Нотатки Чіхіро🇯🇵

2023-01-14 22:40:31 Запишемо оригінальний текст пісні Фуджівари но Тейка:

『来ぬ人をまつほの浦の　夕なぎに
焼くや藻塩の身もこがれつつ』
(натисніть сюди, щоб послухати)

Тут є дуже цікава гра слів, нюанси котрої важливі для сприйняття:

Назва Мацухо но ура (松帆浦) тут частково записана хіраґаною, (まつほの浦), щоб まつ (matsu) відносилось і до 人を待つ (hito wo matsu, чекати на людину), і до назви узбережжя.

来ぬ人をまつほの浦
(konu hito wo matsuhonoura) – чекати на когось на Мацухо но ура.

Вираз こがれつつ (koga retsutsu) тут відноситься і до солі, що запікається (身を焦がす海藻 miwokogasu kaisō), і до почуттів дівчини до людини, на яку вона чекає (恋い焦がれる koikogareru - тужити за кимось, у кого ти закоханий).

Хочу подякувати за допомогу Хотару-тян, яка веде дуже цікавий блог про незвичайні та моторошні містечка в Японії – @hotarufilth (раджу підписатися). Відкрити / Коментувати

2023-01-14 21:52:19 Відкрити / Коментувати

2023-01-08 20:41:31 В Оґура Хякунін Ішшю (антологія «Сто поетів - сто пісень» Оґури) можна знайти «вака» (вірш) Інпумон'ін-но-Тайфу (дворянка, поетеса та помічниця Імператриці Інпу), в котрому згадується про «ама»:

«Подивись,
Навіть рукава рибалок з Оджіми
Не змінюють колір від численних пірнань
(А мій, від сліз, заплямився)»

Ось тут можна послухати її вірш,
що оспівується зі музичним супроводженням. Відкрити / Коментувати

2023-01-07 01:13:11 Оригінальна листівка-календар ксилографічного друку, період Мейджі – «жінка-рибалка та дитина».

На жаль, авторство даної побрязкачки невідоме, художник всього-на-всього не залишив персонального підпису. Англомовний календарик розрахований на «вестерних» споживачів.

Ймовірно, що тут зображена жінка «ама» за художнім уявленням. 海人 (на окінавському діалекті – «умінчу», але припусти́мо, що ця назва підходить для звичайних рибалок Окінави. В провінції Ідзу – «кайто», а в Кюшю – 白水郎 «хакасуіро») – «людина моря/океану», а в нашому випадку 海女 – «жінка моря», — це японські пірнальники, котрі традиційно слугують ловцями морської споживи вже понад 2000 років, одна з найбільш стародавніх професій в Японії.

Зіроньки пірнальницької діяльності – в більшості жінки, це вони, відштовхуючись від підніжних твердинь кам'яної брили, стрімко занурюють до водяного простору в білому одязі – 磯着 «ісооґі» (де 磯 – берег, а 着 – носіння), білизна якого символізує «чистоту». У морських пригодах їм допомагає сітка «сукарі» (スカリ), а також дерев'яне відерце 磯桶 – «ісооке» ( де 桶 – відро).

Поки розлючена хвиля вдарялася об чорну, скам'яніло тверду скелю, розрізаючись навпіл у ту ж мить, білява рученька вчепилася за край темної висоті. Хвиля безнадійно впала, зливаючись з водяною синюватістю. Про неї, таку невгамовну, згадували лише неспокійне коливання рідини та залишок шипячої пінки. Тяжо дихала, вбираючи дужче повітря до груди, чорнява жінко. Хутчіш розібрала сьогоденний вилов усілякого дивацтва, вона обернулася і...побачила маленького хлопчинку. Простягаючи руку милосердя, врода подарувала мушлю, певно, негодованій дитинці. Відкрити / Коментувати

2022-12-29 01:07:44 Японо-міфічна розповідь, з якої ми почали, далеко не трапила від канонів↷

Стомлена подоба, набравшись останніх сил, крутилася серед піщаної округи, шкрябалася, наче тяжко зраненим, окривавленим тулубом об розжарену крупу світлих камінців, а, мабуть, у колишнім, давно забутим часі, «ракушек». Крихке, зовсім малесеньке, тільце старанно повзло до зелені, ледве хапаючи повітря до легень, відкривши свій нікудишній писок. Скоро його помітить, хоч і затуркано виглядаючий, місцевий пожилець. Цим «пожильцем» виявиться ‘айну’ на японське ім'я – Ебісу Сабуро (戎三郎), котрий зжалиться над «потворою», стане для неї своєрідним опікуном. Під таким опікунством, ця істота, згадавши про блакить своєї крові, що дісталася від батьків, відрощуватиме повноцінне тіло. «Воно», успадкувавши ім'я свого вихователя, стане божеством рибалки та вдачі, що неодмінно проводитиме молодих ловців рибячини, зморщенних старців-торгівців чи поважаних шляхтачів, подарувавши їм гарний прибуток. Тепер вшановується цей «дядечко» у кожній японській хатинці, від малечі до старшини; коли Японія, країна-мати сінтоїстського віровчення, налічує 3,500 молитовних святостей, де, наче зіскований до господи, царствує камі вдалого рибалоцтва – Ебісу.

Що правда, у «Записах справ давнини»(Коджікі) першочергово небожитель-рибалка йменувався Котошіронуші но камі (事代主神), а батьком здавався йому Окунінуші но камі (大物主神) – небесне святисько державоутворення, землеробства, медицини та захисної магії. Відкрити / Коментувати

2022-12-29 00:55:59 З «японським мезолітом» все зрозуміло, а чим може похизуватися наступна доба?

Період Яйой (яп. 弥生时代 – Яйой джідай, «епоха нового життя») – це виникнення, перш за все, рисової культури на японському архіпелазі, його заселення пращурами сучасних японців – народом «Ва» (倭人 wajin – дослівно «японський народ»), що мігрували з Корейського півострова, певно морським шляхом, тобто мореплавством, та виникнення перших протодержавних утворень (одне з найбільших – державне утворення «Яматай», на чолі з правителькою Хіміко, котру тепло згадують в китайських хроніках через «привітно-товариські» відносини із китайським царством «Вей»). Між Ва та айну почалася боротьба за територію, сильніший народ посував слабкіший.

Дивлячись правді в очі, айнська культура – на тому ж рівні, що й культура чукчі, вона не є особливо розвинутою чи домінуючою. Коли Ва мігрували до Японії, можна схилитися до думки, що їх культурний ступінь вже був вищим, як і технологічний прогрес (це можна аргументувати тим, що японські пращури вже вміли обробляти метали, будувати укріпленні поселення, активно займалися тваринництвом, риболовством, вирощуванням рису, торгівлею з країнами-сусідами, виробляли знаряддя для праці, посуд, бронзові дзеркала, зброю і т.д.). Таким чином, айну підверглися асиміляції з боку японців: японський уряд активно привласнював айнських людей до японської культури, їх змушували змінювати свої імена на японські, забороняли займатися традиційною діяльністю – переважно мисливством та риболовлею, також заборонялося проведення ритуалів. Місцевих аборигенів навчали японської мови, історії та культури.

Японська професорка з «айнського питання», Еміко Онукі-Тірні, стверджувала: «Я згодна, що традиції айнів зникають і традиційного шляху котан більше не існує. Айну часто живуть серед японців або утворюють окремі ділянки/райони в межах села/міста. Я поділяю прикрість Сімеона щодо деяких англомовних публікацій, які дають неточне зображення айнів, у тому числі неправильне уявлення про те, що вони продовжують жити, слідуючи традиційному шляху котан*.»

Ohnuki-Tierney Е. & Simeon G. On the Present-Day Ainu // Current Anthropology Vol. 16, No. 2 (Jun., 1975), pp. 1

котан* – традиційне айнське селище, шлях життя. Відкрити / Коментувати

2022-12-29 00:51:06 Відкрити / Коментувати

2022-12-29 00:50:12 Поки до нас наближаються українські новорічні свята, до японців наближається «О-шьогацу» (таку назву має японський Новий рік) разом зі січневою гулянкою «Тока Ебісу». З року в рік, з 8-го до 12-го січня святкується воно в місті Кіото, у святині, котра слугує домівкою камі вдалого рибалоцтва – Ебісу.

Викинуте під коливання душогубних хвиль мале «потворисько», що навіть ходити не спроможне, міцно трималося за життя. Це дитя наполегливо брьохкалося в очеретяному човні, на якому було відпущеним на самоплив, і, котрий, чесно кажучи, не сильно оберігав від навколишньої негоди. Воно, таке «потворне» створіння, було змушеним обрати шлях боротьби зі непокірністю нещадних поштовхів темно-синьої рідини, кришталики солі якої, насильно вливаючись разом із химерною, пінистою сумішшю до порожнини, боляче обпікали язик. Невідомо скільки часу пройшло, доки зле море не втомилося, виплюнувши неповноцінну істоту до суходолу, вкритих піщаною ковдрою висушених берегів. Ця піщана околиця, що відділяла земну твердиню від безмежної сині океану, і, на сушу якої прибуло змучене плотисько, належить острівцю Хоккайдо.

На світлині – Томое Накано «Морський пейзаж», 2019 р. Відкрити / Коментувати

2022-12-18 16:06:09 Відкрити / Коментувати