Японо-міфічна розповідь, з якої ми почали, далеко не трапила від канонів↷
Стомлена подоба, набравшись останніх сил, крутилася серед піщаної округи, шкрябалася, наче тяжко зраненим, окривавленим тулубом об розжарену крупу світлих камінців, а, мабуть, у колишнім, давно забутим часі, «ракушек». Крихке, зовсім малесеньке, тільце старанно повзло до зелені, ледве хапаючи повітря до легень, відкривши свій нікудишній писок. Скоро його помітить, хоч і затуркано виглядаючий, місцевий пожилець. Цим «пожильцем» виявиться ‘айну’ на японське ім'я – Ебісу Сабуро (戎三郎), котрий зжалиться над «потворою», стане для неї своєрідним опікуном. Під таким опікунством, ця істота, згадавши про блакить своєї крові, що дісталася від батьків, відрощуватиме повноцінне тіло. «Воно», успадкувавши ім'я свого вихователя, стане божеством рибалки та вдачі, що неодмінно проводитиме молодих ловців рибячини, зморщенних старців-торгівців чи поважаних шляхтачів, подарувавши їм гарний прибуток. Тепер вшановується цей «дядечко» у кожній японській хатинці, від малечі до старшини; коли Японія, країна-мати сінтоїстського віровчення, налічує 3,500 молитовних святостей, де, наче зіскований до господи, царствує
камі вдалого рибалоцтва – Ебісу.Що правда, у «Записах справ давнини»(Коджікі) першочергово небожитель-рибалка йменувався Котошіронуші но камі (事代主神), а батьком здавався йому Окунінуші но камі (大物主神) – небесне святисько державоутворення, землеробства, медицини та захисної магії.
