Омелян Тарнавський

2022-05-22 13:22:23 Відкрити / Коментувати

2022-05-17 12:53:08 Людина — найвища цінність держави і суспільства.

Ми всі хотіли і благали вищі сили вберегти життя наших воїнів. Цей крок нашого військово-політичного керівництва і самих бійців з Маріуполя спрямований саме і виключно на це. Сподіваюся, Творець почув нас правильно. Наступний етап — домогтися їх обміну.

Та варто усвідомлювати, що тепер, коли наші захисники в руках росії, дії її керівництва практично непередбачувані. Допити і каторги, на превеликий жаль, неминучі. Не сумніваюся, що всі дотичні це розуміли. Проте ситуація була настільки безвихідною, що цей шлях став єдиним для збереження життя українських Героїв. Неможливо навіть уявити, у якому відчаї і психічному стані агонії вони там перебували. А рідні? Як і вся любляча Україна.

Дискусії про «здачу Маріуполя» категорично відкидаю. Бо війна ще триває. Якщо ми не цінуватимемо своїх же людей (самих себе), то будь-який клаптик землі не матиме абсолютно жодної цінності.

Територія заради людини, а не людина заради території.

Відео блазнів рашистів з «днр». Відкрити / Коментувати

2022-05-13 11:09:31 Для рашистів принциповим є знищення наших воїнів у Маріуполі або взяття їх у полон для подальшого знущання і тортур. Це дико, категорично неприйнятно, але відображає реальні наміри ворога. Адже маємо справу з державою-терористом. У її цинічності і антилюдськості немає меж.

Цим московити хочуть здобути ту бажану «перемогу», якої все ніяк не вдається досягти. Російські пропагандисти горланять про те, що українська влада хоче зробити з азовців сакральну жертву, аби потім використовувати це на свою користь, апелюючи до жалості світової спільноти. Мовляв, тому вона не закликає їх здатися.

За такою логікою, вся ця війна — просто політтехнології Офісу Президента. Помисли ворога зрозумілі — спрямовані на внутрішній розкол у суспільстві. Щоби у блокаді Маріуполя звинуватити українську владу, а не переважаючи сили орків. Не ведіться. Війна ще триває, побачимо, чим вона завершиться — якими результатами. А відтак і підсумовуватимемо.

Водночас, на мій погляд, саме московські неонацики прагнуть собі забезпечити такий «сакральний» розгром. Аби потім хизуватися, що «досягли поставлених завдань у межах блокади і асвабаждєнія» Маріуполя, не давши шансу «укрАінскім националістам» вирватися. Це мало б «підживити» жагу до «пабєди».

Ситуація у Маріуполі зрозуміла. Вона у всього світу на долоні. Але варто зауважити, що саме українська влада найкраще з усіх (без перебільшення) розуміє і знає, що конкретно не дозволяє їй розпочати контрнаступ в Маріуполі буквально вже. Лише вона володіє вичерпною інформацією нашої розвідки і розвідок країн-партнерів, лише вона знає про наші збройні можливості — без фанатизму і гасел. Навіть у Пентагоні визнають, що українська влада більше в темі ніж будь-хто інший.

Мій попередній аналіз нині підтверджується: поки що немає достатньо важкого озброєння, аби звільнити героїв-заручників з Маріуполя і в ту ж мить розпочати контрнаступ. А це, вважаю, має відбуватися синхронно. Зрештою, доводиться викручуватися, аби бодай щось зробити. Вивезення цивільних — вже хоча б якийсь позитивний результат. Далі — спроби евакуювати важкопоранених військових.

Представники влади вже неодноразово заявляли, що військовим шляхом вирішити ситуацію неможливо. Водночас лідери України, США, ЄС і навіть чмоня росії визнають, що справедливість у російсько-українській війні буде досягнута на полі бою. Тобто, на дипломатію зараз немає сенсу покладатися, оскільки всі відклали її на потім. Спершу кожна з учасниць хоче спробувати досягти бажаних результатів. Тому очевидно, що визволення азовців через діалог з рашистами — тупикова стратегія.

Зважаючи на ці всі обставини, думаю і сподіваюся, влада просто готується до слушного моменту і неодмінно розпочне операцію щодо деблокади і повернення Маріуполя, як і інших тимчасово окупованих населених пунктів. А висловлювання про неможливість деблокади Азовсталі військовим шляхом може бути маніпулятивним маневром проти ворога, аби його дезорієнтувати (щоб не чекав на відповідь).

Тягнути час до потрібного моменту (коли буде вдосталь зброї) — у наших інтересах. Ситуація складна, часу обмаль, але реальність така, що вихід лише один — військовий. А на його втілення треба кращої підготовки. Непросто, коли знаємо, що там страждають наші люди…

Втім, розуміючи, що Маріуполь майже повністю захоплений рашистами, момент жорсткої відповіді — буквально накрити позиції ворога ракетними ударами — обов’язково має настати. Відкрити / Коментувати

2022-05-10 15:27:45 Кожен призваний воїн повинен отримати звання Героя України.
З усіма виплатами і соціальними гарантіями ще за життя! Не потім, не колись, не за якісь окремі заслуги, що визначають суб’єктивно. А одразу в ту мить, коли людина стала військовослужбовцем.

Затратно, скаже хтось? Так. Звісно. Дуже. А за що нам платити, якщо не за захист, оборону, мужність, відвагу, сьогодення і майбутнє? Чи їх 300 тис, чи 1 млн. Байдуже. Якщо ми не хочемо «годувати» свою армію, то будемо чужу (Н. Бонапарт). Тож годувати треба так, щоб вигодувати своє елітне військо!

Не сильно ж затратно розкошелюватися всім українцям на утримання владних посіпак, що щорічно обходиться бюджету України мільярдами доларів?

От, наприклад, лише середня пенсія судді становить 67-90 тис грн/міс, мінімальна десь 45 тис. Чому? Бо виконували соціально значущу і небезпечну роботу.

Чи співмірний рівень небезпеки з військовими? Ні. Чому ж тоді наші воїни мають страждати від браку то грошей, то матеріального оснащення, то формально визнаних заслуг, якщо вони ставлять (хоч і не завжди добровільно) існування країни і добробут народу вище за своє життя (і своїх родин, які знедолюються в разі летальних випадків)?

Я категорично не згоден з такою ситуацією. Вона несправедлива та інколи цинічна. Подяка від Українського народу і держави має бути галактичного масштабу негайно. Фільчині грамоти посмертно мало кого тішать. І їх далеко не всі отримують. Ба більше, рідним подекуди доводится ходити і випрошувати якісь довідки і право на отримання виплат, принижуючи свою гідність і ранячи пам’ять про загиблих коханих, батьків, братів, матерів тощо.

Праця військовослужбовців і добровольців мусить бути оцінена якнайвище та стати першою «роботою» за рівнем оплати праці.

Даруйте, не айті-фахівці (з повагою), не члени наглядових рад, не голови місцевих адміністрацій чи топові високопосадовці урядових структур, а саме «військовослужбовець» має стати найпрестижнішим званням. А всі інші — по низхідній градації. Зазвичай, це формується природно (ринком), але держава може вплинути на статус-кво, віддавши стратегічну прерогативу саме захисникам.

Змінюється час, змінюються обставини, змінюються екзистенційні виклики — отже, треба змінювати шкалу соціальної стратифікації. Відкрити / Коментувати

2022-05-07 18:26:16 Єнс Столтенберг бажає, щоб війна в Україні не перекинулася на території інших країн, насамперед, НАТО. І каже, що вона може тривати роками. Водночас запевняє, що Альянс зробить усе, аби перемогла Україна.

Як просто говорити про війну на роки, чи не так? От сидиш собі в кабінеті і смердиш, бо ти великий політик або стратег. А життя людей розглядаєш як розхідний матеріал.
Це не лише до Єнса, а загалом. Таких унікумів вдосталь.

Я знаю і розумію, що цю війну можна було не допустити, а тепер — завершити/зупинити максимум за місяць.

Якби колективний Захід доклав до цього всіх наявних зусиль.

А так, поки дехто дистанціюється чи вдає, що підтримує, думаючи і переймаючись соціально-економічними благами своїх країн, зовсім поруч гинуть люди.

Проте вони непорівнювані з матеріальними достатками та могли б їх з часом подвоїти і потроїти. Своєю працею і віддачею — повернути тим країнам втрачене за врятоване життя.

Але ж ні. Світу треба вже і зараз. А життя невинних — то таке?!

Що б я запропонував?

30 днів повної і тотальної блокади рф: жодних економічних, торговельних, соціальних, культурних, політичних, військових відносин. Нічого не продавати, нічого не купувати, нікого не впускати.

Це знищило б її зсередини і поклало б край цій війні.

Безумовно, такі заходи передбачають певну жертовність наших партнерів. Однак саме подібний жест засвідчив би їх реальне, а не позірне, бажання допомогти Україні зберегтись і виграти.

Не маю сумнівів, що Захід може грати довгу гру, але він, кінець-кінцем,підраховуватиме лише матеріально-економічні збитки. Натомість довга гра для України обернеться безповоротними втратами, що не мають ціни.

Вважаю, що українська влада має представити партнерам план завершення війни через 30 днів, взявши за основу запропоновану ідею: абсолютна ізоляції московії.

Деталі у моєму відео. Відкрити / Коментувати

2022-05-06 23:22:28 ​​Ще один (не) новий важливий наратив російської упоротої і дурнуватої пропаганди: «Польща забере західну частину України» (д.мєдвєдєв), «Україна, росія та Білорусь ще воюватимуть проти Польщі пліч-о-пліч» (а.лукашенко).

Буду лаконічним. Понос тупорилих істот, а-ля мєдвєдєва і посіпаки московської хунти у Білорусі, про напад Польщі на Україну варто сприймати виключно як спробу розколоти партнерство між Україною і Польщею, яке останнім часом набуло безпрецедентного характеру.

Логічним є питання, а що за це отримають поляки? І, звісно, у багатьох на думку спадає — територію України! А що ще, чи не так? Зазвичай, саме цим і торгують, егеж!

Моя ж відповідь інша: безпеку. Тому що Україна є буфером між Польщею і росією. А отже, якщо вистоїть Україна, то й полякам буде спокійніше. Якщо не вистоїть (а це апріорі неможливо), то Польща може стати наступною жертвою рашистів.

Тож я сприймаю таке тісне партнерство між нами як взаємовигідну співпрацю, продиктовану абсолютно усіма можливим і неможливими обставинами (історичними, географічними, культурними, безпековими тощо). Ми знайшли консенсусні точки дотику: поляки готові надавати фінансову, гуманітарну, логістичну і матеріально-технічну підтримку, а ми, своєю чергою, тримати оборону (бо попри все нам це найбільше потрібно).

Чому ж активізувалися усруси?
По-перше, дозвольте нагадати, що це тупі істоти. Освіжив сприйняття? Гаразд. Йдемо далі. Вони повсякчас діють незграбно і недалекоглядно. Настільки, що невдовзі втратять свою державність. Нині їм катастрофічно бракує тем для ненависницької пропаганди щодо колективного Заходу і України. Тож вигадують абсолютно недоумкуваті теми. Подібно до того, як це було з біолабораторіями, денацифікацією тощо. Я вже писав і казав, що не лише їх війна проти нас, але й сама їх держава побудована й заснована на брехні і фейках. Хіба таке «исчадие ада» може щось інше конструювати, крім собі подібного? Це держава-фейк-фікція=симулякр. Такі ж наративи.

По-друге, у кремлі бачать, що основна частка військової допомоги нам надходить через територію Польщі (та й із самої Польщі). Ба більше, польська політична еліта є одним із найважливіших лобістів України в ЄС і НАТО. І вони думають як би цей конвеєр зупинити.
Як же? Сенсу завербовувати поляків проти України і за себе немає. Позаяк багато десятиліть намагалися це робити, але безуспішно.

Однак у них все одно ще жевріє надія бодай десь спровокувати бажану їм дискусію про «напад Польщі на Україну», тож стараються зробити це всередині українського суспільства, змушуючи багатьох задуматись, «а що якщо щей Польща нападе, вона ж точно хоче забрати Львів». Але, трясця, і тут обісруться. А підтертися не буде чим, бо дефіцит туалетного паперу. Що ж за лишенько.

Тому я пропоную нам не потурати їх тезам про те, що Польща хоче окупувати західну Україну. Бо це означає працювати на їх пропаганду.

Я гарантую, що Польща не нападатиме на Україну! Польща не прагне анексувати західні області нашої держави! Крім загальнокультурних і суспільних аспектів наших взаємозв’язків, які це унеможливлюють, є щонайменше дві причини, чому цього не станеться.

Перша: Польща — провідний член ЄС і НАТО, передусім, з-поміж країн Центрально-Східної Європи, яка нині впевнено претендує на лідерство (відтак доведеться розділити з Україною). Їй важлива участь у цих об’єднаннях, а агресія щодо сусідньої (чи іншої) країни покладе край цьому. Ні НАТО, ні ЄС не захищатиме агресора. Польща від таких маневрів лише програє.

Друга: Україна вже не в тому статусі. Кожна європейська країна зрозуміла, що краще позмагатися з усрусією, але не мати воєнної справи з Україною. Ми будемо захищатися від будь-якого загарбника.

Вважаю, що будь-які серйозні спроби нині обговорювати «напад Польщі на Україну» нікчемні. Такий же їх зміст і коріння — від усруських нікчем.
Їм же би порадив час від часу оглядатися. Бо «пиZдец подкрадется незаметно».

Доброго вечора, ми з Китаю.

#політологТарнавський Відкрити / Коментувати

2022-05-06 14:12:24 Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль підтвердив заяву про намір Росії оголосити війну Україні 9 травня.

«За даними партнерських спецслужб, Росія має намір 9 травня оголосити повноцінну війну. Такі можливості обговорюються у вищому політичному керівництві. Чи станеться це — побачимо».

Дуже реалістичний сценарій. Уявив, якою може бути «епічна» промова пукіна:

«Мі началі спєцапірацию, чтобі асвабадіть наших людєй. Но запад рєшил напічкать кієвскую хунту аружиєм. Такім образам, спєцапєрация затянулась. А провокациї України на наших абластях — уже пєрєбор. Ми счітаєм ета нападєнієм на нашу теріторію. Ета вінуждаєт нас начать вайну, даби астанавіть кравапралітіє і нє дапустіть втаржєніє укрАінскіх войск в погранічниє рєгіони нашей страни».

Водночас пропоную сфокусуватися на чотирьох важливих моментах цієї вірогідної ситуації.

Формально-правовий перехід від т.зв. «спецоперації» до оголошення війни означатиме визнання росією своєї тотальної поразки у т.зв. «спецоперації», завдання якої очевидно повністю провалені і не виконані завдяки ЗСУ, суспільству і підтримці наших партнерів. Цією складовою війни не варто нехтувати, а навпаки — брати в роботу у межах наших інформаційно-психологічних спецоперацій. Позаяк це наша проміжна перемога, за якою буде цілковита!

Поза сумнівом, пряме оголошення війни, без завуальованих пропагандистських кліше про «мі нє нападалі», «ета прівєнтівний удар» тощо, дозволить рашистам мобілізувати більше людських та інших (насамперед, фінансових) ресурсів саме для війни, а не просто для т.зв. «спецоперації». Лише і саме для цього у кремлі й можуть вдатися до такого кроку. Тоді звичайним усрусам буде легко пояснити, куди йдуть їх діти, за що вмирають, і чому економіка перейшла на рейки воєнного часу (де продукти, чому компанії залишають ринок, причини інфляції тощо).

Для України істотно нічого не зміниться. Тому що ми і так у війні. Й нікому не було відомо, скільки вона триватиме. Навіть московським неонацистам. Однак мушу зауважити, що на рівні психічного сприйняття ситуації це може спровокувати стан неабиякої тривоги. Бо ж «росія оголосила нам війну!». Та у такому впадку, гадаю, варто просто реально оцінити ситуацію і зловити себе на думці, що війна вже триває (гібридна з 2014 року, повномасштабна — з 2022 року). А все інше — то інформаційна робота пропагандистської машини неонацистської москви — з метою залякування і підбурювання панічних настроїв.

Формальне оголошення війни означатиме неприховане бажання рф її продовжувати. Тож, на превеликий жаль, мусимо орієнтуватися на подальшу боротьбу. У нас немає вибору, як і не було до цього часу. Прикрі реалії. Ворог має або здатися, або бути переможеним. Але ми навряд чи маємо можливість зробити це оперативно, як того хочеться. На перемогу потрібен час, важка зброя і рішучість колективного заходу. А останнього йому треба позичити.

Як я писав в одній зі своїх давніших публікацій, «на початку травня буде переломний етап війни». Мабуть, він станеться 9 травня. Тоді ми побачимо нові завдання російської війни та зрозуміємо, чого варто очікувати найближчі тижні і місяці. Відкрити / Коментувати

2022-04-27 16:25:43 пмр — це незаконний анклав рашистів у Молдові. Це не держава. Її ніхто із суб’єктів міжнародної системи не визнає (навіть підараша), позаяк у неї практично ідентична з «днр/лнр» історія (дебілоїдне нашестя рашистів/ліга недоумкуватих рашистів).

Московити навмисно провокували і підтримували та долучалися до сепаратизму у тій місцевості (і не лише там, звісно), щоби мати таку зону та хунту, де і за допомогою якої можна було б дестабілізувати (гео)політичну ситуацію в регіоні на свою користь.

Саме тому вони цим і починають зараз активно займатися, усвідомлюючи неспроможність «справитися з Україною» чесно — власними силами і з законних територій (звідси й наступ з Білорусі). Там (в «пмр») знаходиться військова база рф, фактична чисельність якої може налічувати декілька тисяч солдатів. Також є сили самої «пмр», які повністю залежні від рашистів: близько 10 тис військових і 30 тис резервістів. І зброї предостатньо, яка залишилася там після совєтів (за словами екс-міністра оборони Молдови Анатола Шалару, то найбільший склад боєприпасів у Європі). За приблизними даними, десь 19-20 тис тонн патронів, авіабомб, мін, важка техніка тощо, одночасне здетонування яких співставне з ядерним вибухом на 10 кілотонн (діаметр вогняної кулі 500 метрів).

У межах свого «плану мінімум», про який я писав в одному з попередніх постів, рашисти, задіявши «пмр», прагнуть захопити південні області України (з того боку — Одещину, насамперед) й об’єднати їх з розширеними до меж областей «днр/лнр», Кримом і «пмр», утворивши своєрідну неонацистську рашистську дугу. А відтак спробувавши в оперативному порядку «приєднати» її до підарашії й, на певний час, заморозити ситуацію (для передишки, яка може тривати невизначений час).

Відповідно, повторюючи свої попередні тези, на цьому етапі московити сконцентрують свою увагу на південному-сході України, паралельно залишаючи в турбулентності інші області (аби ми не змогли перекинути всі свої сили в тому напрямку: своєрідне розсіювання нашої уваги і ресурсів, а також збільшення «гарячих» точок, аби змусити Захід нервувати). Це не означає, що їм все вдасться. Тому що ми теж маємо свою стратегію і плани.

Молдова й далі буде всіляко дотримуватися «нейтральності», бо країна не має чим захищатися. Хоча для неї ця ситуація дуже загрозлива. Адже вона не є членом ані ЄС, ані НАТО. Безпомічна і безпорадна. Її поведінка прикра і прагматична водночас. Можна зрозуміти, можна не приймати.

Рівень напруги для Румунії не менш і не більш високий ніж для Польщі та, наприклад, країн Балтії. Їх військова підготовка розпочалася ще задовго до повномасштабного вторгення військ рф на нашу територію. Проте варто враховувати, що кожна з них є учасницею блоку НАТО. Тож вони перебувають під його протекцією. А посилення військової присутності на їх кордонах з Україною є не просто власною ініціативою, а стратегічною політикою саме НАТО — з метою укріплення східного флангу альянсу. Тобто, це нормальний процес підготовки до ймовірних агресивних маневрів московії.

Провокувати воєнні дії зі свого боку їм немає сенсу. Це було б безглуздо. Бо тоді 5 статтю договору про НАТО не вдалося б активувати. Вона ж передбачає захист від нападу НА країну-члена НАТО. А захищати нападаючого з-поміж країн-членів альянс точно не буде. Якщо це станеться, то таку країну легко можуть виключити з об’єднання.

Однак надати Україні ще більше зброї для успішного відбиття рашистів з нового фронту — те, на що Північно-Атлантичний альянс і Україна можуть реально орієнтуватися. Така поведінка буде логічною в контексті політики «невтручання, але допомагання НАТО». Позаяк колективний захід вже достеменно усвідомив, що ми — їх буфер. Якщо не допомагати, то наступною жертвою агресії стане якась або кілька держав-членів НАТО.

Ми отримаємо 6 воєнних фронтів: рф, Білорусь, «днр», «лнр», Крим, «пмр», які повністю підконтрольні московитам. Більшість з них вже відкриті. Небезпеку становить їх одночасне задіяння. Дуже важливо зірвати й ці плани рашистів. Як — в ЗСУ і ОП мають знати. Відкрити / Коментувати

2022-04-21 02:04:58 Коли кремлівський режим звинувачує Європу і нашу країну, зокрема, у націоналізмі і нацизмі, то варто розуміти одне: хто обзивається, той сам називається.

У своїй пропаганді ненависті і ворожнечі вони намагаються перекрутити реальність так як їм вигідно. Тож аби їх ніхто не запідозрив у нацистських підходах, вони вирішили діяти наввипередки, клеймучи цим всіх інших.

Але правду не приховаєш.

Культ особи пукіна, вождизм, мілітаризація всього суспільства, антидемократизм, ксенофобія (ненависть і презирство до інших націй), шовінізм (наче російська нація чимось краща за інші), расизм, залякування сусідніх держав щодо їх участі в різних військових блоках, невизнання права українського народу на існування і власну державу (що по цимбалах, звісно), агресивна зовнішня політика заради власних інтересів — це лише поверхневі ознаки нацизму, який панує в сучасній росії.

А націоналізм характерний практично для всіх країн світу. У поміркованій формі ця ідеологія не є поганою. Вона передбачає захист нації і національних інтересів — свого у себе. Натомість нацизм характеризується політикою загарбництва чужих територій, щоб через біль, кров, жертви і страждання чужих народів відстоювати і реалізувати свої інтереси. Саме цим зараз займається російська педерація.

Якщо вчасно не зупинити розростання цієї чуми, то рашизм — російська форма нацизму — набуватиме дедалі радикальніших проявів. Він неодмінно стане загрозою для всього мирного світу, зокрема «колективного заходу», частиною якого ми є.

Детальніше — у новому відео. Відкрити / Коментувати

2022-04-16 19:17:12 Московитів жаба давить, що українська армія виявилася сильнішою. Вони всіляко намагаються знайти крайнього у своїй недолугості. Кивають головою на НАТО і військову допомогу окремих західних країн. Без цього нам, безумовно, було б складніше.
Але тут є дві фундаментальні маніпуляції, якими неонацики кремля дурять себе і намагаються нас:

А яка армія у світі не має зброї? Тобто, як можна звинувачувати Україну поразках росії лише через те, що у нас є зброя (хоч і західних країн, але все одно набагато менше ніж в рф). Це ж примітивні нісенітниці. Не може бути армії без зброї. Те саме, що йти на ринг з боксером, але думати, що він ніколи не займався боксом. Та ще й без рукавиць і капи.

Ніхто не заперечить, що без героїчних воїнів, які знають, що і кого захищають в Україні, жодна техніка нічим би не допомогла. Ось же, рашистам не допомагає. Це ж логічно. Хоча мало які держави можуть позмагатися з ними військовим озброєнням. І що? Вони все одно лузери. Бо нікчеми. Тому основний чинник нашої переваги — УКРАЇНА. Одне слово, а зрозуміло більше ніж все.

Друга армія світу має новітню зброю все життя (принаймні тих поколінь, які зараз пішли проти нас на війну). Це тотально мілітарна держава. Вони живуть воєнними наративами. А ми деякі види озброєння отримуємо лише тепер. Тож очевидно, що для наших військових є обмаль часу, аби освоїти абсолютно нове обладнання (теорія одне, практика інше). Проте вони справляються блискуче. І випереджають весь російський генералітет, якого потихеньку карають якраз через невдачі в Україні. Як-от командуючого армією рф, котрого пукін змінив, уявіть, в ході війни! Це фіаско. Київ за три дні .

Усвідомлюючи малоймовірність своєї перемоги, усруси, які за своєю сутністю є крайніми егоїстами і нарцисами, що в суспільно-політичному значенні відтворюється у вигляді радикального шовінізму та нацизму, готові до суїциду, щоби не жити з тим соромом, який вони здобули на святій українській землі.

Але мають ще одну надію.

Поки що вони вірять у міф, що зазнаЮть нищівної поразки від ЗСУ лише через західну зброю. Тому, вважаю, одне із найважливіших завдань, яке перед ними нині стоїть, — це знищити шляхи постачання Україні військової техніки з-за кордону. Вони вже попередили західні країни, що сприйматимуть такі вантажі як «законну» воєнну ціль. А нещодавно відправили їм свою ноту протесту, в якій закликали перестати мілітаризувати Україну, бо «наслідки для регіональної безпеки будуть непередбачувані», натякаючи на свою можливу реакцію.

Як на мене, вона буде на нашій території. Якщо на польській, наприклад, то лише шляхом анонімних диверсій — без визнання. На пряму воєнну агресію щодо країн НАТО росія зараз не піде. Нагадую, що Фінляндія і Швеція не є членами НАТО. Про ризики в їх ситуації є окремий пост.

На мій погляд, рашисти спеціально надіслали формальне (документальне) попередження США і партнерам для подальших виправдовувань на випадок вчинення диверсій щодо тих вантажів (якщо на території України). Мовляв, «ми ж застерігали».

Є всі підстави припускати, що зараз під серйозною загрозою перебуває наша залізниця, яка стала основним видом транспорту, за допомогою якого нам постачають важку зброю. Адже фурами не все можна перевезти, польоти над Україною категорично обмежені, морські шляхи тероризуються російським флотом, а власним ходом не всі товари можна доставити. Тобто, очевидно, щО саме у нас зараз в пріоритеті. Запевняю, у параші це бачать та розуміють також. Просто чекають моменту. А він, як на мене, може настати на початку того самого великого контрнаступу. Щоб вдарити одночасно по всіх можливих фронтах, акцентовано, звісно, на південному-сході України.

Гадаю, що головною мішенню для рашистів можуть стати колійні розв’язки саме в прикордонних громадах нашої держави. В межах масивного контрнаступу, який вони досі готують (квітень-поч.травня визначальний час), ті локації можуть зазнати ракетних ударів. Не сумніваюся, що наші ЗСУ краще за мене знають про це. Відкрити / Коментувати