Пломінь

2021-12-20 20:54:00 5 авторських фільмів для зимової атмосфери

— «Стріляйте в піаніста» (реж. Франсуа Трюффо, 1960)
Нуар про невдачливого музиканта за мотивами детектива Девіда Гудіса, знятий у форматі пародії на гангстерське кіно.

— «Фанні та Александр» (реж. Інгмар Бергман, 1982)
Історія сім'ї Екдаль очима брата і сестри відсилає до дитячих переживань автора, котрий заповідав дивитися повну телеверсію — не жалійте часу.

— «Мертві» (реж. Джон Г'юстон, 1987)
Екранізація повісті Джеймса Джойса, що зображує різдвяний вечір у Ірландії, яку засипає снігом, і розповідає про самотність і відчуження.

— «Моє XX століття» (реж. Ільдіко Еньєді, 1989)
Ілюстрація поєднання доль від угорської авторки — зі Східним експресом, революціонеркою-підпільницею і навіть лекцією Отто Вайнінгера.

— «Три кольори: Білий» (реж. Кшиштоф Кесльовський, 1994)
Друга частина трилогії польського режисера — про кохання перукаря Кароля до дружини, заради якої він готовий здійснити найхитріший план (зимова Польща 90-х бонусом). Відкрити / Коментувати

2021-12-18 19:17:30 Кандинський називав Альфреда Кубіна (1877—1959) «очевидцем занепаду» у своїй книзі «Про духовне в мистецтві». Художня творчість Кубіна, головним чином, графіка в саркастичній та експресивній манері передає соціальну напруженість епохи та апокаліптичні настрої.

Він ілюстрував твори Гофмана, Едгара По, Достоєвського, Майрінка (з останнім був знайомий особисто та дружив), але найбільше прославився як автор та ілюстратор власного єдиного прозового твору «Інший бік» — роману-антиутопії, що розповідає про подорож у світ сновидінь. У книзі дослідники знаходять вплив Ніцше й Шопенгауера, ідей Фрейда та Юнга, захоплення буддизмом. Кубін проклав шлях для тих, хто пізніше використовуватиме ті самі прийоми в дадаїзмі, сюрреалізмі та магічному реалізмі.

Ґустав Майрінк зробив Альфреда Кубіна, як і іншого художника-візіонера Франца Седлачека, героєм кількох своїх оповідань, зокрема, «Сонячного удару». Австрійський графік згадується в контексті розмов про таємничого диявола. Відкрити / Коментувати

2021-12-16 22:09:24 Здається, вийшов найщиріший фільм вашого улюбленого італійського режисера-сучасника, котрий знімає стрічки про те, як божественне ховається за таємничим «бла-бла-бла» повсякденності.

Ми вражені автобіографічною роботою Паоло Соррентіно й поспішаємо розповісти про красу та біль, народження кіно й містичний Неаполь у «Руці Бога»:
https://plomin.club/hand-of-god/ Відкрити / Коментувати

2021-12-14 19:30:00 Калаші, загублене поміж долин Гіндокуша плем’я – кількатисячний народ, що шанує богів, які оселилися під їхнім небом ще за часів арійського вторгнення, майже 4 тисячі років тому. Зникаючий світ, що схоплює останні вогні перед присмерком.

https://plomin.club/kalash-people/ Відкрити / Коментувати

2021-12-14 13:00:02 Чи треба дозволити дітям голосувати на виборах? Чому деякі начебто прості винаходи з’явилися так пізно? Які несподівані значення мають емодзі в різних країнах? Про все це читайте в телеграм-каналі Old York Times.

Автори проєкту роблять огляди та перекази статей із англомовних медіа і переповідають ключові ідеї з нон-фікшн книжок.

Мета Old York Times — приносити найцікавіші історії з англомовного простору у зрозумілій формі українською мовою.

Підписуйтеся — https://t.me/oldyorktimes Відкрити / Коментувати

2021-12-12 21:09:05 Ранні роботи Зінаїди Серебрякової (12.XII.1884—19.IX.1967) здебільшого зображають сюжети сільського життя, мальовничі пейзажі рідних місць на Харківщині. Першу мистецьку славу приніс їй автопортрет, створений у 1909 році. У 1911 році художниця вступає до товариства «Світ мистецтва», де її роботи сильно вирізняються з-поміж символістів, чиї жіночі образи були більш фатальні та меланхолійні. Тоді як образи Серебрякової були щирі у своїй відкритості, усміхнені та світлі. Життя родини художниці, її чоловіка та чотирьох дітей назавжди змінили важкі роки революції. Попри те, що її картини з успіхом експонувалися закордоном, вона ледь могла прогодувати родину. Вона відмовлялася від зміни художнього стилю та роботи на партеліту.

В 1920-их художниця виїхала до Франції в надії знайти замовників на портрети, і згодом перевезла туди дітей. Лише багато років опісля міграції до Парижа на батьківщині дітям вдалося зібрати її твори у масштабну виставку.

https://plomin.club/zinaida-serebriakova/ Відкрити / Коментувати

2021-12-10 21:49:53 ​​Її називали «білою відлюдницею», критики писали про те, що вона «вмирала у кожному вірші». Емілі Дікінсон (10.XII.1830 — 15.V.1886) все життя провела в провінційному містечку Амхерст у штаті Массачусетс, а в тридцять років вирішила назавжди відгородитися від навколишнього світу, обмежившись спілкуванням з найближчими родичами: «Я ніколи не зійду з землі мого батька й не потраплю до жодного іншого будинку чи міста». Сусіди вважали жінку, котра носила виключно білий одяг і віддавала перевагу листуванню, дивачкою. Навіть коли вона захворіла, то дозволила лікареві оглянути себе лише через двері; пироги для дітей зі своєї вулиці спускала в кошику на мотузці з другого поверху. Дослідники досі не можуть визначити, в кого саме вона була закохана: Емілі жила власною уявою, у таємничій біографії ексцентричної жінки не було бурхливих подій.

Творчість Дікінсон є прикладом пізнього американського романтизму, але лаконічні рядки дотепної та чесної, зухвалої «старої діви» стоять осторонь від письменників-чоловіків того покоління. За горду самотність та почуття відчуження від суспільства її порівнюють з іншою письменницею-містиком з англосаксонського світу — Емілі Бронте, серед українських письменниць схожі мотиви знаходять у поезії Лесі Українки. За життя Дікінсон не видала жодної книги — всього сім із тисячі восьмисот віршів були опубліковані, й тільки через кілька років після смерті (вірші та записи у схованці знайшла сестра письменниці) її спадщина стала літературною сенсацією.

Поезія Емілі Дікінсон сповнена пантеїстичного захоплення природою, за якою щодня спостерігала на самоті й до якої втікала від рутинної повсякденності й недосконалості людських стосунків. Вона створила власного величного Бога, вільного від пуританства — його образ можна відчути майже у всіх її рядках. Проте магістральною темою лишалася загадкова та незрозуміла Смерть, яку вона сприймала з мужністю стоїка. Поетеса кидала виклик релігійним канонам, романтичним ярликам та передбачила мистецькі пошуки на кілька десятиліть.


Спочатку серце просить насолод,
А потім — звільнення від болю,
Тоді лиш — забуття терпінь,
Щоб полегшити долю.

А потім просить: спати,
І врешті, як упертий
Засудить Інквізитор —
Свободу вмерти.

(в перекладі М. Тарнавської) Відкрити / Коментувати

2021-12-09 18:45:54 «Вавилон XX» Івана Миколайчука знову виходить на великі екрани після реставрації Національним центром Олександра Довженка.

Події фільму відбуваються у вигаданому селі в період перших років колективізації — протистояння новоспечених адептів ідей соціалізму, «зліплених із червоної глини», та прихильників старого порядку, котрі не бажають миритися із вказівками народних комісарів. За боротьбою двох світів, що сходяться в точці завоювання жінки — символу землі та майбутнього, спостерігає трунар-філософ Фабіян. Це альтер-его Миколайчука, який постраждав від партійної цензури й вустами якого промовляється меседж про те, що «боги не такі страшні, як апостоли». Його персонаж намагається лишатися нейтральною фігурою, проте кривава дійсність у напівміфічному світі поетичного кіно, схожого на твори магічного реалізму (стрічка знята за мотивами химерної прози Василя Земляка — роману «Лебедина зграя»), демонструє: нікому не дозволено бути поза простором політики та ідей, що пронизують людські відносини — владу та любов. Відкрити / Коментувати

2021-12-09 13:00:31 ​​Ще зі школи ми звикли, що про видатних українських письменників говорять як про ідолів чи віддалених і не зрозумілих нам фігур. Але насправді знакові українські автори були живими людьми — вони сварилися і закохувалися, зловживали алкоголем і піддавалися пропаганді, кохалися і сперечалися про політику.

Степан Процюк розповідає історії українських письменників від Лесі Українки до Василя Симоненка — те, чого ви не прочитаєте у посібниках чи Вікіпедії. Зараз у нього вийшло дві збірки есеїв на цю тему — «Відкинуті і воскреслі» та «Гіркий світ, солодкий світ».

До 15 грудня ви можете замовити одну з книжок або обидві особисто у автора — із знижкою та автографом. Особлива знижка буде, якщо замовити одразу дві книжки.

Замовляйте за посиланням: https://forms.gle/7kLxwwkK1R1kCi498

Але поспішіть: тираж першої з книжок уже завершується Відкрити / Коментувати

2021-12-08 19:46:39 Норвезький письменник Б'єрнстьєрне Б'єрнсон (8.ХІІ.1832—26.IV.1910) вважається, певно, одним із символів своєї країни. Зрештою, він написав національний гімн. Окрім літературної діяльності, він був громадським діячем і пильно слідкував за політикою закордоном. Зокрема він засуджував утиски української мови в Російській імперії, публікувався в Ukrainische Rundschau, читав Тараса Шевченка, Василя Стефаника, Івана Франка та Ольгу Кобилянську, цікавився українською історією та зізнавався у своїх симпатіях. Звісно ж, він був далеко не єдиним норвежцем, які цікавилися Україною.

Читайте про історико-культурні симпатії Норвегії та України:
https://plomin.club/historical-and-cultural-sympathies-ukraine-and-norway/ Відкрити / Коментувати