролю за настановами та діями суспільства.

Як відзначив Ендрю Брейтбарт у своїй книзі «Праведний гнів»: «Голлівуд важливіший ніж Вашингтон. Поп-культура має значення – неможливо переоцінити важливість цього послання. Те, що відбувається перед камерами на знімальному майданчику Warner Bros часто має більше значення для долі Америки, ніж те, що що відбувається в задніх кімнатах офісної будівлі Рейберн Хаусу на Капітолійському пагорбі».
Він продовжує: «В нинішніх умовах навчені Франкфуртською Школою ліві ведуть політичну битву як на політичному, так і на культурному бойовищі. Консерватори ж борються з ними лише на політичному полі битви. Це означає, що мистецтво, гумор, пісні, театр, телебачення, кіно, танці – це ті засоби, які щоденно використовуються, аби вплинути на серця і думки американського народу».
Він говорить про культурний марксизм, який є практикою ведення психологічної війни проти Америки і всієї західної цивілізації через нещадну атаку на всі аспекти нашої культури, символи та інститути – у сподіванні поступово так ослабити суспільство, так перевернути його основи, що воно стане настільки неспроможним, що може бути повалене і замінене марксистскою державою.
Саме для цього, нібито «новинні» ЗМІ регулярно формують так званий «порядок денний» (Agenda Setting), роздуваючи певні історії і крутячи їх до нудоти, аби створити помилкове враження, що ці історії справді важливі, бо вони є тим, «про що говорять люди». Це дає фальшиве виправдання для широкого висвітлення та створює штучну петлю зворотного зв"язку, коли ЗМІ роздувають певну історію, про яку нібито говорять у місті, а потім, коли усі, завалені повідомленнями, справді починають говорити про неї, ЗМІ продовжують роздувати історію далі, стверджуючи, що це актуальна історія, бо про неї говорить багато людей.

Вони ретельно добирають історії, здебільшого про рідкісні та одиничні випадки, потім доповнюють їх, аби створити враження, що це масове явище, і використовують ці ретельно дібрані приклади для просування або зміцнення ліберальної ідеології. Одночасно вони діють як вахтери (gatekeepers), цілеспрямовано нехтуючи іншими (справді важливими) історіями та подіями, які демонструють іншу сторону проблеми, про яку вони сподіваються не дати людям почути або ж намагаються применшити її значення. #метаполітика #медіа
Цит за: Марк Дайс «Ліберальний медійно-виробничий комплекс», 2019 (Mark Dice. The Liberal Media Industrial Complex) Відкрити / Коментувати

2021-01-24 22:42:57 ​​Закінчивши аналізувати поточний стан та ідеологічні суперечки післявоєнного німецького консерватизму, Армін Молер нарешті зосереджується на питанні техніки та індустріального суспільства. Надзвичайно близькі до того, що Ґійом Фай згодом назве «археофутуризмом», ці роздуми цілком можна вважати єретичними та нехарактерними для того, що зазвичай мається на увазі під консервативною позицією.

Проте, беручи за точку відліку політичні процеси травня 68-го у Франції, він показує, наскільки складним та неоднозначним є таке явище, як індустріальне суспільство:
https://plomin.club/armin-moler-part-three/ Відкрити / Коментувати

2021-01-23 15:04:41 Навальний ховає основоположні міфи

67 мільйонів переглядів за чотири (!) доби, півтора мільйона за дві години, сто тисяч за пару хвилин - підготоване Навальним відео «Палац для Путіна. Історія найбільшого хабара» стало в РФ цьогорічним блокбастером номер один.
Там багато цікавого і шокуючого. Як на мене, це відео унаочнило головне – Золота Орда нікуди не поділася, вона існує, і зветься нині «Росією». Царство немислимої корупції, дегенеративна верхівка, фантастичній розкоші якої позаздрили б фараони і богдихани, земля найнахабнішої брехні, населена найпокірнішими підданими-напіврабами.
Це все випукло підтверджує ціннісну, психологічну, культурну єдність Москви з Азією. Росія це така велика і зовнішньо православна Середня Азія, на чолі з Сапармуратом Владіміровичем Бердимухаметовим. Путінізм – це туркменбашизм у православній обгортці. Москва і Середня Азія належать до єдиного, народженого з крові і бруду монгольського рабства культурного кола, з єдиним простором цінностей і принципів, де циркулюють тотожні сенси, що випливають з єдиних архетипів. Безмежна влада, безмежні розкоші, безмежна брехня і безмежне беззаконня – альфа і омега московського ординства.

Такі цінності чужі європейському культурному колу з його античними та середньовічними зразками героя, громадянина, лицаря, монаха. Звичайно, корупція є і в Європі, ніхто не заперечує, але там вона має незрівняно менші масштаби, і ніколи – системотворчу функцію.
Навіть дуже корумпований європейський лідер не вбухає вкрадені гроші в палаци і яхти, а вкладе в новий університет, музей, бібліотеку, громадські будівлі, стиль яких пов’яжуть з його іменем – і все для того, щоб залишитися в пам’яті як людина, а не двонога істота з хапальним рефлексом.
Коли подивитися, де проводять відпустки умовні столтенберги чи борісиджонсони, - у скромних двоповерхових котеджах, стає зрозуміло, що стриманість до розкошів – це частина європейського елітарного етосу.

Біда України в тому, що «українська» «еліта» рівняється на московських ханів. Янукович з його Межигір’ям, чи Пшонка з його портретами – всього лише мавпували Путіна. Як і «трудящійся» Порошенко, до речі. Вони лише новітні «еллочки людоїдки», що змагаються з кремлівскою «вандербільдихою».

Слід розуміти – на місці путіна так крав би кожен перший росіянин. Річ же не в персоні. Річ у культурі, традиції, колективній психології, соціальному характері пересічного росіянинина. Одні пересічні росіяни подивившись відео не обурились, не розгнівались, не закипіли – а лише позаздрили – «вот житуха, вот павєзло чилавєку». Інші пересічні зробили стандартний висновок – «наш хан самий чоткій хан, бреше і не червоніє, значить ми – вєлікій народ». Без таких росіян кріпацтво не дожило б до середини ХІХ ст, більшовики ніколи б не втримались при владі, без таких росіян жоден сталін немислимий.

І вони це самі про себе чудово знають. Живучи в безпросвітніх злиднях, безперервно споживаючи завідому владну брехню, будучи найбезправнішою групою в країні, що називається «росія», ці пересічні росіяни, тим не менше сподіваються поділитися своїм ординським злиденним безправ’ям з сусідами. Звідси і окупований Крим, і палаючий Донбас…
Але якраз це вічне московське намагання затягти у своє смердюче трасовиння інші народи Навальний засуджувати не поспішає. Чому? Бо він знає народ, влади над яким він прагне, знає його сокровенні почуття і мрії.

Відео чудове, насправді. Воно ламає основоположні міфи режиму. Замість розпіареного нового царя, "хорошого, але з поганими (як завжди) боярами", глядач виявляє хитрого самозванця. Замість нового сталіна, «суворого, але справедливого», «безжалісного, але особисто скромного» - бачить патентованого пройдисвіта, суміш блакитного злодія і міліонера Корейка.
А заодно тріскає інший міф – «Великай Пабєди». Адже виявляється, що нагнітання побєдобєсія було лише відволіканням уваги від нечуваної за нахабством корупції, яку й очолював путін. Пенсії «переможців» натурально пішли на палаци путіна. Це Золота Орда, по іншому там не буває. Відкрити / Коментувати

2021-01-22 12:09:23 Гендер як приклад українофобії та екстремізму – Telegraph
https://telegra.ph/Gender-yak-priklad-ukrainofob%D1%96i-ta-ekstrem%D1%96zmu-01-21 Відкрити / Коментувати

2021-01-22 12:09:23 Хороший пост . Ліберали і грантові запроданці намагаються переконати націю, що війну з росією можна виграти гей-парадами, толерантністю і гендером. Бо це, нібито, «віддаляє нас від москви». Насправді єдиний надійний спосіб остаточно розмежуватись з москвою – розвивати і зміцнювати українськість в Україні. Це означає – більше української мови, більше української культури, більше рідних традицій, більше соціальної і націонаьної справедливості, одним словом – більше націоналізму. Щоб віддалитись якнайдалі від москви – слід розвивати нашу неповторність і унікальність, а не намагатись розчинитись у веселковому колгоспі. Відкрити / Коментувати

2021-01-18 18:11:39 Оглушливе мовчання
Через свята перестав слідкувати за ЗМІ. Може саме тому мимо уваги пройшла істерика колективного Сергія Лещенка та всієї грантової громадськості щодо спадкоємця Ангели Меркель. Адже серед лещенко-наємів мало стояти завивання до небес через проросійського Арміна Лашета, який щойно очолив правоцентристську ХДС (хоч насправді ХДС – взірцеві куколди, що змагаються з ліваками, хто швидше рознімечить Німеччину, - але то таке).

Що, нема ніяких інформаційних збурень?? Нема істерик, прокльонів і корчів з піною на вустах??
Натомість - лише безоціночна констатація – «вибрали, мовляв, такого і такого». Без вогника так, без притаманного надриву. Або нуль емоцій, або взагалі ні пари з уст.
Дивно.
Дивно, що чудак, який послідовно роками лобіює німецько-російське зближення, лобіює Північні потоки, їздить плазувати на «економічні форуми» до РФ, принципово критикує куці антиросійські санкції – цей чудак на літеру «м», що має всі шанси стати канцлером Німеччини – і не викликає в «української» медіапи..доти застережень? Та ж за соту частину подібних висловлювань вони оголосили в свій час Трампа «проросійським»! І не помогли йому чотири роки активної протидії путіну, блокування Пн. Потоку-2, бомбування «іхтамнетів» в Сирії, постачання нам «Джавелінів» і катерів,– все одно рудий Дональд залишився «проросійським». А тут – планомірна багаторічна політика тепер вже очільника урядової німецької партії – і така несамовита стриманість в оцінках!
Удівітєльно!
Далі. Інтересно, а «незалежні» ЗМІ оголосять зараз усіх європейських правоцентристів «агентами путіна»? Бо заяв кількох праворадикальних партій цим ЗМІ з надлишком вистачило, аби роками ремигати, що «вші начіоналісти – агенти москви».
Непогано було б задуматись на тим, а хто врешті така сама товаришка Меркель, якщо вона передає владу демонстативно проросійському спадкоємцю. Але думати - це буде заскладно для «української» медіапи..доти і тих оленів, що споживають її помиї.
Ліберальна, антинаціональна, фінансована ззовні медіапи..дота опинилась на шпагаті. Назвати Лашета тим, ким він є – маріонеткою путіна – значить відмовитися від одного з численних струмочків животворних євро. Оголосити путіністські позиції Лашета нормою – теж не комільфо. Доводиться оглушливо мовчати. Відкрити / Коментувати