Поетична майстерня Паші Броського 🪶

2022-07-26 00:12:22 Відкрити / Коментувати

2022-07-25 21:58:12 Коли Паша Броський намагається пожартувати на поетичному вечорі.

#гумор Відкрити / Коментувати

2022-07-25 19:59:20 Аміна Елшорафа підготувала для вас новий цікавенький каверочок, який ви матимите змогу почути вже цієї суботи на поетичному вечорі в "Morok bar". Відкрити / Коментувати

2022-07-25 17:27:50 Відкрити / Коментувати

2022-07-25 17:24:22 Можете починати. Протягом дня оформлю цей допис для інстаграм.

Слова на вибір:

1. Барви
2. Збірка
3. Пиріг
4. Сфера
5. Видиво
6. Морок
7. Муза
8. Зелений
9. Рожевий
10. Печера
11. Ведмідь
12. Джаз
13. Закапелок
14. Теплий
15. Відьма
16. Бабуся
17. Азія

Опис жінки. Описати її силу, мудрість, жіночність, магію та красу. Якщо ви жінка, спробуйте в своєму лиці сказати за всіх жінок. Якщо ви чоловік – опишіть, яка вона ідеальна жінка у вашому уявленні. Намагайтесь бути максимально метафоричними і трошки божевільними. Експериментуйте.

Можете порівняти жінку з Україною. Виходячи з цього написати вірш.

Можете просто використовуючи вказані слова присвятити вірш коханій людині.

Можете написати вірш на свою тему. Я завжди даю +10 очок Грифіндору тим, хто огортає свої вірші магічно-містичним шлейфом.

Переважній більшості людей слова у завданні можуть здатися випадковими, або трошки дивними. Але для декого в них ціле життя.

Якщо ви раптом зловили натхнення і деякі слова вам здаються вже зайвими, можете не використовувати. Головне, аби вийшло гарно та органічно. Відкрити / Коментувати

2022-07-25 16:25:24 100 років її не слухав... Відкрити / Коментувати

2022-07-25 16:06:21 Ех Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:37:28 Хочете й**баного трешу? Тут навіть моя психіка не витримала. Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:14:03 А пам'ятаєш, зорі були біля нас блискучі – немов карасі дзеркальні – у висоководді неба?
Тоді я почула, рідний, твоє чарівне «Кохаю» – нічне, шепотливе, перше, несміле, але гаряче. Вистрибнуло б з грудини серце, якби не ребра.

А пам'ятаєш зливу, яка усім зливам сонце? Закохані та щасливі ми разом тікали від неї,
Віддаючи неспокій і все, що в душі накипіло, бігові від стихії й вітрам весняної алеї.

А пам'ятаєш звивисті хвилі злюбів у тиші нічній на балконі?
На глибині насолоди у морі взаємних доторків – чакри та родимки, серце, ключиці, скроні.

А пам'ятаєш теплі, м'які вовняні шкарпетки – на кожній з яких – по птаху?
У них я проводила, рідний, з тобою, вітряні вечори листопада – перші під спільним дахом.

Здавалося, вітер ставав за вікном навшпиньки і затамовував подих – боявся злякати ідилію.
В пухнастому пледі мій Ти – із кучериками неслухняними – у ніжно-безмежному захваті від цього стилю я.

А пам'ятаєш зими – не зими, а білі втечі від побутових айсбергів і холодів на серці?
Вкриваюся теплою ковдрою, рідний, з твоїх обіймів, ловлячи два відчуття одночасно: крил і фортеці.

Із кожним таким «Пам'ятаєш» ми стаємо одне одному на плюс нескінченність ріднішими.
З тобою я вивчила мову самого Бога: він щиро говорить до мене віршами.

Тетяна Осіпенко Відкрити / Коментувати

2022-07-25 14:08:03 Снишся знов. На уявних зупинках
Зовсім рідний, близький, не ворóжий ти.
Мирно спиш. Я підходжу навшпиньках,
Бо боюся твій сон розтривожити.
Зупиняюся. Майже не дихаю,
Наче окунь, що гине на березі.
Серце сповнене ніжністю тихою,
Мов колись у далекому березні.
Хоч цим маренням душу розрáдив знов,
Врятував від лютневих морóзів ти...
Уві сні посміхаєшся лагідно,
Наче хлопчик малий від морозива.
Думи дивні зі спогадів зіткані
Крають серце тугою жорстокою –
Мов шкарпетки, недбало розкидані
Хаотичні порушники спокою.
Плаче пам'ять пташиними зойками.
Небо синє зажурою хмариться.
Ти, мов степ з кавунами солодкими, –
Недосяжна й омріяна марниця.
Вже не раз захлиналася болем я –
Тим, що криється в серці закритому.
Небо знає: я – хмиз, а ти – полум'я,
У якому я вічно горітиму.
Рік котри́й вже в душі моїй опади?
Щем пульсує у скронях і вилицях.
Промовляю молитвою: "Господи...
Я б весь вік свій на нього дивилася".
Хоч у снах би твій образ утримати.
Сум – ріка, що з роками не витекла.
Ком у горлі, мов чокер невидимий,
Заважає і вдихам, і видихам.
Марно гине душа, мов самітниця,
Що сама своїх бід винуватиця.
Не жени, дай у снах залишитися,
Щоб тобою одним милуватися.
Спи спокійно, мій втомлений ледарю...
Зорі сон берегти твій приречені,
Бо ім'я твоє в серце не крейдою
Хтось вписав, а залізом розпеченим...

Чекарьова Марія Відкрити / Коментувати